58.Революційно-демократична економічна думка в Україні в 2 пол. 19ст.

Носієм революційно-демократичної тенденції суспільного розвитку в пореформений період було народництво. Революційні народники виступали з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спрямувалась проти залишків кріпосництва.

Економічні ідеї революційного народництва.

Рух народників на Україні відрізнявся від російського з-за 2 факторів: особливостей форм селянського землеволодіння і національних моментів. В У не було общинної форми землеволодіння і тому ідеї селянства останні бачили не в общині, а у зрівняльному подушному переділі землі. Другим моментом, що характеризував народницький рух в У, був зв‘язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним національно визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом.

Революційно-народницький рух в У був репрезентований кількома групами і гуртками як лавристського так і бакуністського спрямування.

Лавристи свою пропагандистську діяльність проводили серед різних верств населення: робітників, інтелігенції, і особливо – селянства. Члени гуртків бакуністського спрямування основний акцент ставили на селянство. Проте народники не спромоглися викликати помітних зворушень серед селянства.

73. В 50рр. деякі прихильники основних ідей економічного вчення Кейнса та його послідовників щодо необхідності обгрунтування необхідності і можливості державного регулювання економіки сприйняли ці ідеї як вихідну позицію для розробки нових теорій, суть яких зводилися до з'ясування і обгрунтування механізму постійних темпів економічного зростання. В результаті виникли так звані неокейнсіанські теорії росту, вони базувалися на врахуванні системи "мультиплікатор - акселератор" та моделюванні економічної дянаміки з використанням характеристик взаємозв'язку між споживанням та нагромадженням.

Основними авторами таких теорій економічного росту стали професор Масачусетського технологічного інституту Євсей Домар (1914 - …) та професор Оксфордського університету Р.Харрод (1890 - 1978). Їх теорії об'єднує загальний висновок про доцільність постійного темпу економічного росту, як вирішальної умови динамічної рівноваги економіки, за якою досягається повне використання виробничих потужностей і трудових ресурсів.

Другим положенням моделі Харрода-Домара є визнання передумови про постійність в тривалому періоді таких показників, як доля заощаджень в доходах і середня ефективність капіталовкладень. Третя схожість їх моделей полягає в тому, що обидва автори досягнення динамічної рівноваги та постійного росту вважали не автоматично можливим, а наслідком відповідної державної політики, тобто акт державного втручання в економіку.

В неокейнсіанській теорії економічне зростання спочатку орієнтоване на спрощену модель росту (однофакторну), яка визначала співвідношення між виробництвом і попитом.

Темп росту був поставлений в залежність від величини нагромадження і виступав як функція нагромадження частини національного доходу, тобто норма нагромадження визначала ріст національного доходу.

В якості механізму, що забезпечував функціонування цієї моделі була застосована взаємодія "мультиплікатор - акселератор". З часом з'явилися багатофакторні моделі економічного росту. Вони являють собою модифікацію однофакторної моделі, шляхом введення в неї механізму циклічних коливань, врахування впливу НТП на виробництво та зміни його галузевої структури тощо.