57. Ліберально-буржуазна екон. Думка в Україні в II пол. XiXст. (в пореформенний період)

Ліквідація феодально-кріпосницької системи та зародження капіталістичних відносин сприяли активізації суспільно-політичного життя всіх верств населення. Активізувала свою діяльність і українська національна буржуазія та її ідеологи.

Інтереси буржуазії, що народжувалась, відображали, головним чином, ліберали. Український ліберально-буржуазний рух як суспільна течія сформувався після реформи 1861 p. Він був породжений тими самими суспільно-економічними умовами, що й ліберально-буржуазний рух у Росії, тому за своєю суттю не відрізнявся від нього. Проте напівколоніальне становище України у складі Російської імперії зумовило деякі специфічні риси, властиві цьому рухові. Зростаюча економічна могутність української буржуазії і національні обмеження з боку царизму й російських панівних класів робили її опозиційною до самодержавства.

Ліберально-буржуазний рух в Україні був репрезентований інтелігенцією, яка гуртується у так званих громадах — своєрідній організаційній формі руху. Громади виникають у 60-х р. у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві та інших містах України.

Спочатку громади охоплювали широкі кола як ліберальної, так і демократичної інтелігенції. У 70-х pp., із посиленням революційного народницького руху в країні, значна частина революційне налаштованої молоді, яка групувалась у громадах, включилась у революційну боротьбу народників. Київська громада розкололась на «Ста­ру громаду» і «Молоду громаду».

Активними діячами «Старої громади» в Києві були В. Б. Антонович, М. П. Драгоманов, та інші.

Діяльність громад мала, головне, культурницький характер. Основна увага зверталась на вивчення сучасного й минулого України, на її етнографію, видання літератури українською мовою, організацію недільних шкіл тощо.

Одним із перших осередків, навколо якого згуртовувались літературно-наукові та громадські сили України, був журнал «Основа», що видавався в 1861—1862 pp. у Петербурзі. Він, фактично, був органом громадівців. Офіційним редактором журналу був В. Білозерський. Активну участь у виданні брали П. Куліш, М. Костомаров, О. Кістяківський. Основне своє завдання «Основа» бачила у висвітленні національно-культурного руху українського народу.

З економічних питань на одному з центральних місць було, зрозуміло, питання скасування кріпацтва. Керівники «Основи» вітали реформу і славили царя, ставлячи його в ряд «справжніх благодійників людства».

Аналогічну позицію займали і київські громадівці. У статті «Відгук з Києва» вони підкреслювали необхідність роз'яснювати селянам «економічні та юридичні основи» реформи, яка нібито дає їм можливість «законним шляхом досягнути бажаної земельної власності».

У журналі «Основа» натрапляємо як на статті, що ідеалізують селянське життя до реформи, так і на статті із засудженням такої ідеалізації. Проте, якщо не брати до уваги дописів П. Куліша та небагатьох інших кореспонденцій, в яких мали місце ідеалізація на­півфеодального народного життя, намагання спинити розвиток господарства по капіталістичному шляху, журнал, в цілому, підтримував шлях капіталістичного розвитку.

Незважаючи на надто помірковану національну програму громадівців («українофілів»), їхня діяльність зазнала численних нападок реакційної преси, а згодом і урядових кіл. Уживання української мови, друкування й поширення українських книжок стали підста­вою для звинувачення їх у революційності та сепаратизмі. Київські громадівці у відповідь на такі звинувачення виступили з колективною заявою у пресі, де доводили свою «благонадійність». Рішуче відмежувавшись від революційного руху, вони заявили, що віддають перевагу культурно-освітнім заходам.

Проте навіть надзвичайно помірковане культурництво українофілів після поразки польського повстання було заборонено