24. Індивідуальний стиль письменника. Ознаки індивідуального стилю

Стиль автора — це та сукупність особливостей творчості, яка відрізняє його твори від творів інших письменників. Сукупність зображально-виражальних засобів митця є ефективною, коли закономірно поєднується в художню мотивовану систему. Носіями стилю є елементи форми художнього твору — від композиції до мовних виразових форм. Досліджуючи стиль певного письменника, виділяють стильову домінанту Стиль — це сукупність художніх особливостей літературного твору. В ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби Авторський стиль може видозмінюватися у зв'язку зі зміною тематики і проблематики, ідеології.

Визначення особливостей індивідуального стилю митця залежить і від врахування певного художнього методу (літературного напряму). Наприклад, зразками барокового стилю у вітчизняній літературі є поезія М. Смотрицького, І. Величковського, Г. Сковороди, Елементи класицизму помітні у поезії І. Некрашевича, трагікомедії "Владимир" Ф. Прокоповича, поемі "Енеїда" І. Котляревського

Сентиментальний метод в українській літературі яскраво представлено повістями "Маруся", "Сердешна Оксана", "Козир-дівка", "Щира любов" Г. Квітки-Основ'яненка. Елементи сентименталізму властиві творчому доробку І. Котляревського ("Наталка Полтавка"), Ю. Федьковича ("Люба-згуба"), П. Грабовського ("Швачка") та ін.

Романтичними творами українських письменників є поезія М. Шашкевича, рання творчість Т. Шевченка (балади "Утоплена", "Причинна", "Лілея" та ін.), роман "Чорна Рада" П. Куліша, Ю. Федьковича тощо. Неоромантичні ідеї у вітчизняній літературі наявні у творах Лесі Українки, представників "розстріляного відродження" (Ю. Яновський, М. Хвильовий та ін.), "празької школи" (О. Ольжич, О. Теліга, Ю. Липа та ін.), шістдесятників (0. Довженко, М. Стельмах, М. Вінграновський та ін.).

Український реалізм репрезентують твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, А. Свидницького, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, Панаса Мирного, І. Франка та ін.

Модернізм у вітчизняній літературі представлено літературно-мистецькими тенденціями: символізму (поезія О. Олеся, М. Вороного, ранні твори П. Тичини,

В українській літературі постмодернізм представлений творами Е. Андієвської, Ю. Тарнавського, Ю. Андруховича, О. Забужко,

Невід'ємною складовою індивідуального стилю письменника є мова художнього твору, у якій митець відтворює своє естетичне кредо, сприймання та розуміння дійсності.

У художній мові митець виявляє свою індивідуальність: застосовує характерні лексеми, вислови, звороти, речення відзначаються певними особливостями у побудові

галицької сільської бідноти. Найхарактерніші риси його стилю вдало визначив М. Горький, зауваживши, що він пише "коротко, сильно і страшно".

26. Історична конкретність реалістичних образів. Історичний колорит твору

Протягом кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ

століть у світовій та вітчизняній літературі з’явились твори, в яких

історія стала і власне предметом художньої рецепції, і яскравим тлом та

засобом осягнення філософії буття, проблем сучасності, психології

характерів.

Необхідність вивчення якісно нового літературного явища, вперше

найповніше зреалізованого в історичних романах В.Скотта, стимулювала аналітичну думку.

співвідношенням історичного факту й авторської фантазії

німецького просвітителя Г.Е.Лессінга, який ще у другій половині ХVІІІ

століття в „Гамбургській драматургії” стверджував, що історизм

художнього твору полягає не у відповідності художнього тексту фактам

історичного процесу, а в історичній вірогідності зображуваних подій та

характерів. Поет, писав Лессінг, „Во всем, что не относится до

характеров, ...может отступать, насколько хочет. Только характеры

священны для него...” [цит за: 6, 84]. Змістом історичного твору, за

Лессінгом, є духовний світ людини, її психологія, особистість як така,

вірогідно відтворена на вірогідному ж історичному тлі.

Не лише в німецькій, а й в інших європейських культурах, у тому числі й

українській, актуалізація питання історизму творчості була пов’язана з

визріванням інтересу до національної історії, боротьбою за національний

розвиток етносів, ідеєю народності та її відображенням у мистецтві.

Проте у Росії, як і в Україні, що у ХІХ столітті своєю більшою сучасною

територією входила до складу Російської імперії, воно спочатку

розв’язувалось на прикладному рівні – у творах та епістолярії

письменників.

Історизм літературної творчості, співвідношення історичної та художньої

правди у літературному творі глибоко досліджував І.Франко. Його бачення

проблеми подає А.Войтюк у книзі „Літературознавчі концепції Івана

Франка”, наголошуючи на таких положеннях Франкової теорії: розуміння

історизму літературної творчості як змалювання найтонших порухів

людської душі, психології людини на тлі певної історичної епохи; право

письменника на фантазію, що дає можливість історичну подію „із сухого

хронікарського факту зробити живою драмою”

У другій половині ХІХ століттяв українській та світовій літературі

історична тематика набула такого розвою, який спричинив новий рівень

розвитку теоретико-літературних понять „історизм творчості”, „історизм

художнього мислення”

1. Слово о полку ігоревім

2.Шевченко Гайдамаки.

3. Куліш Чорна Рада

4. Захар Беркут Іван Франко

5. Загребельний Диво, Роксолана, Я Богдан…