71.План Маршалла та реформи л. Ерхарда. Німецьке „економічне диво”.

План Маршалла названо на честь державного секретаря США Джорджа Кетлета Маршалла (1880-—1959). У червні 1947 року в Парижі на нараді Міністрів іноземних справ США, Великої Бри­танії, Франції та СРСР було вирішено створити організацію з ви­вчення ресурсів і потреб європейських країн і визначення розвит­ку основних галузей промисловості. До неї ввійшли 16 країн (Англія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина). У липні 1942 року ці країни уклали конвенцію про створення організації європейської економічної співпраці (ОЄЕС), яка мала розробляти спільну програму відбудови Європи.

Серед причин виникнення й подальшого застосування плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного економіч­ного відродження Західної Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнародного товарообігу та дефіцит то­варів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх тор­говельних потоків; брак американської валюти («доларовий го­лод») для подолання товарного дефіциту (дефіцитні товари мож­на було придбати в Північній та Південній Америці за долари); брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Західної Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР та роль комуні­стичних партій у Франції й Італії),

Плай Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація економічної співпраці, очолювана відомими аме­риканськими фінансистами і політичними діячами. Допомогу на­давали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60 %) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку»,

Реалізація плану Маршалла мала низку наслідків.

По-перше, новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи.

По-друге, створено умови для модернізації індустріального й сільськогосподарського обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах національних економік Західної Європи.

По-третє, на стабільний рівень було виведено темпи вироб­ництва продукції, полегшилися внутрішньоєвропейські розрахун­ки та розрахунки із боргами країн Західної Європи.

По-четверте, відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття євро­пейського ринку збуту для США і Канади,

По-п'яте, розпочалося відновлення і зміцнення європейського середнього класу —- гаранта політичної стабільності і сталого розвитку.

По-шосте, було усунено загрозу комунізму для Західної Європи.

Однією з найуспішніших економік повоєнного періоду, еко­номічне зростання в якій набуло вражаючих темпів, стала еконо­міка Німеччини. Прискорений економічний розвиток цієї країни та вихід ЇЇ на 2-ге місце в світі у 1950-х роках назвали «еко­номічним дивом».

Основними чинниками реформування економіки слід вважати такі:

— по-перше,відбувається поновлення основного капіталу за участі держави та мінімальних видатків на ВПК. Держава використала кошти від прибутків великих корпорацій, податок па прибуток яких у перші повоєнні роки становив 90—94 %, а на військові потреби витрачалося всього 5—6 % державного бюджету; -по-друге, виникає можливість розвитку невоєнних галузей

по-третє, Німеччина отримувала гуманітарну допомогу від США, насамперед у вигляді споживчих товарів на суму 2,5 млрд дол.

Основою «економічного дива» послугувала реформа Людвіга Ерхарда —- почесного професора факультету державного права Мюнхенського університету (у 1949 р. після утворення ФРН міністр економіки, а від 1963 р. — канцлер ФРН). Слід зазначити, що всі перетворення в економіці Німеччини від кінця 1940-х до початку 1950-х дістали назву реформ Л. Ерхарда.

Сутність реформи зводилася до перетворення Західної Німеч­чини з країни із жорстко регулятивною економікою на країну розвиненого ринкового господарства.

Завдання реформи — створення умов для розвитку вільної, конкурентоспроможної економіки та підвищення життєвого рів­ня населення. Сам процес модернізації було розпочато з грошової реформи 1948 року, основним завданням у руслі якої стало вилучення з ринку знеціненої грошової маси. Починаючи від 1949 року в Німеччині було проведено рефор­ми щодо сприяння розвитку виробничої сфери.

72. політика голізмуУ червні 1958 р. Ш. де Голль знову очолив уряд Франції, а у грудні того ж року був обраний главою держави на семилітній термін. В основу своєї політики новий уряд поклав всебічне сприяння швидкому розвитку практично усіх галузей промисловості, її структурній перебудові, подальшій концентрації виробництва, утворенню великих корпорацій, широкому використанню досягнень науково-технічної революції. Це була послідовна і жорстка лінія держави, спрямована на всебічний і пропорційний розвиток усіх галузей економіки, лінія, що пізніше отримала назву політики "індустріального імперативу". Економічна політика голлізму ґрунтувалась на доктрині активного державного втручання в економічне життя країни.

Франція однією з перших серед західних країн застосувала так зване державне індикативне (рекомендаційне) планування. Здійснювала його вперше створена система планових органів. Вона складалася з верховного органу — Генерального комісаріату планування і галузевих комісій з модернізації, які розробляли плани розвитку окремих галузей промисловості. Індикативний план являв собою макроекономічну модель перспективного розвитку і містив основні показники обсягу, структури, темпів зросту виробництва, динаміки цін, експорту, імпорту, податків, інвестицій та ін. Ці показники слугували орієнтирами, на які спрямовувалась діяльність фірм. За їх допомогою намагались координувати діяльність підприємств і розвиток національної економіки.

Така економічна політика отримала в економічній літературі назву дирижизму. Особливостями французького дирижизму були прямі адміністративні методи втручання в економіку, зокрема контроль за цінами, емісією цінних паперів, кредитною діяльністю та ін. Держава займалась активною підприємницькою діяльністю в націоналізованому секторі економіки. У 1958 р. в руках держави перебували 97 % вугільної промисловості, 95 % виробітку газу, 80 % авіаційного виробництва і виробітку електроенергії, більше 40 % автомобільної промисловості. Держава володіла залізницями, великими військовими підприємствами, акціями авіаційних і морських транспортних компаній. Вона здійснювала пряме фінансування капіталовкладень, розробляла і приймала індикативні плани. Відносно державних підприємств плануючі органи наділялися імперативними правами.

В історії французького планування можна виділити три етапи: перший, післявоєнний, коли план був обов´язковим і стосувався обсягів виробництва, фіксував ціни і т. ін. (до 1958 p.); другий — етап індикативного планування (до кінця 80-х років); третій (сучасний) — етап стратегічного планування у загальноєвропейських масштабах.

Активна участь Франції у західноєвропейській інтеграції і НТР справила суттєвий вплив на економічний розвиток. За десять років (1958—1968) обсяг промислового виробництва збільшився на 60 % при щорічних темпах зростання 5,5 % на рік, виробництво продуктів сільського господарства зросло на 66 %.