Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

ність фізичних і юридичних осіб, були новими. У цих розділах, побудованих на основі загальносоюзного законодавства, детально регламентувався порядок визнання особи або організації неспроможною; визначалися підсудність і порядок провадження у справах про неспроможність, наслідки неспроможності, умови призначення ліквідаторів майна осіб або організацій, визнаних неспроможними, порядок розділу ліквідаційного майна. Виправно-трудовс право. Порядок здійснення мір покарання в республіці регулював прийнятий ВУЦВК 23 жовтня 1925 р. Виправно-трудовий кодекс УСРР1 (далі— ВТК). Завданням Кодексу було встановлення і здійснення системи виправно-трудових заходів з метою «пристосування злочинних елементів до умов трудового вільного співжиття»2. Основні положення Кодексу містилися у його першому розділі, в якому йшлося про організацію системи виправно-трудових установ, відповідного режиму в них, про доцільне влаштування і застосування примусових робіт без тримання під вартою. ВТК передбачав, що виправно-трудові заходи, поєднані з позбавленням волі, мають застосовуватись у перехідних трудових будинках, трудових колоніях (сільськогосподарських, ремісничих фабрично-за-подських). Режим у виправно-трудових установах мав сприяти зміцненню осіб, що скоїли злочини, таких рис характеру і звичок, які можуть стримати їх від нових злочинів, і до нього обов'язково треба пристосовувати працю. У Кодексі зазначалося, що цей режим не може бути спрямований на завдання будь-яких фізичних страждань, шкоди для здоров'я чи на приниження людської гідності в'язнів. Праця в таких установах організовувалася на загальних засадах, тобто відповідно до трудового законодавства. Мета використання праці — перевиховання засуджених, а також покриття витрат на їх утримання. Водночас у ВТК чітко виявлявся класовий підхід до засуджених. Підкреслювалася необхідність на практиці враховувати різницю між в'язнями з середовища трудящих і в'язнями з нетрудящих3.

У другому і наступних розділах ВТК містилися статті, які регламентували конкретні питання організації, діяльності виправио-трудових установ, а також управління і керівництва ними. Наприклад, другий розділ Кодексу присвячувався центральним і місцевим органам виправно-трудової системи республіки. Розділ З ВТК регла-

1ЗУ УССР. — 1925. — Л» 94—9». — Ст. 523.

2Там само — 1925. — М 94—95. — Ст. 524.

3Бсхтерев Б„ Кеселер М., Утсвский Б. Исправительно-трудовое дело в вопрогах и ответах. — М, 1930. — С. 14

ментував діяльність комісій нагляду при виправно-трудових установах, розділ 4 — розподільчих комісій в округах. Розділ 5 Кодексу встановлював види виправно-трудових установ: будинки попереднього ув'язнення, будинки примусових робіт, перехідні трудові будинки, трудові колонії, установи для хворих в'язнів — лікарні, колонії для туберкульозних в'язнів, трудові реформаторії для неповнолітніх правопорушники!, ізолятори спеціального призначення, а також порядок направлення в'язнів у виправнотрудові установи.

Розділ 6 ВТК був присвячений порядок прийняття в'язнів до виправно-трудових установ, розділ 7 — класифікації ув'язнених, розділ 8 — режиму тримання в'язнів у виправнотрудових установах, розділ 9 — заходам дисциплінарного впливу на в'язнів. У Кодексі містилися розділи, в яких викладалися правила тримання засуджених у різних видах виправно-трудових установ, організації робіт у цих установах тощо. Спеціальний розділ визначав правила тримання у реформаторіях неповнолітніх правопорушників віком від 14 до 18 років. Основним завданням було «навчити неповнолітніх правопорушників кваліфікованій праці, розширити їхній розумовий кругозір шляхом загальної і професійної освіти і вихо-аати з них активних і свідомих своїх прав та обов'язків громадян» (ст. 198).

Останній розділ Кодексу визначав порядок допущення до виправно-трудових установ осіб, які не належали до їх службового складу. Серед цих осіб були, зокрема, члени ЦВК СРСР, члени ВУЦВК, голова уряду УСРР, нарком юстиції і Генеральний прокурор республіки, а також деякі інші посадові особи республіканського рівня. Названі особи допускалися до виправно-трудових установ у будь-який час дня і ночі без спеціального на те дозволу.

Беручи до уваги, що точне проведення в життя ВТК УСРР значною мірою залежало від засвоєння його працівниками виправ-ио-трулових установ, Виправно-трудовий відділ НКВС УСРР видав циркуляр за № 140 від 28 грудня 1925 р. про обов'язкове вивчення змісту ВТК УСРР названими працівниками1.

Адміністративне право. Значна кількість різноманітних законодавчих актів у галузі адміністративного права, які були прийняті в УСРР у першій половині 20-х років, надзвичайно ускладнювала діяльність органів влади й управління всіх рівнів. Ця обставина об'єктивно обумовила необхідність створення Адміністративного кодексу УСРР. Він був розроблений і затверджений ВУЦВК 12 жо-атня 1927 р. і набувай чинності з 1 лютого 1928 р.2

- Сбориих материалов по ислравительно-трудовому делу УССР. Законоположення. ■■ і|м іиііііі и циркуляри. — X., 1927. — С. 94—95. УСРР. —

1927. — М вЗ, 65. — Ст. 239. 240

263

■ і 4. Держака і право України в умолал ИІ Я]|

6. Основні риси права

Адміністративний кодекс УСРР складався з 15 розділів і містив 528 статей. Він регулював широке коло відносин, пов'язаних з правами і обов'язками органів державного управління у взаємовідносинах між ними, а також у відносинах цих органів з громадянами. Кодекс зпкоиін про народну освіту УСРР. Третя сесія ВУЦВК шостого скликання, обговоривши доповідь Наркомосу УСРР про Кодекс законів про освіту, 16 жовтня 1922 р. прийняла цей законодавчий акт в цілому і доручила Наркомпсу і НКЮ УСРР остаточно його відредагувати й подати на затвердження Президії ВУЦВК 22 листопада 1922 р. Президія ВУЦВК ухвалила Кодекс законів про народну освіту. На території УСРР він набув чинності з 25 листопада того ж самого року1. Структура кодексу мала такий вигляд: преамбула — книга — частина — розділ — глава. Кодекс містив 767 статей. Він складався з таких книг: 1. Організація управління й постачання в галузі народної освіти. 2. Соціальне виховання дітей. 3. Професійна і спеціально-наукова освіта. 4. Політична освіта і виховання дорослих.

У кодексі зазначалося, що мета радянського виховання та освіти — «розкріпачення трудящих мас від духовного рабства, розвиток їх свідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства я психологією колективізму, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією і :) матеріалістичним світоглядом, який Грунтується на ясному розумінні законів розвитку природи і суспільства». За Кодексом органи виховання і освіти повинні бути знаряддям диктатури пролетаріату у справі ліквідації класового суспільства і створення нового, соціалістичного суспільства, провідником принципів комунізму та ідейно-організуючого впливу пролетаріату на трудящі маси з метою виховання поколінь будівників комуністичного суспільства. Як бачимо, кодекс занадто ідеологізова-ІІИЙ, насичений революційною фразеологією.

Відповідно до кодексу основою діяльності культурно-освітніх установ держави, мали бути такі три: а) трудовий процес як фундамент виховання і пізнання; б) різноманітність життєвих потреб як мета виховного процесу; в) практика, спрямована не лише на пояснення світу, а й на його зміну. Кодекс проголосив право всіх громадян УСРР на вільний доступ до знань, до науки та мистецтва у всіх культурно-освітніх установах держави. Кодекс закріплював таку систему радянського виховання: а) соціальне виховання дітей; б) професійна освіта молоді; в) науко-

1 СУ УССР — 1922 — М» 49. — Ст 729 264

ва робота; г) політична освіта дорослих. Соціальне виховання дітей і професійна освіта молоді до 17 років включно оголошувалися загальними, обов'язковими, безплатними і спільними для осіб обох статей. Під терміном «соціальне виховання» розуміли сукупність державних заходів, спрямованих на виховання дітей. Ці заходи реалізовувалися через різноманітні організаційні форми.

Система профтехосвіти мала такі два головні види: індустріально-технічний та сільскогосподарський. Закінчивши профтехшколу, підліток продовжував навчання у вищій школі або ставав до практичної роботи. До вищої школи, за кодексом належали технікуми та інститути. Кодекс закріплював структуру наукових закладів: науково-дослідні інститути, кафедри, лабораторії, наукові бібліотеки і товариства, музеї Виокремлювалися також Українська книжкова палата, книгосховища, архіви.

Кодекс законів про освіту УСРР був важливим законодавчим актом, який значною мірою сприяв розгортанню діяльності державних установ республіки з навчання і виховання широких верств населення України. Водночас кодекс мав низку недоліків: наявність тавтології у назві (кодекс законів); декларативність окремих параграфів і складність сприйняття окремих з них для громадян з тодішнім рівнем освіти; відсильний характер, повторюваність і розхо-ЄИНЯ низки норм; використання скорочень у словах і термінах без їх розшифрування; відсутність найменування статей1. Визначення у кодексі Головного політико-освітнього комітету органом •державної пропаганди комунізму» й вказівка на його подвійну підпорядкованість Наркомосу УСРР і ЦК КП(б)У створювали міцні засади формування командно-адміністративної системи керування культурою в Україні. Наприкінці 1920-х років було прийнято кілька кодифікацій-яих актів. Так, у лютому 1928 р. ухвалили Статут цивільного будівництва, який замінив собою Тимчасові будівельні правила. У серпні 1928 р. було прийнято Гірничий кодекс УСРР. У вересні 1929 р. побачила світ нова редакція Положення про судоустрій УСРР. Відмова від нової економічної політики призвела, по суті, до припинення кодифікаційних робіт, так як подальша кодифікація видавалася партійному керівництву Країни Рад недоцільною «або просто була «можливою внаслідок зигзагів сталінської політики»2.

: Яябошапко Л. Перший Кодекс законів про народну освіту України // Право УкраЬт 1992. — № 9. — С 37.

чко /. Б. Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність. — X. 1»У

— С. 58

265

РмМд і- Держала і право України в умовах непу

»♦*

Нова економічна політика і деяка демократизація державно-правового життя були обумовлені кризою, спричиненою «воєнним комунізмом». На жаль, ця нова політика тривала недовго. Запекла боротьба за владу, що точилася між вождями правлячої більшовицької партії та держави після смерті Леніна, закінчилася у 1927 р. перемогою Сталіна. Прихід до керівництва Сталіна та екстремістсь-ки налаштованої партійної верхівки призвів до згортання непу і демократичних елементів у державно-правовому житті.

Натомість формувалася та міцніла командно-адміністративна система управління, яка створювала найсприятливіші умови для зростання бюрократизму і посилення позицій його носіїв — партійно-державної номенклатури. Остання ставала своєрідним каркасом усього соціально-економічного і політичного ладу республіки, її представники обіймали усі керівні посади в партійних, державних, господарських, профспілкових, кооперативних та інших ланках усіх рівнів.

Наслідком таких процесів був тоталітаризм, або просто сталінізм, усі негативні та злочинні прояви якого відчула на собі Україна.

Суттєві зміни у політичному розвитку України були викликані в цей період утворенням у 1922 р. СРСР, який дуже скоро, не змінюючи своєї форми «союзу республік», став перетворюватися на жорстко централізовану державу. Вже з моменту підписання Союзного договору розпочався процес все більшого обмеження, а потім — і ліквідації державного суверенітету УСРР.

Суперечливий характер мав і розвиток українського права. На початку 20-х років було проведено кодифікацію права, покликану передусім забезпечити ефективне здійснення непу. Проте у міру формування командно-адміністративної системи управління все більше й більше стала переважати тенденція до примушування як основного методу регулювання суспільних відносин. Особливо чітко це виявлялося у кримінальному праві. Законодавство України, стрімко інтегрувалося в загальносоюзне законодавство, для якого були характерними надмірний централізм і відсутність гуманістичних начал.

.'І,!,

Розділ третій Держава і право України в період

тоталітарно-репресивного режиму

(1929—1941 рр.)

§ 1. Зміни в суспільїіо-скономічному та політичному ладі

ля України 1929—1941 рр. стали часом важких випро-'бувань, жахливих злочинів тоталітарної системи проти українського народу. Форсована індустріалізація і суцільна

колективізація сільського господарства означали відмову від нової економічної політики й початок волюнтари-.4^ стського, авантюристичного курсу Сталіна та його однодумців на здійснення «великого стрибка» в розвитку країни. Реалізація політики «комуністичного штурму» супроводжувалася різ-пш скороченням торгівлі, картковою системою розподілу продукти, конфіскаційним принципом хлібозаготівель та ін.

Великий вплив на економічну та соціальну структури українського суспільства мала індустріалізація країни. З одного боку, пер-

267