Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

§6, Основні риси розвитку прала

§6. Основні риси розвитку права

'жерела права. Особливістю джерел права в Україні до (прийняття Конституції УРСР 1937 р. було те, що приймані закони могли Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК, Пре-г^зидія ВУЦВК і Раднарком УСРР.

Конституція УСРР 1929 р. оголошувала Всеукраїнський з'їзд Рад «верховним органом влади» УСРР. З'їзд мав право прийняти до свого розгляду і вирішити будь-яке питання, утому числі й шляхом прийняття закону. ВУЦВК надавалося

право затверджувати проекти кодексів, а також усіх законодавчих актів, які визначали загальні норми політичного, економічного і культурного життя УСРР.

Водночас таке ж саме право в галузі законодавства мала Президія ВУЦВК з однією поправкою: всі ці законодавчі акти в обов'язковому порядку повинні вноситися на розгляд і затвердження сесії ВУЦВК. Раднарком УСРР у межах наданих йому ВУЦВК прав також видавав законодавчі акти й постанови.

Така множинність законодавчих органів призводила до певних перекосів в їхній діяльності. Річ у тім, що адміністративно-командна система управління дедалі більше перетворювала всеукраїнські з'їзди Рад в органи декоративні, тому їхні постанови у більшості випадків мали загальний характер. У такому самому напрямі, хоча у трохи меншому обсязі, з початку 30-х років змінювалась законодавча діяльність ВУЦВК. Основна робота в галузі законодавства зосереджувалася в Президії ВУЦВК і Раднаркомі УСРР. Тому не випадково, що значна маса законодавчих актів цього періоду подана у фрмі постанов Президії ВУЦВК і Раднаркому УСРР.

Посилення керівної ролі Комуністичної партії відбито у спільних постановах ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР. Зрозуміло, що ця практика поширювалася і на Україну. Хоча про таку форму законодавчих актів не згадує ні Конституція СРСР, ні Конституція УСРР, вони були джерелами права і, більше того, як правило, стосувалися найважливіших сфер життя України. Причому їх кількість невпинно зростала.

Характерною рисою у розвитку джерел права з початку 30-х років стає перевага загальносоюзного законодавства над республіканським. Ця тенденція виявлялася в двох напрямах: по-перше, поширювалася пряма дія загальносоюзних законодавчих актів, • по-друге, якщо і видавались республіканські законодавці акти, то

299

1'о.іділ 3. Держава і право України к період тпотсштарно-репрі'сивиого режиму

здебільшого вони будувалися на основі відповідних загальносоюзних законодавчих актів і значною мірою повторювали останні.

З прийняттям Конституції СРСР 1936 р. та Конституції УРСР 1937 р. у джерелах права відбулися суттєві зміни. Відтепер усі нормативні акти поділялися на закони і підзаконні акти. Конституція СРСР 1936 р. установила, що законодавство в СРСР здійснюється виключно Верховною Радою СРСР. Аналогічну норму містила і Конституція УРСР 1937 р. стосовно Верховної Ради УРСР.

Президія Верховної Ради УРСР мала право в межах своєї компетенції видавати укази, які иа своєю юридичною природою були підзаконними актами Раднарком УРСР видавав постанови і розпорядження на підставі і на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Раднаркому СРСР.

Слід наголосити, що хоч і Сула в цей час створена міцна правова система, але існувала вона, по суті, незалежно від реального життя.

Цивільне право. Форсовані темпи проведення індустріалізації та суцільна колективізація сільського господарства сприяли тому, що соціалістична власність ставала безроздільно пануючою в усіх галузях народного господарства.

Зміни в соціально-економічній галузі, природно, були відображені і в цивільно-правовому регулюванні суспільних відносин. Цивільне законодавство цього періоду відігравало активну роль у розвитку та охороні соціалістичної власності, зміцненні плановості народного господарства, удосконаленні договірних відносин між соціалістичними підприємствами Одним а найважливіших актів, спрямованих на посилення планового керівництва

господарством, була постанова ЦВК і Раднаркому СРСР від ЗО січня 1930 р. про кредитну реформу1. Річ у тім, що до цього часу підприємства могли вільно кредитувати одне одного: авансувати під товар, який буде доставлений пізніше, або, навпаки, відпускати товар у кредит. За таких умов підприємство, що не мало коштів для оплати товару, який воно бажало придбати, сплачувало свій борг, виставляючи продавцеві особливе строкове грошове зобов'язання — вексель. Цей вексель дисконтував банк, тобто він відкривав продавцеві під цей вексель кредит на суму вексельного зобов'язання, а потім сам стягував цю суму а покупця, який видавав вексель. За такою системи «комерційного» кредитування планові органи не мали можливості впливати на одержання підприємствами позик, а в підсумку держава позбавилася можли-

1 СЗ СССР — 1930. -№8- Ст. 98. 300

б. Основні ріки розвитку права

вості здійснювати народне господарство на суворо планових засадах, чого вимагала адміністративно-командна система управління.

Саме тому зазначеною постановою вексельний обіг і «комер-че» кредитування були ліквідовані. Підприємства більше не мали права авансувати одне одного, відпускати товар і послуги в кредит Запроваджувалося пряме банківське кредитування. Банки тепер видавали позики відповідно до банківського кредитного плану після перевірки виконання підприємством виробничо-фінансового плану, зниження собівартості тощо. Розрахунки між господарськими організаціями (оплата товарів та послуг) здійснювалися тільки через банк шляхом переказування коштів з рахунку на рахунок. Все це суперечило принципам госпрозрахунку, хоча про нього ще довго йшлося в офіційних документах Водночас слід було розширити й закріпити майнову самостійність підприємств як юридичну базу і необхідну умову їхньої діяльності при наявності такого могутнього планового тиску. За постановою Ради праці і оборони від 23 липня 1931 р. підприємствам виділялися оборотні кошти, що закріплювалися за ними, причому перерозподіл цих коштів допускався лише у зв'язку із затвердженням або зміною промфінплану. Оперуючи цими коштами, підприємство повинно було самостійно відповідати за свої зобов'язання. Забезпечити централізоване планове керівництво промисловістю в умовах оперативної та майнової самостійності кожного підприємства чи об'єднання можна було шляхом обов'язкового правового оформлення господарських зв'язків підприємств договорами. Ці договори укладались у межах планових завдань і давали можливість конкретизувати планові завдання щодо потреб сторін, що укладають договір. Передбачалися санкції на випадок невиконання договору. Ось чому на початку 30-х років законодавство вимагало, щоб підприємства і організації и межах планових завдань здійснювали свої відносини щодо поставок товарів, надання послуг тільки ихом укладення договорів. У такий спосіб досягаються зміцненая договірної, а звідси — і планової дисципліни. Раднарком УСРР постановою від 26 червня 1932 р. «Про порядок розірвання та зміни договорів, укладених між підприємствами і організаціями республіканського та місцевого значення»1 категорично заборонив одностороннє розірвання або зміну договорів. Цивільне право того часу ■є допускало включення до договорів пунктів про звільнення борж-авва від відповідальності за невиконання договору «з незалежних обставин».

ЗУ УСРР — 1932. — № 17—18. — Ст 125

301

Розділ 3. Держава і прімо України я період тоталітарно-репресивного режиму

б. Основні риси розвитку права

Для договірного оформлення відносин між господарськими організаціями наприкінці кожного року провадилася так звана «договірна кампанія», під час якої укладалися договори на наступний рік відповідно до затверджених планів. Постанови Раднаркому СРСР про порядок укладання договорів на 1933 і 1934 рр. стали важливими джерелами договірного права. Вони встановлювали загальні форми договірних зв'язків і визначали конкретний зміст договорів. Особлива увага зверталася на необхідність чіткого регламентування в договорах відповідальності сторін за порушення договірних зобов'язань (сплата пені, неустойки, штрафу, стягнення збитків). Раднарком СРСР категорично забороняв одностороннє відмовлення від виконання договору і односторонню зміну його умов. Розірвання і зміна договорів допускалися лише як виняток: а) за розпорядженням керівника відомства, якщо договір укладений між органами, йому підпорядкованими; б) за постановою Ради праці і оборони, якщо хоча б одна із сторін є підприємством чи організацією загальносоюзного значення; в) в порядку, встановлюваному законодавством союзних республік, якщо обидві сторони є установами або підприємствами республіканського чи місцевого значення.

Договірні відносини між господарськими організаціями УРСР розвивалися на підставі загальносоюзних законодавчих актів про договірні кампанії. Відповідно до них Раднарком УСРР своїми постановами встановлював конкретні строки укладання договорів по окремих господарських системах.

Питанням зміцнення і розвитку договірних відносин між господарськими організаціями та посиленню планового керівництва приділялась велика увага і пізніше. Так, у другій половині 30-х років основною формою договору поставки стають прямі договори, що укладаються на підставі «протокольних угод» між центрами господарських систем. Протокольні угоди визначали порядок укладання договорів підпорядкованими організаціями і основні пункти змісту майбутніх договорів. Проте вони не містили в собі конкретних положень щодо прав і обов'язків сторін. Тому, починаючи з 1937 р., протокольні угоди замінюються «основними умовами поставки», які докладніше визначали найважливіші моменти майбутніх договорів.

Зберігалася і практика постачання деяких видів продукції без укладання договорів, на підставі адміністративних актів. Так, у 1938 р. запроваджується бездоговірний порядок поставки металів і метало-продукції, за яким зобов'язання виникали безпосередньо з планових показників і відомчих наказів.

У зв'язку з посиленням планових засад виникла потреба зміцнити плановий характер договору перевезення. 10 лютого

302

1935 р. Раднарком СРСР затвердив новий Статут залізниць СРСР1, у якому підкреслювалося, що основним обов'язком залізниць є виконання державного плану вантажних і пасажирських перевезень. Подібний характер мали Статут внутрішнього водного транспорту 1930 р. і Повітряний кодекс СРСР 1932 р.2 Інтереси розвитку соціалістичного господарства вимагали наведення порядку в

управлінні та розпорядженні державною власністю, яка стала безроздільно пануючою в усіх галузях економіки. З цією метою постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 29 квітня 1935 р. «Про передачу державних підприємств, будинків і споруд» заборонялися продаж і придбання державними органами цих основних фондів за гроші, встановлювався суворий порядок перерозподілу державної власності, який базувався на принципі безплатної передачі.

Крім удосконалення управління і розпоряджень державною власністю, велика увага приділялась також зміцненню власності кооперативних об'єднань. Постанова ЦВК і Раднаркому УСРР від 21 серпня 1935 р. забороняла примусово вилучати будь-яке майно (підприємства, споруди, матеріали, кошти тощо) у кооперативних організаціях усіх систем. Питання про вилучення цих коштів і майна належало до виключної компетенції уряду УРСР.

На посилення відповідальності державних органів, колгоспів, кооперативних і громадських організацій за своєчасне виконання своїх зобов'язань спрямовувалася також прийнята на підставі загальносоюзного акта постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 листопада 1934 р. «Про строки позовної давності»3. У ній встановлювався єдиний півторарічний строк позовної давності у спорах між державними, кооперативними і громадськими установами, підприємствами і організаціями. Для відносин, в яких хоча б на одній стороні беруть участь приватні особи, зберігався загальний річний строк позовної давності.

Президія Верховної Ради СРСР видала 10 лютого 1941 р. Указ про заборону продажу, обміну і відпуску на сторону устаткування та матеріалів і встановила судову відповідальність за ці незаконні дн Залишки матеріалів і устаткування мали реалізовуватися у «становленому спеціальною постановою Раднаркому СРСР порядку. На доповнення до загальносоюзних положень Раднарком УРСР 23 травня 1941 р. видав постанову про порядок обліку і використан-

СЗ СССР — 1934. — М 9. — Ст 73 само. — 1934. — № 43. — Ст. 359. 1 ЗУ УСРР — 1934. — М 33. — Ст. 206

303

Розділ 3. Держава і право України в період тоталітарно-рспрссивноіо режиму