89.Основні етапи становлення та розвитку економічної науки в срср.

Наприкінці 20-х років колишні дискусії з приводу головних на­прямків розв-ку ек-ки радянської дер-жави та основних прин­ципів побудови соціалісти-чної сис-ми підмінюються визначеними «згори» теоретичними формулюваннями. Починається догматизація основних положень марксистсько-ленінського вчення.

Якщо до початку 30-х рр. велася дискусія з при-воду необхідності існування ПЕ як науки за умов нового ладу, то в 2-ій пол. 30-х рр. йшлося вже про те, що слід створити особ­ливу науку для вив-чення радянської ек-ки

1952 р. було опубліковано працю Й. Сталіна «Ек-ні проб­леми соціалізму в СРСР», що визначала дальші напрямки розв-ку ПЕ, визнавала об'єктив-ний хар-р дії ек-­них з-нів та їхню чинність І в соці-алістичному просторі, визна­чальну роль прод-них сил у прогресі сус-ва.

Ще помітнішою стає ця тенденція в 60-х рр., коли до предмета ПЕ включають мікроек-ні проблеми, що ха­рактеризують основи ек-ної діяльності госп-кої од.і — під-ва.

Починаючи із сер. 70-х рр. в розв-ку ек-ної науки починається застій, зумовлений погіршанням ек-ого становища в країні. Знову від науки вимага-ють доведення переваг соціалістичного ладу, знову починається ідеологізація та апологети­ка влади партії

Наприкінці 80-х—на початку 90-х рр. в ек-ній літе-ратурі починають формуватися засади нової кон-цепції госп-ня, що бере за вихідний пункт приват-новласницький інтерес. У центр уваги ек-ної тео-рії потрапляють питання роздержавлення власн-ості, його способи, методи та зав-ня. Переосмис-люється при­рода ринкових відносин, соц-но-ек-ого устрою сус-­ва. Вирішуються проблеми транс-формації соціалістичної ек-ки в ринкову. Методо-логічний апарат, який використовує сучасна ек-на теорія в країнах колишнього Радянського Со-юзу, свідчить про інтег­рацію вітчизняної ек-ної науки в світову.

90.Радянська економiчна думка перехiдного перiоду. Методологiчнi дискусiї 20-30-х рр.

Методологічні дискусії 20—30-х рр. позначилися на розвитку ек-ної теорії і, передовсім, сприяли визнанню необхідності іс­нування ПЕ навіть у со-ціалістичному сус-ві, визначили структуру. Наяв-ність різноманітних напрямків та шкіл в ек-ній та історико-ек-ній науці — найважливіша реальність того часу, але такою ж реальністю була ідеологі-чна непримиренність більшовизму, що зумовила наприкінці 30-х рр. його повну перемогу, досяг-нуту не науковим переконанням опонентів, а на-сильницьким впровадженням власних поглядів на закономірності сус-ого розв-ку.

У 1-ші роки Радянської влади вирішувалось пита-ння про кон­цепцію побудови соціалістичного сус-ва. Ленінська модель побудови державного соці-алізму була аналогічною державно-кап-ній (цен-тралізація банківської сис-ми, монополізація під-в у пром-ті і торгівлі, створення споживчих това­риств і т,п.), але без приватної власності, без то-варної форми розпо­ділу. Тобто з державно-кап-ної форми вилучались основні фактори її само-регулювання. Натомість пропонувався новий, ме-ха­нізм управління ек-кою, який спочатку реалізу-вався як політи­ка «воєнного комунізму», а потім мав бути втілений у тотальному директивному плануванні. Реалізація цієї концепції соціалістти-чного будівництва, що розроб­лялась Леніним як обгрунтування курсу партії на соціалістичну ре­волюцію і базувалась на 2 складових — диктату-рі пролетаріату та сус-ній власності, — натрапи-ла на неможливість негайного вирішення пробле-ми формування соціалістичної власності. Тому уже на самому початку революційних перство-рень у країні формуються 2 погляди на хід даль-шого розв-ку, на хар-р ви­рішення ек-них та ін. су-перечностей. 1-н орієнто­ваний на максимально швидкий і безпосередній перехід до соціалі­зму, обминаючи проміжні форми, був репрезентова-ний концепцією «воєнного комунізму». Інший по-гляд було викладено В. Леніним

Структура власності в Росії, країні, де кап-зм по-чав розвива­тися незадовго до революції, була дуже строкатою: поряд з кап-ими її формами іс-нували кооперативні, общинні форми се­лянської власності, малі приватні форми, значну частку становила дрібнобуржуазна власність. І якщо на-ціоналізацію кап-них під-в підтримували народні маси, то негайне усуспільнення малих приватних форм власності могло призвести до негативних наслідків. Тому Ленін і висуває ідею про перехід до соціалізму через поступове перетворення всіх форм приватної власності на влас­ність сус-ну, соціалістичну. Сформулював ідею багатоук-ладності перехідної ек-­ки, тобто об'єктивну нео-бхідність достатньо тривалого співіснуван­ня со-ціалістичного укладу з укладами приватногосп-ими, у тім числі з дрібнотоварним і кап-ним, та конкурен­цію «державної пром-ті» з ін. укладами. Було теоретично визначено структуру конкретних ек-них перехідних заходів і послідовність їх здій-снення. Ішлося про захо­ди як загально-демокра-тичного, трансформаційного порядку, так і «вла-сне соціалістичного усуспільнення», в тім числі про: експропрі­ацію власності, націоналізацію ба-нків, скасування права насліду­вання та ін. Ленінська концепція виходила з необхідності збе-реження у бага­тьох сферах народного госп-ва товарної організації сус-о­го В, тобто тимчасової, вимушеної, несоціалістичної йо­го форми, регуль-ованої з-ном в-сті. Важливе місце у програмі по-будови соціалізму належало аграр­ному питанню, обгрунтуванню стратегії соціалістичного усуспі-ль­нення с-г, зокрема кооперування дрібних ви­робників села. Ленін займав особливу позицію в гострих дискусіях періоду «во­єнного комунізму» з питань с-г. Так, у проекті програми РКП(б) він пи-сав, що у створенні великого с-г «головним зав-ням радянської влади є існування та досл-ня на практиці найбільш доцільних і практичних перехі-д­них засобів у цьому напрямі». Зусиллями В. Леніна на IX з'їзді РКП(б) було заблоковано резо­люцію В. Мілютіна про одержавлення кооперації, підтриману біль­шістю промовців. Ленін доводив, що «зараз говорити про націоналі­зацію коопера-ції не бачиться можливим», посилаючись на те, що для цього ще не визріли умови. Того, що сус-на форма власності є вирішальною для станов­лення соціалізму, не заперечували ек-сти жодно-го з напрямів, їх­ні погляди різнилися лише щодо питання доцільності й можливості формування соціалістичної власності, перемоги соціалізму взагалі.

До 1-ої річниці Жовтневої революції було видано збірку ста­тей, присвячених ек-ній історії молодої республіки.

У 30-х роках були майже повністю сформульова-ні методологічні підходи визначення основних ка-тегорій, предмета та методу ПЕ, які полягали в ідеологізації основних положень ек-ної теорії.

Отже, на початку 20-х рр. у теоретичному проти-борстві зіткну­лись 2 напрями ек-ної думки: той, що базувався на неокла­сичному підході і намага-вся пристосувати цей підхід до нової ек-ної прак-тики, і той, що грунтувався на ортодоксальному розумінні марксизму,

Представники цих 2 напрямів по-різному трактували законо­мірності розвитку.

Перші вважали, що суспільство розвивається за об'єктивними економічними законами, і висували свою програму демократичного оновлення держави на засадах збереження всіх форм власності, ринкових відносин, принципів приватної ініціативи. Визнання об'єктивності законів у їхньому трактуванні означало, що свої регу­люючі дії держава повинна спрямувати на створення умов для віль­ного розвитку ринкового господарства.

Другі, визнаючи об'єктивний характер економічних законів ли­ше для ринкового господарства, стверджували, що встановлення су­спільної власності на засоби виробництва позбавляє необхідності покладатися тільки на дію економічних законів, уможливлює вольо­вий вплив на суспІльно-економічні процеси.

Перемога другого напрямку в 30-х рр. була забезпечена не тому, що він був правильним, а тому, що ортодоксальні марксисти викорис­тали методи, несумісні з наукою: ідеологічний та фізичний терор.

Крім того, примусове усуспільнення власності через її націоналі­зацію, індустріалізацію та коо-перування створило умови для впро­вадження ко-мандно-адміністративних методів управління ек-­кою. Звузилася сфера ек-них відносин: примус до праці оста­точно втратив ек-ний хар-р, широко використовується дармова праця в'язнів, к-ть яких вимірюється вже мільйонами; розподіл бу-дується за принципом зрівнялівки; В функці­онує заради В, а не спож-ча; вільний оборот товарів замінюється на плановий збут та ін.

Зміни в ек-ній сфері супроводжуються жорстокою бороть­бою з інакомисленням, у тім числі в науці.

У 30-ті роки сталінізм остаточно поклав край на-віть останнім на­тякам на плюралізм в ек-них досл-нях. Радянська ПЕ починає розвиватись у замкненому просторі, у ціл­ковитому відриві від світової ек-ної думки