48. Проблеми образної специфіки у художньому творі

Термін «художній образ» використовується в мистецтво¬знавстві у двох основних значеннях. У широкому розумінні образом називають специфічну форму відображення та пізнання дійсності в мистецтві.У вузькому розумінні - специ¬фічну форму буття художнього твору в цілому й усіх складо¬вих його елементів зокрема. Загальна структура образу в усіх видах мистецтва вихо¬дить з його двокомпонентної будови, поєднання в ньому чуттєвого образу й ідеї, яка з цього останнього випливає. При цьому сам художній образ у своїй специфіці не може бути зведений без залишку ні до свого чуттєвого образу, ні до його ідеї. Художній образ, з одного боку, це завжди щось більше, ніж конкретно-чуттєва даність предмета, його відображення, тобто образ предмета не зводиться до подоби предмета. З іншого боку, художній образ як певна ідеальна, а не лише чуттєва струк¬тура, не є і голою логічною ідеєю, оскільки такої, у вигляді якоїсь окремо взятої ідеї, не існує. У різних видах мистецтва художні образи більшою чи меншою мірою схожі за ознаками до тієї ідеї, що виражаєть¬ся чуттєвим образом, і не збігаються за характером буття самого чуттєвого образу, чия конкретна специфіка залежить від матеріалу, який використовує мистецтво і втілюється в зовнішню форму його творів, слугує засобом безпосеред¬нього передавання чуттєвого образу. Матеріальною основою літератури як виду мистецтва є слово. Суттєвою відмінною ознакою літературно-художнього образу є те, що він дає не статичний, як у живописі, а дина¬мічний образ дійсності, який розгортається в системі своєрідних «взаємовідображень» тих форм зображення, що конкретизують його: діалоги, мо¬нологи, авторські роздуми та описи, картини природи і т. п. Внутрішня специфіка структури літературно-художнього образу залежить від родових ознак твору. Так, ліричний образ тяжіє до асоціативності, нехтуючи предметністю, епічний, навпаки, прагне до якомога точнішого відтворення пред¬метної сторони зображуваного; на відміну від епосу, в якому в конструюванні образу беруть активну участь форми власне авторського мовлення, в драмі образ створюється майже виключно за рахунок мови самих дійових осіб. Специфіка словесного образу перебуває в тісній залежності й від жанро¬вих ознак твору, наприклад, образи байкового твору будуть суттєво відрізнятися від образів романної форми.Образ як форма буття художнього твору.Група вторинних значень поняття «образ» з'являється у зв'язку з необхідністю позначення внутрішньої специфіки кінцевого результату формобразного мислення, тобто матеріаль¬ного його відтворення за допомогою фарб (у живописі), звуків (у музиці), слів (у літературі). Оскільки в цілому кін¬цевим результатом образного мислення, що реалізує себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то, у прин¬ципі, будь-який естетично значущий його елемент, тобто будь-яке життєве явище, у ньому відтворене, може бути назване образом. У художньому творі кожен з таких обра¬зів виступає як відносно автономна одиниця чи окремо взята клітинка того складного й цілісного образного орга¬нізму, яким, по суті, є увесь художній твір. Стосовно літе¬ратурно-художнього твору з цієї точки зору образами називають як окремі словесні уявлення, так звані «мікро-образи», чи словесні образи (під якими найчастіше розу¬міють тропи та різноманітні синтаксичні фігури), так і більш значні смислові одиниці твору або його «макро-образи», до яких відносять зображених у творі людей, тва¬рин і т. д. (образи-персонажі, оповідачі, розповідачі). їхнє природне (образи-пейзажі) та речове (образи-інтер'єри) оточення.