3.13. Електромагнітні поля

Вплив електромагнітних полів (ЕМП) на організм людини залежить від щільності потоку енергії, частоти випромінювання, тривалості впливу, режиму опромінення, розмірів опромінюваної поверхні тіла, індивідуальних особливостей організму.

В зоні впливу ЕМП людина зазнає теплового та біологічного впливу. У джерел ЕМП розрізняють ближню (індукційну) та дальню(випромінювальну) зони впливу.

Зміна ЕМП викликає нагрівання тканин тіла людини за рахунок змінної поляризації діелектрика (хрящі, сухожилля тощо) та за рахунок появи струмів провідності. Тепловий ефект є наслідком поглинання енергії ЕМП. Надлишкове тепло, котре виділяється в організмі людини, відводиться за рахунок функціонування механізму терморегулювання. Однак, починаючи з певної межі, організм не забезпечую відведення тепла від окремих органів і тому підвищується температура тіла. Опромінення очей викликає каламутність кришталика(катаракта) та втрата зору.

Тривалий вплив ЕМП супроводжується фізіологічною адаптацією або послабленням імунологічних реакцій.

В зв`язку з цими змінами необхідно обмежувати час перебування людей в зоні впливу електричного поля, створюваного струмами промислової частоти напругою понад 400 кВ.

Лінії електропередач напругою до 1150 кВ, відкриті роздільні пристрої, до складу котрих входять комунікаційні апарати, пристрої захисту та автоматики, вимірювальні прилади є джерелами електричних полів промислової частоти.

3.14. Іонізуючі випромінювання

Іонізуючі випромінювання (ІВ), діючи на організм людини, викликають в ньому зворотні та незворотні зміни. Внаслідок іонізації та збудження складаних молекул відбувається їх дисоціація, викликана розриванням хімічних зв`язків. Так зміни є ознакою безпосередньої дії радіації.

Радіаційний вплив поділяється на соматичний та генетичний. Соматичний вплив виявляється як гостра або хронічна променева хвороба.

Існують порогові значення дози випромінювання. За одноразового рівномірного гама-випромінювання всього тіла з дозою 0,25 Гр змін у стані здоров’я не спостерігається. При дозі 0,25-0,5 Гр мають місце тимчасові зміни складу крові, котрі швидко зникають.

При дозах 0,5-1 Гр виникає почуття втоми, у 10% опромінених спостерігається блювання, помірні зміни складу крові.

При дозі 1,5-2 Гр спостерігається короткочасна легка форма променевої хвороби. Проявом її є тривала лімфопенія. З`являється блювання протягом першої доби після опромінення. Смертельних наслідків не спостерігається.

При дозі 2,5-4 Гр виникає променева хвороба середньої важкості. Знижується вміст лейкоцитів в крові. В 20% випадків можливий смертельний наслідок. Смерть настає через 2-6 тижнів після опромінення.

При поглиненій дозі 4-6 Гр розвивається важка форма променевої хво-роби.50% випадків захворювання закінчується смертю протягом першого місяця.

При дозі понад 6 Гр розвивається вкрай важка форма променевої хвороби.

Хронічна променева хвороба може розвинутись за умови систематично повторюваного опромінювання нижче значення доз, котрі викликають гостру форму, але вище гранично допустимої дози.

Найбільш характерними ознаками хронічної променевої хвороби є зміни складу крові, деякі симптоми з боку нервової системи, місцеві ураження шкіри, ураження кришталика, пневмосклероз, зниження імунореактивності організму.

Іонізуючи випромінювання викликають також віддалені наслідки-лей-кози, злоякісні новоутворення, раннє старіння.