43.Американська школа маржиналізму. Д.Б.Кларк.

Наприкінці XIX ст. 3'являеться своєрідний американський варінт Teopії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847 — 1938)

Ocновнi його npaцi «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвиток американської світової економічної думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці и капіталу, що його вчений поклав у основу власної Teopiї граничної продуктивності.

Спираючись на методологічні принципи австрійської школи Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки є технологічний i моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство.

Головною проблемою політичної економіки Кларк називав проблему розподілу. У книжці «Розпод1л багатства» він доводив, що поділ суспільного доходу відбуваеться згідно з природним законом який забезпечуе кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює.

На відміну від свoїx попередників Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітальні блага (засоби виробництва i земля);

3) діяльність підприємця;

4) праця робітника.

44. Математична школа в політичній економії. Теоретичні моделі л.Вальраса, в.Парето.

Математичні концепції політекономії беруть початок у працях Кур­но i спираються, переважно, на теорії суб'ективної корисності та продуктивності факторів виробництва. Виникнення математичноі концепії економічної рівноваги зумовлене перетворенням капіталізму на розвинуту господарську систему з високим рівнем взаемозв'язку та однорідності Bcix и частин i елемент1в, а також розвитком математики.

Самостійнють i конструктивність математичного методу полягае в тім, що це не тільки метод описування, а и метод дослщження, причому не лише кількісного, a i якісного.

Поряд з Курно перил спроби застосування математики в економіці зробили італіець Дж. Сева, швейцарець Д. Бернуллі, француз Ф. де Форбонна, німець И. фон Тюнен.

У цілісному вигляді математичну теорію економічної рівноваги репрезентують npaці великого французького економіста-математика, ос­новоположника лозанської школи Леона Вальраса (1834 — 1916).

Головним у творчості Вальраса було опрацювання Teopiї макроекономічної рівноваги. Рівновагу Вальрас характеризував як «стан, за якого ефективний попит i пропозищя виробничих послуг е рівними, icнye постійна стійка ціна на ринку продуків i, нарешті, прода­жна ціна продуктів дорівнюе витратам, втіленим у виробничих послугах. Дві перші умови належать до рівноваги обміну, третя — до рівноваги виробництва». Ці умови Вальрас відобразив за допомогою чотирьох взаемозв'язаних систем рівнянь.

Сам Вальрас сприймав природу рівноваги в такий cnoci6. Людина приходить на ринок з певною кількістю товарів i з певним бажанням реалізувати ix за різними цінами. Якщо цi товари пощастило реалізувати за цими щнами, то попит i пропозищя е рівними, а на ринку існуе рівновага. Але якщо попит i пропозищя різні , то ціни будуть змінюватися, аж поки не буде досягнуто певної р1вноваги. Це i е загальна теорія рівноваги обміну, завдяки якій Вальрас став відомим у політекономії.

Вільфредо Парето (1848—1923) — італійський економіст i соціаліст, що також зробив великий внесок в економ1чну науку. Голо­вна ідея, яку він пропагував, полягала у створенні економічної теоpiї, «очищеної» від понять цінності и корисності.

На його думку, політична економія мае вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для iхньогoro задоволення. Намагаючись теоретично обгрунтувати модель взаемозалежност) Bcix економічних факторів, що впливають на суспільне виробництво i споживання, він широко користувався математичними методами аналізу.

Парето розвинув теорто добробуту або, як н інакше називають, теорію економічного оптимуму, суть якої полягае в оптимальному розподілі економічних pecypeia i благ, що виробляються. За Вальрасом, як відомо, в результаті еквівалентного обміну кожен його учасник отримуе максимум корисності. Удосконалюючи теорію загальної економічної рівноваги Вальраса, Парето уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оптимуму Парето». Piвновага трактувалася ним як економічний стан, за якого неможливо поліпшити становище когось з учасників обміну, не погіршивши становища хоча б одного з них. Рівновага настае тоді, ко­ли діаметрально протилежні сили та бажання и yci численні перешкоди буде збалансовано.