1.4. Приаеродромна територія і смуги повітряних підходів

Прилегла до аеродрому місцевість, у повітряному просторі якої повітряні судна виконують маневрування, набір висоти і розвороти при зльоті, заході на посадку і відході (при необхідності) на друге коло, називається приаеродромною територією.

Повітряний простір над аеродромом і прилеглій до нього місцевості у встановлених межах називається районом аеродрому.

Для кожного аеродрому в залежності від рельєфу і наявності перешкод складають схеми маневрів, на яких передбачають: захід на посадку по прямій, коли кут підходу повітряного судна близький до посадкового; підхід до дальнього приводного радіомаркеру (ДПРМ) з колійним кутом, близьким до зворотнього посадкового курсу на ЗПС.

Основою для побудови схем маневрів зниження, заходження на посадку, і приаеродромних польотів є малий і великий прямокутні маршрути і, як правило, ліві розвороти. Малий прямокутний маршрут («мала коробочка») є основним маневром заходу на посадку при підході до аеродрому на малій висоті.

При різних напрямках підходу (колійних кутах) до аеродрому (рис. 1.2) по-різному використовуються ділянки маневру, а саме: I - при підході до аеродрому з курсом, близьким до посадкового, повітряне судно можна вивести на лінію посадки в районі четвертого розвороту і здійснити посадку по прямій (рис. 1.2, а); II - при підході до аеродрому з курсом, близьким зворотньому посадкового, повітряне судно може бути виведено в маневр на траверсі ДПРМ з наступним польотом до третього і навіть четвертого розворотів; III - при підході до аеродрому з курсом під кутом до ЗПС, близьким до прямого (перпендикулярному), повітряне судно в залежності від напрямку підходу і маневру, може бути введено в маневр по дотичній до третього розвороту або через ДПРМ (рис. 1.2,б).

Підхід до аеродрому посадки, як правило, здійснюється на малих і середніх висотах , і зниження повітряних суден з ешелону виробляється на останніх ділянках траси. Однак можуть бути випадки, коли повітряна або наземна обстановка не дозволяє знизити повітряне судно на підходах до аеродрому. Це зниження доводиться робити над аеродромом посадки. Основним маневром при цьому є великий прямокутний маршрут, при виконанні якого повітряне судно виводиться на аеродром з посадковим курсом на висоті 3900-4100 м (рис. 1.2,в). Загальна довжина маневру великого прямокутного маршруту («великої коробочки») дорівнює 35-40 км, ширина 16-20 км. У деяких аеропортах за умовами рельєфу великий прямокутний маршрут може бути витягнутий у напрямку під 90° до осі ЗПС.

Для забезпечення екіпажів повітряних суден даними для переходу від польоту по трасі до маневру заходження на посадку, а також від зльоту і набору висоти до виходу на лінію шляху складаються авіаційні карти - схеми району аеродрому. На схемі наносяться узагальнені контури берегової лінії морів і океанів, великі ріки й озера, небезпечні для польоту , а також аеродром, радіонавігаційні та аеродромні радіотехнічні засоби, їх позивні та частоти. Відзначаються на схемі кордони диспетчерських служб, пункти обов'язкових і необов'язкових донесень, зони очікування та схеми маневрування повітряних суден, мінімальні висоти польоту, небезпечні, заборонені і з обмеженими режимами зони польотів.

Рис 1.2. Схеми маневрів заходу на посадку: а і б – по малому прямокутному маршруту; в – по великому прямокутному маршруту.

Приаеродромна територія в плані являє собою прямокутник, що складається, як правило, з трьох умовних частин: середньої і двох крайніх (Рис. 1.3, а). Розміри приаеродромної території (довжина і ширина окремих частин) і елементів,що позначені на рис 1.3, залежать від класу аеродрому. Ширина прямокутника змінюється від 25 до 40 км. Крайні частини можуть мати довжину від 25 до 30 км, а середні - 20-60 км. Таким чином, довжина приаеродромної території може складати 100 км і більше, а ширина до 1 / 3 від загальної довжини.

У межах середньої частини приаеродромної території забезпечується безпека польотів повітряних суден з одним непрацюючим двигуном, відходу на друге коло, заходження на посадку з розворотом і виходом на посадковий курс, заходу на посадку по прямокутними маршрутами; в межах крайніх частин - безпека повітряних суден при заході на посадку по прямій.

У межах приаеродромної території можуть бути перешкоди: природні - рельєф місцевості (височини, гори) і висока рослинність; штучні - будівлі, споруди, висота яких обмежується умовними горизонтальними і похилими площинами, так званими площинами обмежень. У випадках коли на територіях крайніх частин висота перешкод перевершує допустиму (нормативну), дозволяється приаеродромну територію приймати без однієї або двох крайніх частин, однак за умови забезпечення безпеки виконання маневрів заходу на посадку повітряних суден.

На аеродромах класу Е приаеродромна територія складається тільки з однієї середньої частини.

За умовами знаходження навколишнього рельєфу місцевості і характеристики штучних перешкод, а також дислокації сусідніх аеродромів може бути допущено одностороннє розташування приаеродромної території по відношенню до поздовжньої осі льотної смуги.

Для таких аеродромів згідно з вимогами розробляють спеціальні схеми маневрів, які забезпечують безпеку виконання злітно-посадкових операцій повітряних суден. Прилягачі до кінців льотної смуги і розташовані в напрямку продовження її ділянки (частини) приаеродромної території називають смугами повітряних підходів (СПП), в межах яких проводиться набір висоти і розворот при зльоті, розворот та зниження при посадці повітряних суден. У СПП розташовують радіонавігаційне устаткування зі спорудами, однак тут не можна розміщувати будівлі і споруди, пов'язані з масовим скупченням людей (житлові будинки, фабрично-заводські і культурно-освітні споруди), а також склади нафтопродуктів і вибухових речовин. Будинки і споруди, не пов'язані зі скупченням людей, можуть бути розташовані в межах СПП не ближче 1 км від льотної смуги висотою не більше 10 м при віддаленні від ЛС від 1 до 4 км і не більше 50 м - від 4 км та до кінця смуг повітряних підходів.

Розміри СПП, що встановлюються розрахунком, і допустимі висоти природних і штучних перешкод, розташованих в їх межах (рис. 1.3, б), повинні забезпечити безпеку продовження зльоту повітряного судна у разі відмови одного з двигунів після відриву і посадки за приладами в умовах поганої видимості. Для цього смуги повітряних підходів для зльоту в плані повинні мати форму трапеції з бічними сторонами, що розходяться під кутом 15° від бічних кордонів льотних смуг до величини 2000 м (по 1000 м в кожну сторону від осі СПП), що залишається далі постійною до кінця СПП ( див. рис. 1.3, а). При посадці умови безпеки вимагають форму СПП також трапецеїдальну з бічними сторонами того ж напрямку (15°) до висоти 200 м з ухилом 1:50 (для класу аеродрому Е ухил приймається 1: 30).

Рис. 1.3. Приаеродромна територія: а – план частин приаеродромної території ( – довжини; – ширина; - середня частина; – крайні частини); б – розріз по осі приаеродромної території; в – розріз по осі повітряних підходів; г – поперечний розріз приаеродромної території; – висота польоту повітряного судна.

У цьому випадку висота 200 м досягається на відстані 10 000 м (для класу Е - 6000 м).

Висота перешкод за бічними межами робочої площі льотних смуг (бічними кромками ШЗПС і ГЗПС) (див. рис. 1.3) обмежується спочатку похилою площиною з ухилом 1:10 (для аеродромів класу Е - 1:9) до висоти 50 м, потім горизонтальною площиною на відстані, що встановлюється розрахунком для різних класів аеродромів і потім знову похилою площиною з ухилом 1:25 (для аеродромів класу Е - 1:15) до висоти 200 м. У межах бічних смуг безпеки не повинні бути розташовані ніякі перешкоди.

Допускається лише як виняток розміщення системи посадкових вогнів, дистанційних знаків, глісадного радіомаяка (ГРМ) на віддаленні від осі ШЗПС 120-180 м, посадкового радіолокатора (ПРЛ) - на 120-200 м і УКХ радіопеленгаторів в бік розташування ГЗПС за умови, що висота їх будівель не виходить за лінію обмеження з ухилом 1:10.

Антени у вигляді легкості їх конструкції висотними перешкодами не вважаються.

Розміри приаеродромної території у двох напрямках (за двома сторонами прямокутника) визначають мінімально допустимі відстані між сусідніми аеродромами, що дозволяють незалежні одночасні зльоти і посадки повітряних суден на сусідніх аеродромах. Тому сусідні аеродроми необхідно розташовувати так, щоб їх приаеродромні території не накладалися одна на іншу.

Допускається як виняток перетин тільки зовнішніх половин крайніх частин приаеродромної території.

Розташування аеродромів на менших відстанях, ніж сумарна довжина половини прямокутників приаеродромної території сусідніх аеродромів, допускається за умови встановлення узгоджених режимів польотів, що гарантують безпеку одночасних польотів повітряних суден з сусідніх аеродромів.