35.Основні системи віршування

Віршування - мистецтво побудови ритмічно організованої мови, що поділяється на певні мовні відтинки - віршові рядки. Розрізняють такі системи В.: метричну, силабічну, силаботонічну й тонічну.

Метрична система В. грунтується на впорядкованому чергуванні довгих і коротких складів. Властива античним л-рам - старогрец. і латинській, а також араб, і перській. У сучас. зх.-європ. л-рах поширена силабічна система В., в основі якої - однакова кількість складів у віршових рядках.

Силабічне В. властиве мовам з постійним наголосом (романським, польській, тюркським та ін.). У 17 ст. складання силабічних віршів практикувалося в серед. та вищих школах України й Росії.

У силабо-тонічному В. в основу ритмічної організації покладено закономірність чергування наголошених і ненаголошених складів, В укр. поезії утвердилось починаючи з "Енеїди" І. Котляревського. Тонічна система В. грунтується на більш-менш однаковій кількості ритмічних наголосів у віршових рядках, причому кількість ненаголошених у рядку і розміщення їх між наголошеними можуть бути різні. Зразки тонічного акцентного вірша дали П. Тичина, В. Маяковський.

У поезії 20 ст. поширився т. з. вільний вірш, або верлібр. Своєрідною є ритміка нар.-пісенного вірша. В основі її лежить мелодія пісні, музичний ритм. Багато укр. поетів користувалися ритмікою коломийкового віриш. У звучанні вірша велику роль відіграють рими, хоч є вірші й без рим (Білий вірш),

36.Основні творчі принципи романтизму

Етап з 1815 р. і до революції 1848—1849 pp. у культурному житті Європи пов´язаний із пануванням романтизму. Термін «романтизм» спочатку застосовувався до літератури, пізніше це поняття поширилося на музику й образотворче мистецтво.

Головною передумовою цієї цільності було те, що романтизм був породженням Французької революції, тих бур, що прогриміли над Францією і збудили весь світ. Так само як революція 1789 р. знаменувала корінний переворот у соціальному житті суспільства, так і романтизм знаменував революцію в культурі. Гаслом нового напрямку було проголошено звільнення мистецтва від конформізму, свободу й незалежність творчості від регламентацій.

Таким чином, романтизм складався в атмосфері серйозних ідейних зрушень, що відбувалися в Європі на межі XVIII—XIX ст. Криза ідеології Просвітництва почалася ще в роки Французької революції. Все очевиднішою ставала неправдивість тверджень просвітників про близьке торжество принципів розуму, рівності й справедливості. Ці розчарування відобразилися в образах романтичних героїв, котрі були заражені меланхолією, душевною тугою, «всесвітньою скорботою», в образах бунтівних волелюбних натур, котрі страждали внаслідок розбіжності між високими духовними прагненнями та недосконалістю світу. Дух суцільного заперечення найповніше і найяскравіше втілився у творчості Байрона.

Романтики відкинули обмежуючі літературні канони класицизму, проголосили повну свободу художньої творчості. Особливого значення вони надавали уяві, фантазії, але при цьому вимагали історичної достовірності. Постійне звернення до історичного минулого — одна з найхарактерніших рис романтизму.

Виник новий жанр літератури — історичний роман (Вальтер Скотт), з´явився широкий інтерес до вираження високих моральних ідеалів. На цьому грунті виникло тяжіння до вивчення фольклору — «архіву народів», як називав його німецький поет-романтик Гердер. З поетизацією національного минулого пов´язані численні видання народних пісень, легенд, казок, епічних поем, словників національної мови

Величною фігурою періоду романтизму є французький письменник В. Гюго (1802—1885). Герої його романів («Собор Паризької Богоматері»,

Особливе місце у музичній культурі доби займає творчість Бетховена