Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

1 Городиський 3 Українська Національна Раде. С. 104—107; Історія застерігає трофейні документи — К, 1986 — С. 231—233.

336

- Рекотов П. В Піиі-цько-фашистський окупаційний режим ■ Україні 1941—1944 рр іісторико-ираиовий аспект): Автореферат канд. юрид. наук. — X. 1997. — С. 11.

337

!ММ

Розділ 4, Держава і право України я роки Великої Вітчизняної війни Окупована німецькими військами територія України була розділена на дві частини: зону цивільного і зону військового управління. Перила в політико-адміністративному

відношенні підпорядковувалась імперському міністерству в справах окупованих східних областей, яке офіційно почало діяти 17 липня 1941 р. на чолі з А. Розен-бергом. Друга, підлягала Головному командуванню сухопутних військ — вермахту (ОКВ).

1 серпня 1941 р. на західноукраїнських землях створюється «дистрикт Галичина» із центром у Львові як п'ятий дистрикт польського Генерального губернаторства Рейху. В адміністративно-територіальному відношенні він поділявся на окружні староства, які у свою чергу поділялися на «бецирки» та «ландгемайнди». Існували ще так звані «виділені міста».

За попередньою домовленістю з Гітлером частина українських земель передавалася румунській адміністрації. Для управління ними створювалися три губернаторства: «Бессарабія» (до якого ввійшла територія Ізмаїльської області УРСР), «Буковина» (територія Чернівецької області) і «Трансністрія» (територія Одеської, південна частина Вінницької і західні райони Миколаївської областей). Губернаторства поділялись на повіти, волості, та сільські громади.

20 серпня 1941 р. декретом фюрера був утворений рейхско-місаріат «Україна»1. Він складався з шести генеральних округів. Формально Крим входив до складу округу «Таврія», проте тут існувало спільне управління. Разом з цивільними окупаційними органами діяли органи зони військової адміністрації. Генеральні округи поділялись на округи, райони.

Таким чином, в окупованій Україні запроваджувався новий територіальний і адміністративний поділ і, навмисно, порушувалась її територіальна цілісніть.

Узоні військового управління виконавча влада знаходилася в руках військового командування, комендатур. Під їх керівництвом утворювались і діяли місцеві цивільні органи управління до роботи в яких, залучалися представники місцевого населення

Угалузі приватного права тимчасово продовжували діяти окремі норми радянського законодавства, які поступово замінялися відповідними актами окупаційних властей. Єдиних положень з кримінального права та судочинства також не було. Застосовувалося

позасудове покарання. Лише влітку 1943 р. була зроблена спроба 1 Хрестоматія а історії держави і права України. — Т. 2. — С. 409—410. 338

3. Окупаційний режим загарбників

створення судових органів, але вирішити цю проблему не вдалося у зв'язку з наступом Червоної армії.

У Східній Галичині адміністративний апарат створювався за німецьким зразком з розгалуженою мережою адміністративних органів. Війтами, бургомістрами, і сільськими старостами призначалися переважно українці. Апарат місцевих органів теж складався з українців. У розпорядженні генерал-губернатора Г. Франка від 1 серпня 1941 р. що стосувалося організації адміністрації, наголошувалося; «чинні до цього закони і права втрачають свою силу, оскільки вони суперечать адміністрації німецького уряду»1. Натомість вводились нові, які вже діяли в генерал-губернаторстві та які з'являлись під час війни. Для боротьби з противниками режиму створювались «наглі суди», або «спеціальні суди» із представників «порядкової поліції» та гестапо. В інших випадках мало діяти для німців німецьке судочинство, стосовно ненімців відновлювалося судочинство та законодавство яке діяло до 31 серпня 1939 р.

На відміну від Бессарабії та Північної Буковини, «Трансністрія» формально до складу Румунії не входила. Відповідності до угоди від ЗО серпня 1941 р. Румунія отримала лише німецький мандат на здійснення тимчасової «адміністрації» і економічної експлуатації території між Дністром і Бугом. Адміністрація міст і волостей складалася здебільшого з румунів, як військових, так і цивільних. В селах і містечках на посади старост призначалися і представники місцевого населення.

Необхідність створення нової системи управління на Східних землях була визначена Гітлером на нараді в ставці ОКВ 6 липня 1941 р.: «Тепер перед нами стоїть завдання розрізати територію цього величезного пирога так, як це нам потрібно, з тим щоб зуміти: по-перше, як панувати над нею, по-друге, управляти нею, по-третє, експлуатувати її»2. Апарати «східного» міністерства і підлеглого йому рейхскомісаріату України повністю відповідали цим завдан-нч На відміну від загального управління, поліцейська влада в рейхскомісаріаті

зосереджувалась в руках рейхсфюрера СС і начальника поліції Німеччини Г. Гімлера. Очолив рейхскомісаріат завзятий нацист Е. Кох з штаб-квартирою у м. Рівне. Весь персонал адміністрації, окрім нижчих посад, був німецьким. Структура адміністративного апарату була досить громіздкою, але мала чітко Ншецько-фашистськиА окупаційний режим на Україні. Збірник документів і матеріалів

— К. 1963 — С 26

: Преступиьіе цели — преступиьіе средства. Документи об оккупационной политике фішистской Германии на территории СССР (1941—1944 гг). — М, 1968 — С. 20

3-НІ1

і 4. Держава і право України в роки Великої Вітчизняної війни

3. Окупаційний режим мтрбників

визначене завдання — встановлення «порядку», який мав відповідати цілям агресора. Окрім німецької адміністрації, в межах колишнього адміністративного поділу» створювались органи місцевого управління в районах, містах, селах з числа місцевого населення, лояльного до окупаційної влади. Органи місцевого управління діяли за умов повної підконтрольної і залежності від німецької окупаційної адміністрації Це виявлялось як у порядку призначення та заміщення посад, так і в тому, чим вони керувалися в своїй діяльності. Адже на багатьох наказах і розпорядженнях місцевих властей зазначалось: • підстава ваказ німецького командування» Система судових органів створювалася відповідно до постанови рейхсміністра А.

Розенберга від 4 серпня 1941 р.1 У своїй діяльності суди опиралися на німецько законодавство та нормативні акти окупаційної влади. Нижчі судові ланки (шліхтери) своє рішення виносили «на власний розсуд». Вся судова система та судочинство відповідали цілям окупаційної політики і мали репресивний характер. Тим більше, що значка частина вироків та рішень виносилась адміністративними та військовими органами в позасудовому порядку.

На всій окупованій території України особливі функції покладалися на військовополіцейські органи. Влада військових у всіх сферах діяльності була практично безмежною, що неодноразово підкреслювалось у відповідних наказах та інструкціях З порушенням міжнародного права, починаючи з кінця 1942 р., окупанти інколи насильно

чи обманом почали активно формувати з числа місцевого населення військові підрозділи для використання їх на фронтах, охорони тилу. Причини, які змусили місцевих жителів одягнути мундири чужинця були неоднаковими. Одні воювали на боці Німеччини з політичних міркувань (неприйняття більшовизму, радянської влади), інші — з безвиході (полон, страх перед сталінськими репресіями). Можна вважати правомірним поділ усіх формувань, які воювали в складі німецьких частин на дві групи. перша — військові угрупування, що виникли на базі політичних концепцій, друга — охоронно-вартові, допоміжні, поліцейські підрозділи.

До першої групи слід віднести дивізію СС «Галичина», яка почала формуватися в квітні 1943 р. на території Східної Галичини — частині Генерального губернаторства Рейху спочатку на добровільних засадах, а згодом, — примусовою мобілізацією. Командування 1 Німгиько-фаншстський окупаційний р«-жим на Україні Збірник документів і матеріалів

— К. 1963 — С, 27.

дивізією здійснювали німецькі офіцери. Напередодні свого розгрому під м. Броди дивізія нараховувала понад 15 тис. осіб. До першої групи також належали Український Легіон, УВВ, РОА.

До другої групи відносяться поліцейські формування створені з місцевих жителів і підпорядковані апарату рейхсфюрера СС і начальника поліції Гімлера. Поліція в усіх адміністративних районах мала незначні організаційні відмінності. Так, у Генералгубернаторстві питаннями охорони громадського порядку відала «Допоміжна українська поліція», в Рейхскомісаріаті — «Допоміжна українська поліція на службі німецького вермахту» На Волині додатково утворювались охоронні батальйони (шуцманшафти). В інших районах створювались, здебільшого з військовополонених, команди «гільфевілліте» для виконання допоміжних функцій, охоронні сотні, курені та ін.1 З перших днів війни увесь механізм окупаційної влади розпочав діяти шляхом

насильства, сваволі, грабунку, масового знищення населення. Загарбники не тільки мали «право», але й були зобов'язані відповідними наказами, директивами, інструкціями, виявляти граничну жорстокість2.

Серед перших злодіянь фашистів в Україні — масова (одночасно десятки тисяч мирних громадян!) страта мирних громадян у Києві, розпочата наприкінці вересня 1941 р. Окупантами вводи. система заручництва Під час відступу загарбників з території України була застосована тактика «спаленої землі», «тотальної» евакуації. В наказі Гімлера від 7 вересня 1943 р. вимагалося не залишати «жодної людини ■ Складною частиною діяльності окупаційного апарату було введення примусової праці в

двох напрямках: вивезення населення на роботи до Німеччини та насильницьке залучення до робіт безпосередньо в окупаційних зонах у формі трудової повинності.

Основним змістом економічної політики був широкомасштабний грабіж, який здебільшого мав організований характер. Земля, її надра, промисловість і сільське господарство, культурні і наукові пості, всі багатства проголошувались власністю «великогерман-ського рейху».

.омський / Т, Лисенко О. Є. Звитяга і жертовність Українці на фронтах другої світової війни. — К, 1996. — С. 445—459. * ССоршік сообщипей Чреавьі'іайной государствештії коммсекм о злолеяниях немец- во-фашистських захватчиков — М, 1946. — С 7 'Самершенно секретно! Только для коминдования' Стратеги* фашистской Герма-

кмм в мине против СССР. Документи к мвтериальї — М, 1967 — С. 528.

341

Розділ 4 Держава і право України я роки Велико» Вітчизняної війни Окупаційний механізм в Україні включав понад 180 великих стаціонарних таборів для військовополонених, в яких, всупереч нормам міжнародного права, здійснювалось масове знищення людей.

Внаслідок злочинного діяння окупаційного режиму за період тимчасової окупації території України у 1941—1944 рр. загинуло від насильств, голоду, хвороб близько 6 млн осіб, було вивезено до Німеччини 2,4 млн чоловік. Загальна сума матеріальних збитків, які понесла Україна в результаті окупації, становить близько трильйона карбованців у довоєнних цінах.