Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

ш

цивілізованих країнах це було нормальним явищем). Відмова підслідному в праві користуватися послугами адвоката на стадії попереднього слідства — наслідок сталінськоберіевської «юстиції», який серйозно ущемляв гарантії прав громадян.

* ♦ ♦

Підсумовуючи наведене про стан держави і права України в другій половині 60-х — на початку 80-х рр., можна зробити такі висновки: політичне життя України відбувалося під знаком незавершеності, половинчастості, непослідовності та суперечливості, відставання у вирішенні об'єктивно назрілих завдань, відсутності конче необхідних змін. Значною мірою це було зумовлено тим, що бюрократична партійно-державна правляча верхівка СРСР намагалась зберегти командно-адміністративний метод управління, який набув найбільшого розвитку у 30-ті роки за умов культу особи Сталіна, — жорстко вольовий, що спирався на бюрократичний апарат, а не на народну ініціативу, з пріоритетом ідеї, а не потреб і сподівань людей. Його лише очистили з урахуванням «хрущовськоі відлиги» (і то не повністю) від найбільш одіозних прийомів, передусім пов'язаних з масовими репресіями, але сам стиль управління — авторитарно-патерналістський, антидемократичний — залишився майже без змін. Тоталітарний лад цього періоду став «золотим віком» партократії.

УРСР у складі Союзу РСР, незважаючи на проголошену і закріплену Конституцією суверенність, залишалася економічно, політично та ідеологічно залежною від сваволі союзного бюрократичного центру. Український народ був позбавлений гідних сучасної цивілізації умов життя. Щонайменше пробудження його національної свідомості таврувалося як прояв так званого буржуазного націоналізму і жорстоко придушувалося. Панування бюрократичних сил призводило до порушень владою законності, прав і свобод громадян. До середини 80-х років стала особливо помітною економічна, соціальна, політична криза радянського суспільства. Суспільство потребувало радикального оновлення.

488

Розділ восьмий Держава і право України в період перебудови (1986—1991 рр.)

§ 1. Соціально-скономічіїа і політична ситуація

еребудова була особливим, суперечливим етапом в історії суспільства і держави. З самого початку фундатори пере-будовних процесів, виходячи із своїх комуністичних поглядів на суспільство, планували здійснення лише «косметичних» заходів. Але поступово виявилось, що замало , обмежитися, хай навіть прискореними, змінами в соціаль-ио-економічній сфері. Слід було кардинально змінити погляди на соціалізм. Проте це не влаштовувало тих, хто перебував при реальній владі, користуючись привілейованим становищем. Це зумовило відкритий чи завуальований, нерідко відчайдушний опір з їх боку прогресивним починанням.

По суті, перебудова виявилась типовою, з усіма притаманними ій обмеженнями «революцією зверху». Вона замишлялась як об-

(.VI

Розділ 8. Держала і право України в період перебудови (1986—1991 рр.)

1. Соціально-економічна і політична ситуація

межена в часі, упорядкована, суворо контрольована серія заходів. РОЗВИТОК ПОДІЙ, однак, швидко зламав цю надуману схему.

Політична система, що склалася у середині 80-х років, зумовила неминучість деяких особливостей перебудови. Зокрема, вона могла розпочатися лише у разі приходу на вищі партійні та державні посади політиків, здатних переглянути застарілі стереотипи, виробити нові підходи до аналізу розвитку суспільства.

Уберезні 1985 р. на пост генсека ЦК КІІРС був обраний М. Горбачов, наймолодший на той час член політбюро. Це було свідченням прагнення певної частини партапарату дещо модифікувати чинну соціально-економічну систему. Незабаром відбувся квітневий (1985 р.) пленум ЦК КПРС, на якому багато питань суспільно-економічного життя були поставлені по-новому. Був проголошений курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Проте багато з наміченого на практиці не було здійснено.

Висунута програма перетворень передбачала, зокрема, істотну перебудову організаційних структур, форм, стилю діяльності органів управління. Важливим елементом цієї роботи в Україні мала стати реалізація Генеральної схеми управління народним господарством республіки, яку розглянула і в основному ухвалила Верховна Рада УРСР на своїй позачерговій сесії у квітні 1988 р. Схемою забезпечувалися організаційні основи для переходу від адміністративно-командних до економічних методів управління, створювалися умови для втілення в життя Закону СРСР від ЗО червня 1987 р. «Про державне підприємство (об'єднання)».

Під час реалізації Генеральної схеми було ліквідовано 103 республіканські органи управління, здійснено передачу багатьох управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об'єднанням. Загалом кількість працівників управління республіканського рівня зменшилася вдвічі. Обласна ланка управління скоротилася більш як на третину, були затверджені схеми управління народним господарством областей, міст Києва та Севастополя. Згідно з новими вимогами визначалися основні напрямки діяльності Ради Міністрів УРСР і більш досконала структура її апарату. Було ліквідовано 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки, реорганізовано управління галузями важкої промисловості, укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць тощо.

Удругій половині 80-х років було здійснено низку заходів щодо підвищення ефективності виробництва, удосконалення програмно-цільових методів планування, забезпечення управління науково-технічним прогресом, створення міжгалузевих науково-технічних комплексів, опорних пунктів та інженерних центрів. Підприєм-

490

ства і об'єднання всіх виробничих галузей народного господарства республіки переводилися на повний госпрозрахунок і самофінансування. Ширше впроваджувалися орендні відносини, кооперативні форми господарювання. Розгорнулася робота зі створенням асоціацій, концернів, малих підприємств та інших організаційних структур. У 1989 р. в нових умовах господарювання працювали всі підприємства та об'єднання виробничої сфери республіки і частково невиробничих галузей народного господарства. На кінець року на орендний підряд перейшли 180 підприємств промисловості, 68 будівельних організацій, 41 підприємство роздрібної торгівлі, 35 — громадського харчування, 38 — побутового обслуговування. Значна увага приділялася

ресурсозбереженню, повному включенню до господарського обороту вторинної сировини і відходів виробництва.

Важливим елементом економічних перетворень в Україні стали заходи щодо структурної перебудови народного господарства. Адже структура економіки, що історично склалася, тривалий час залишалася орієнтованою в основному на виробництво засобів виробництва, добування сировини й палива. На Україну припадало близько половини всього виробництва чавуну в СРСР, 40 % — сталі та прокату, третина — видобутку вугілля, 60 %

— залізної руди тощо. Питома вага основних виробничих фондів галузей групи «А» в Україні становила на початок 90-х років 70 % Неабиякі труднощі в розвитку народного господарства України були зумовлені тим, що

плани складалися в центрі, в Москві, республіка ж була позбавлена основних прав. 96% продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування, на діяльність яких уряд України, місцеві Ради народних депутатів не мали змоги впливати належним чином. Скрутне становище склалося у сільському господарстві. Фондоозброєність тут була нижчою на чверть, енергоозброєність — на 42% від інших галузей. Вкрай загострилася демографічна ситуація. За останні 15 років чисельність сільського населення зменшилась на 3,5 млн осіб. У ряді регіонів України люди пенсійного віку стано-зили половину сільських мешканців.

В Україні велися пошуки шляхів більш ефективного господарювання на селі. Був утворений Держагропром, з листопада 1991 р. реорганізований у Міністерство сільського господарства. З'явилися нові форми підприємств: агрокомбінати, агрофірми й агрооб'єднан-яя. Були зроблені перші кроки в напрямку розвитку колективного, сімейного та інших видів підряду. На кінець 1989 р. на орендному підряді працювали уже 529 колгоспів і радгоспів.

491

Розділ 8. Держала і право України в період перебудови (1986—1991 рр)

1. Соцюльно-еконамічна і політична ситуація