1. Організаційно - інституціональне забезпечення міжнародного руху робочої сили.

1. Державні інститути, які забезпечують міжнародний рух робочої сили:

1. парламенти,

2. уряди,

3. міністерства та відомства,

4. організації у сфері сприяння міграції робочої сили.

1. Процедурні норми міграції:

1. право на вільний виїзд за кордон,

2. заборона працевлаштування за приватними запрошеннями,

3. необхідність офіційного запрошення на роботу,

4. наявність контракту,

5. прийом на роботу за умов наявності дефіциту певної робочої сили, тощо.

1. Міжнародні угоди про міграцію робочої сили (двосторонні та багатосторонні):

1. ФРН і Туреччина,

2. Україна і Росія,

3. Україна і Польща, Чехія,

4. ЄС,

5. НАФТА,

6. Скандинавський ринок робочої сили.

2. Нормативно-правові регулятори міжнародного руху робочої сили:

1. Візовий режим.

2. Інформаційна політика у галузі міграції робочої сили.

3. Якісні вимоги до іноземної робочої сили:

1. сертифікат про освіту (стаж роботи за спеціальністю),

2. додаткові професійні вимоги,

3. віковий ценз,

4. стан здоров’я,

5. обмеження особистого характеру,

6. знання мови, тощо.

1. Пряме і опосередковане квотування та інші кількісні обмеження

(угоди України з Чехією, Польщею).

2.5 Регулювання на основі критеріїв фізичних та юридичних осіб.

2.6 Часові обмеження на працевлаштування (звичайно від 6 місяців до 4 років).

2.7 Секторальні (професійно-галузеві) пріоритети та обмеження:

• заборони в явній формі (державна служба),

• заборони галузевого характеру (виробництво зброї, ядерна фізика),

• національно-географічні пріоритети (Росія і республіки бувш. СРСР, ФРН і Туреччина, Іспанія і Марокко),

• обмеження політичних та інших прав („європейський громадянин”, профспілкова діяльність, зміна місця роботи та проживання, тощо).

3. Система санкцій за порушення правил міграції робочої сили

Об’єктом санкцій може бути:

1. трудовий мігрант,

2. працедавець,

3. посередники, які сприяють міграції (в ЄС існує система спеціальних санкцій щодо транспортних компаній, які перевозять незаконних мігрантів).

Форми санкцій:

а) адміністративна (покарання відповідних посадових осіб),

б) економічні форми санкцій (штраф),

в) карна відповідальність.

4. Адміністративні заходи забезпечення міграції робочої сили

4.1 Заборона нелегального в’їзду.

4.2 Репатріація трудових мігрантів.

4.3 Матеріальна компенсація за рееміграцію.

4.4 Професійна підготовка (мовна і інша).

4.5 Економічна допомога регіонам масової міграції (ЄС розробив 27 програм для країн – сусідів для розвитку прикордонного співробітництва).

4.6 Програми легалізації іноземної робочої сили (Україна-Португалія).

5. Фінансові заходи щодо регулювання міграції робочої сили:

5.1 Недискримінація щодо оплати праці та соціального забезпечення.

5.2 Оподаткування особистих прибутків іноземних громадян.

5.3 Умови конвертованості національної валюти.

5.4 Механізм трансферу коштів іноземних мігрантів, тощо.

В Україні іміграція робочої сили регулюється Постановою Кабінету Міністрів „Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні” від 1 листопада 1999 року №2028:

1. Дозвіл надається за відсутності відповідних працівників або на основі достатнього обґрунтування.

2. Роботодавці використовують іноземну робочу силу за наявністю дозволу.

3. Дозвіл видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціального захисту.

4. Роботодавець має надати 8 документів для отримання дозволу.

5. Дозвіл надається до 1 року з правом поновлення, макс. до 4 років; шестимісячна перерва.

6. У разі порушення – штраф до 50 неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Україна має спеціальні угоди з міграції, в т.ч. робочої сили, з Росією (1993 р.), Молдовою (1993 р.), Польщею (1994 р.), Литвою (1995 р.), Вірменією (1995 р.), Білорусією (1995 р.), Латвією (1995 р.), Чехією (1996 р.), СРВ (1996 р.), Словаччиною (1997 р.), Португалією (2003 р.).