Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

У 1947 р. Україна разом з СРСР і Білорусією та ІНШИМИ СОЮЗНИМИ з СРСР в часи війни державами підписала мирні договори з Болгарією, Угорщиною, Італією, Румунією і Фінляндією1.

Підпис УРСР був поставлений під 16 міжнародними угодами та конвенціями.

Після того, як Україна стала членом ООН, М. Хрущов як партійний керівник республіки і Д. Мануїльський, нарком іноземних справ, насмілилися клопотати перед Сталіним про надання Україні права самостійно вести дипломатичні зносини з іншими країнами. Але почули рішучу і грубу відмову2.

Господарство України, як і раніше, мало плановий характер. 27 серпня 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства Української РСР на 1946—1950 рр. Як і попередні довоєнні плани, цей план пріоритетного значення надавав розвитку промисловості, а серед галузей промисловості розвитку групи А, особливо воєнної галузі. Головним показником розвитку економіки був показник виробництва валової продукції, тобто кількості продукції. Планувався занадто високий приріст продуктивності праці (за п'ятирічку — 36 %). Тому мало уваги приділялося питанням якості продукції, розвитку харчової та легкої промисловості. Легка промисловість у 1950 р. досягла лише 80 % довоєнного рівня. Економіка відчувала нестачу коштів. Ринкові відносини, як і раніше, були відсутні. Управління господарством ще більше централізувалося.

Отже, принципи організації народного господарства УРСР у повоєнні роки залишилися такими самими, як і раніше. Управління ким здійснювалося грубими, командноадміністративними засобами. Господарство, хоча воно і називалося народним, не забезпечувало життєвих потреб народу. І все ж таки, хоча й повільно, з труднощами, економіка України рухалася вперед.

Вже наприкінці 1945 р. було відтворено понад третину довоєнного промислового потенціалу республіки. До кінця періоду, що розглядається, рівень промислового виробництпа навіть перевищив довоєнний на 15 %, але легка і харчова промисловість так і не дося-гли довоєнного рівня3. Надто повільно також розвивалося сільське господарство.

1Довідник. — С. 497

2Грабовеький С. Станрояні С . Шкляр Л. Нариси з історії державотворення

—

С 378, 379.

1Катрин. В. Н Украйна а послевоенньїе годм (1948—1950) // Стриницьі истории

Украйни — 1993 — С. 422

374

Помітні успіхи спостерігалися на Західній Україні. Тут було закладено міцні основи державної промисловості, розвивалася вугільна і нафтова галузі, налагоджувалася робота нових галузей — автомобільної, верстатобудування, електричної.

У кінцевому підсумку, Україна зуміла у короткий строк залікувати тяжкі рани війни. До 1950 р. була завершена перебудова народного господарства на мирний лад.

Очевидні успіхи відродження народного господарства України спростували похмурі пророкування, що Україні, як і Союзу РСР у цілому, на відбудову потрібно буде декілька десятків років, а то й всі 100 років. Відродження України з руїн і попелу було справжнім чудом. І це чудо звершив народ — його розум, самовідданість, героїзм.

Є й інша думка. Успіхи відбудови вона пояснює «здібностями» адміністративно-командної системи управління вирішувати гігантські завдання1. Безперечно не можна не враховувати важкий прес тоталітарного монстра. Але головне — все ж люди, їхня здатність до творчої, свідомої натхненної праці, праці на загальну справу. І адміністративно-командна система, її ідеологічна машина дуже вміло використовували саме ці настрої мас.

Одночасно з нашою країною відбудовували і досить успішно, свою економіку інші країни Європи, що чимало постраждали у війні Багато з них своїми успіхами були зобов'язані допомозі США, яка надавалася за планом Маршала. У квітні 1948 р. 16 країн Західної Європи погодилися одержати від США 17 млрд дол. допомоги протягом 4 років. Ця допомога надавалася не тільки для піднесення економіки, а й для зміцнення європейської демократії. Попередньою умовою одержання цієї допомоги було усунення комуністів від участі в урядах.

Сталін розцінив план Маршала як засіб закабалення Європи і відмовився від допомоги, що була запропонована. Він же наполіг на тому, щоб від цієї допомоги відмовилися також країни Східної Європи.

Суспільний лад. У 1945 р. — на початку 50-х років в Україні в основному зберігалася та соціальна структура, що була юридично оформлена в Конституції УРСР 1937 р. Новий статут КПРС, прийнятий на XIX з'їзді партії, виходив з того, що суспільний устрій СРСР складають робітничий клас, трудове селянство і трудова інтелігенція.

історія України Нове бачення — Т 2, — С. 330, 331.

375

Розділ 5. Держава і право України і/ перші повоєнні роки

Але під час відбудови та подальшого мирного розвитку країни чисельність населення зростала. Поверталися на Батьківщину демобілізовані воїни. До січня 1950 р. частково повернулися громадяни, що були вивезені у Німеччину на примусову працю.

Не слід забувати й про таке характерне для перших повоєнних років джерело поповнення чисельності населення України: із закінченням війни розпочався масовий рух за повернення на Батьківщину серед підданих колишньої Російської Імперії, які проживали за кордоном. У громадянстві України були поновлені піддані колишньої Російської Імперії, а також особи, які раніше мали радянське громадянство, але потім втратили його.

У1950 р. чисельність населення України становила 36,6 млн але довоєнного рівня вона досягла лише у 1958 р.1 Змінювалося співвідношення між класами і соціальними групами. Високими темпами

зростала чисельність робітничого класу, підвищувалася його частка у складі населення республік. Зростання кількості робітничого класу забезпечували система державних резервів і організований набір робочої сили за договорами. Особлива увага приділялася зростанню кількості робітничого класу в західних областях України. У 1950 р. число

робітників і службовців у народному господарстві становило 6,9 млн, тобто на 724 тис. більше, ніж до війни2.

Уповоєнні роки в соціальній структурі України, як і в СРСР у цілому, виділяється така група, як демобілізовані з лав радянської армії та флоту. Протягом трьох післявоєнних років їх повернулося 2,2 млн осіб, з них у промисловість прийшло 350 тис. Демобілізовані ставали могутнім джерелом поновлення продуктивних сил. Вони привносили в трудові колективи високу свідомість, дисципліну, волю до трудових звершень, вміння оперативно вирішувати найскладніші завдання тощо. У майбутньому вони мали стати лідерами у своїх трудових колективах. Приходячи на виробництво, в управлінський апарат чи в навчальну аудиторію, демобілізовані набували нового соціального статусу. Проте їхньою особливістю завжди залишалася колишня служба у збройних силах в роки боротьби з німецьким фашизмом і японським мілітаризмом.

Вдячна Вітчизна, увесь народ вважали своїм неоплатним, найпершим боргом забезпечити їхні інтереси, полегшити їм перехід до мирного життя, їхнє трудове і побутове влаштування. Держава надавала демобілізованим спеціальні пільги. При демобілізації вони

1Історія України: курс лекцій. — Т. 2. — С. 356.

2Катрич В. П. Україна > поелевоенмьіе годи. — С. 9.

І. Соціильно-і'коножічнцй лад

одержували одноразову допомогу (за рік служби в армії в 1941— 1945 рр. грошова допомога видавалася у розмірі від 2-х до 3-х окладів щомісячного жалування). їм надавалося право безплатного проїзду до місця проживання, поверталося колишнє житло.

Упершу чергу житлом забезпечували тих демобілізованих, які його не мали. Створювалися сприятливі умови для набуття цивільної професії тим особам, які не встигли її набути до служби в армії. Ці переваги надавалося відповідно до основних прав радянських громадян, і вони ніяк не порушували права інших громадин

У1946 р. Сталін розпочав кампанію за «чистоту» та міцність радянської ідеології. Він розглядав народ як велетенську силу — «гвинтики» — в жахливій машині тоталітаризму. І радянська ідеологія повинна була зміцнити цю силу. Сталін боявся народу-пере-можця, боявся зміцнення його віри у власні можливості, його потягу до свободи. Він враховував також пожвавлення впливу демократичної західної ідеології на радянських людей під час війни.

Керувати боротьбою за «чистоту ідеології» Сталін доручив своєму вірному підручному секретарю ЦК ВКП(б) О. Жданову (в народі ця кампанія стала називатися «ждановщиною»). Могутній ідеологічний прес — улюблений метод тоталітарної демагогії

— з новою силою почав бити по головах і душах радянських громадян. «Ждановщина» не обминула й Україну. Тут вона насаджувалася особливо енергійно. Адже український народ довше, ніж народи інших союзних республік, перебував під впливом чужої ідеології ■ окупації, історичні умови нових земель до приєднання). В Укра-як і в Союзі у цілому, цю антилюдську політику втілювали в життя партійні та державні керівники. Особливо старанно діяв в Україні Л. Каганович, найближча до Сталіна людина. Власне, його м було послано в Україну у березні 1947 р. першим секретарем ЦК КПУ спеціально з цим завданням.

Упершу чергу «ждановшина» обернулася проти інтелігенції, бо саме в ній Сталін вбачав можливу опозиційну силу своєму антинародному курсу. Талановиті представники науки, літератури, мистецтва безпідставно звинувачувалися в ідеологічних відхиленнях, українському націоналізмі (Л. Каганович і голод 1946—1947 рр. пояснював підступами українських націоналістів), космополітизмі їх зеїляко принижували, наприклад, примушували прилюдно каятися в неіснуючих гріхах. Багатьох з них звільняли з роботи, морально та фізично знищували. Такі важливі науки, як генетика, кібернетика, соціологія були оголошені лженауками, заборонені, а по суті — знищені. Відновилися гоніння на школу славетного українського історика М. Грушевського. Загалом свободу творчості було ліквідова-

377

Розділ 5. Держава і прало України у перші повоєнні роки

1. Соціально-економічний лад

но, встановлювався повсякденний, суворий контроль за усіма формами духовного життя. Наукову полеміку розглядали як диверсію у науці. Перемогла монополія державного, радянсько-комуністичного бачення світу.

Сумний приклад ідеологічних переслідувань — доля видатного поета В. Сосюри. В 1951 р. на нього звалився шквал злісної критики за щирий патріотичний тиір «Любіть Україну!», якого він написав ще у 1944 р. під впливом думок про рідну багатостраждальну землю. Сосюру звинуватили ц українському націоналізмі, його творча, та й людська доля була зламана.

До речі, перебування в компартії аж ніяк не захищало від переслідувань за ідеологічні хиби. У 1949—1952 рр. з рядів КП(б)У було виключено 22175 осіб (3 % її загальної кількості), членів обвинувачених в українському націоналізмі.

У західних областях України під час соціалістичних перетворень змінювалася також їхня довоєнна соціальна структура, що була притаманна довоєнній Польщі.

Проте тут активно діяла нова група людей, яка послідовно і наполегливо виступала проти встановлення і поновлення Радянської влади, прагнула створити нелегальні державні органи, альтернативні більшовицькій владі. Соціальне походження і становище цих людей, їхня партійність (якщо вони належали до якихось партій), були різними, але їх об'єднувало неприйняття соціалізму, радянської державності з її нормами права. Юридично — за радянськими законами, ці люди були політичними злочинцями, ворогами радянської держави. Ллє справедливість вимагає визнати, що дії цих людей певною мірою були спровоковані негуманною, нерозумною політикою радянської держави у західних областях України.

Ця політика не враховувала історичну долю західних земель та їх мешканців, їхні відмінності від Радянської України та її населення. Ради віддавали перевагу виконанню своїх партійно-державних завдань звичними їм жорстокими силовими методами. Після закінчення війни у ще більших масштабах, ще з більшим цинізмом вдавалися до провокацій, фабрикували кримінальні справи, здійснювали масові, часто безпідставні, арешти, самоуправні розстріли, депортації.

Все це призвело до того, що у Західній Україні після вигнання фашистських орд розпочалася справжня громадянська війна. З одного боку, в ній виступали ОУН і УПА, які діяли партизанськими методами, а з іншого — радянська держава зі своїм могутнім, силовим, репресивним апаратом. 14 лютого 1946 р. М. Хрущев наполіг на максимально повному використанні у Західній Україні збройних

378

сил — армії, військ НКВС, КДБ1. У червні 1946 р. МВС СРСР розробило детальний план «максимального розгрому оунівського підпілля та його збройних формувань»2.

У цій війні обидві сторони були безпощадними одна до одної, зживали підступні, негідні засоби. Втім, в обстановці війни, особливо громадянської, руйнується межа між дозволеним і недозволе-ним. Проте держава час від часу намагалася ввести боротьбу з ОУН-УІІА у законне русло. Впродовж 1946—1953 рр. і партія, і держава прийняли низку документів, які викривали недоліки у роботі органів НКВС, КДБ, суду і прокуратури у боротьбі з порушеннями законності у західних областях УРСР3. У січні 1944 р., наприклад, міністр ВС УРСР виступив із зверненням, у якому він гарантував волю усім українським партизанам, тобто бійцям УПА, якщо вони з'являться зі зізнанням. Водночас їм обіцяли повернути їхні репресовані сім'ї із заслання на колишнє місце проживання4. Але такі заходи були непослідовними. Деякі нормативні акти центральної влади самі створювали грунт для сваволі. Такою є постанова Ради міністрів СРСР від 4 жовтня 1948 р. про виселення сімей бандитів і націоналістичних елементів або її ж постанова (тоді — цілком секретно) від 5 квітня 1950 р. Вона змінювала строки висилання ва поселення осіб, засланих у 1944—1949 рр., й оголошувала цих спецпоселенців засланими навічно5. Найгостріші бої між повстанцями і радянськими збройними «лами відбувалися у 1945— 1947 рр. Але після того, як на початку 1947 р. була укладена угода між СРСР, Польщею і Чехословаччи-■ою про спільну боротьбу з повстанцями, сили опору УПА почала спадати. Сподівання на допомогу української еміграції в Европі не справдилися. Врештірешт загони УПА були розпущені. Частина бійців пішла в Австрію і Західну Німеччину, а ті які залишилися (переважно це були ветерани УПА) — перейшли в підпілля. Ударом по повстанському руху стала також загибель 5 березка 1950 р. Романа Шухевича (Тараса Чупринки) — воєнного керів-жхка УПА. Замість нього УПА очолив Василь Кук, який був у керівництві ОУН ще при С Бандері. Відчувалася і втома від боротьби, безперспективність якої ставала очевидною в міру нормалізації го-еовдарського і державного життя у республіці.

Ю і // Історія України Нова бачшм Т 1 С .І'Т. ■дявЬввш. — С 423

'"В—гили Ю. /. Україна в 20—50-х роках. — С. 259.

* Утіш» Г. Сталінізм в Україні Гсніма і насшдники — К., 1995. — С. 417. — С.

503, 508. 379