62. Перша світова війна та її вплив на світове господарство. Версальська система.

У період Першої світової війни вирішального значення для економік країн, які брали в ній участь, набули потреби фронту. Держава не обмежувалася функціями замовника і покупця війсь­кової продукції. Масштабність воєнних дій і загострення еконо­мічних проблем змусили уряди країн, що воювали, перебрати на себе частину організаційних функцій та забезпечення взаємодії між приватними підприємствами, що обслуговували потреби фронту. Управління економікою з боку держави набуло форм кон­тролю й розподілу стратегічних ресурсів, продовольства, засобів транспорту і робочої сили.

Так, у США в 1917—1918 рр. створюється низка комітетів, відповідальних за розміщення державних замовлень та розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність цих нових державних інститутів координувалася військово-промисловою радою. Аналогічна централізація була характерною і для Німеччини («військово-сировинні союзи»), Англії (міні­стерство військового постачання).

Завершення війни спричинило неминучий процес повоєнної реконверсії економіки США, Великої Британії та Франції. На­приклад, Велика Британія розформувала майже всі створені під час війни органи контролю. Та попри те, що уряд організував розпродаж багатьох військових заводів, під контролем держави залишалося вчетверо більше підприємств, ніж до війни. Це було свідченням того, що до планів уряду не входила остаточна відмо­ва від державного регулювання економіки.

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 чер­вня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.

Видатний економіст XX ст. Дж. М. Кейнс у праці «Економічні наслідки Версальського мирного договору» (1919) писав, що прийняті рішення не залишають надії на відновлення мирного гос­подарства, адже репарації з Німеччини (132 млрд золотих марок) нечувано великі. Кейнс пропонував надати американські позики Німеччині, бо вважав, що лише в такому разі Німеччина зможе виплачувати помірні репарації.

Разом із територіями (скорочувалася на 70 тис. км²) Німеччи­на втратила 75 % видобутку залізної руди, 25 % кам'яного вугіл­ля; 35 % виплавки сталі. Німеччина була позбавлена колоній площею 3 млн км² із населенням 13 мли осіб. Роз­в'язання військових питань передбачало:

1. заборону мати ВМФ;

2. обмеження збройних сил до 100 тис. осіб;

3. скорочення військового виробництва;

4. заборону мати підводний флот;

5. руйнування значної частини військових укріплень.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джере­лами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами яко­го обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном ви­плат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визнача­лися державний бюджет і доходи залізниць.

63.

Найбільш сприятливі умови для розвитку гос­подарства після завершення світової війни мали США. Сюди перемістилися центри фінансового життя, промислового і сільськогосподарського ви­робництва. В 1920 роках країна виплавляла 60% світового виробництва чавуну і сталі, видобувала 66,8% нафти. Незважаючи на те, що економічна криза 1921 р. дещо пригальмувала розвиток еконо­міки, протягом 20-х р. нарощуються темпи вироб­ництва. Високими темпами розвивалися нові галузі виробництва: автомобільна, літакобудівна, хімічна, елек­тротехнічна, виробництво танків. Великих успіхів було досягнуто у справі організації і планування, ав­томатизації і механізації виробництва. Дедалі більшого поширення в промисловості набирає конвейєрна система. У 20-ті роки посилюється концентрація виробництва. Велика кількість дрібних і середніх підприємств поглинається великими корпораціями. Складаються сприятливі умови для розвитку с/г. Високий рівень промисловості забезпечив аграріїв достатньою кількістю техніки і мінеральних добрив. Широкому зростанню продуктивності в сільському господарстві сприяла фермерська організація виробництва, що базу­валася на праці власників засобів виробництва. Наймана пра­ця на с/г роботах застосовувалася порівняно мало, як правило, під час сезонних робіт. Широко запроваджу­валися нові технології обробітку грунту, зокрема безвідвальна у посушливих районах. Піднесення промисловості і сільського господарства стимулювало розвиток торгівлі. Товарообіг США збільшився з 36,5 млрд. дол. у 1923 р. до 48,5 млрд. дол. - у 1929 р. Загальна сума капіталовкладень за кордоном на кінець 20-х років досягла 27,7 млрд. дол.

Економічний розвиток європейських країн у 20-х роках значно відрізнявся від США. В найбільш сприятливому становищі була Великобританія. За роки війни випуск промислової продукції скоротився на 20%. Під час війни імпорт у порівнянні з експортом зріс удвоє. Зовнішній борг становив 1150 млн. ф.ст., внутрішній - до 6,6 млрд. ф. ст. Незважаючи на таке складне становище, Англія мала певні позитиви: як країна-переможниця у війні вона домоглася знач­ної частки репарацій. До Великобританії відійшло кілька німецьких колоній, ще більше зміцнились її позиції в Африці й на Близькому Сході. Все це сприяло пожвавленню госпо­дарського життя. У промисловості сталися структурні зміни. Набирали ходи нові галузі промисловості: автомобілебудуван­ня, авіаційна, електротехнічна, хімічна. В той же час повільни­ми темпами зростало виробництво металу, вугілля. У особливо важкому стані було кораблебудування. Загальний обсяг вироб­ництва промисловості наприкінці 20-х років ледь перевищу­вав довоєнні показники.

Франція зазнала значно більших витрат у війні, ніж Анг­лія: на фронтах загинуло 1,3 млн. і 2,8 млн. чоловік було поранено, зруйновано близько 10 тис. підприємств, знищено половину торгового флоту; загальні витрати становили 134 млрд. зол. франків. Союзникам Франція заборгувала більш як 60 млрд. франків. Та все ж Франція залишилась однією з провідних країн світу. Вона отримала значні репарації і високорозвинуті індустріальні райони Ельзас і Лотарінгія, німецькі та турецькі колонії, понад 8 млрд. золотих марок у вигляді натуральних поставок лісу, цементу, вугілля тощо. Крім того, уряд виділив на відбудову зруйнованих районів 100 млрд. франків. Це дало змогу не лише відбудувати, а й звести нові та модернізувати старі підприємства.

Найбільш нестабільним було становище Німеччини, де про­мислове піднесення, на відміну від інших країн, почалося лише з 1926 р. Темпи промислового розвитку також були значно нижчі, ніж в інших країнах. Але поступово частка Німеччини в світо­вому виробництві зросла. Швидкими темпами розвивалися ву­гільна, хімічна, газова, електротехнічна галузі, обробітку металів. Вирішальним для інтенсифікації промисловості Німеччини було запозичення американських досягнень у сфері управління і організації виробництва. Масового поширення набуває конвеєрна система, модернізація промисловості. Все це підвищувало конкурентоспроможність країни на світовому ринку.