56.Розвиток Економічного та Валютного Союзу країн Європейського Союзу.

Економічний та монетарний союз (Economic and Monetary Union) - процес гармонізації економічної та монетарної політики країн-членів Союзу з метою запровадження єдиної валюти – євра. Був предметом обговорення однієї з двох міжурядових конференцій, які завершили свою роботу в Маастрихті в грудні 1991 року.

Економічна та валютна інтеграції в Європейському Союзі відбувалися одночасно і були між собою тісно пов'язані. Четвертий етап західноєвропейської інтеграції, розвиток економічного союзу, почався з 1993 і триває дотепер . Головними його досягненнями стали, що завершився в 2002 перехід на єдину західноєвропейську валюту, "євро", і введення з 1999, згідно із Шенгенською конвенцією, єдиного візового режиму. В 1990- е почалися переговори про "розширення на схід" - прийманні в ЄС екс-соціалістичних країн Східної Європи й Балтії. У результаті в 2004 у ЄС вступили стразу 10 країн, збільшивши число учасників цього інтеграційного угруповання до 25.

У Договорі про ЄС ( Маастрихтська угода) передбачається досягнення Економічного та монетарного союзу трьома етапами:

• перший етап (1.07.90 – 31.12.93): вільний рух капіталу між країнами ЄС, тісніша координація економічної політики та співпраця центральних банків;

• другий етап (1.01.94 – 31. 12. 98): зближення економічної та монетарної політики країн-членів (заради забезпечення стабільності цін і систем державних фінансів), і створення Європейського валютного інституту та Європейського центрального банку| (1998 року);

• третій етап (з 1.01.99): остаточне визначення обмінних курсів та запровадження єдиної валюти на валютних ринках і в безготівкових розрахунках; від 1 січня 2002 року введення готівкового євра.

Згідно з Договором про ЄС, для участі в третьому етапі ЕМС держави-члени повинні відповідати кільком критеріям, так званим “ критеріям конвергенції”. З дванадцяти країн, які висловили бажання брати участь у третьому етапі ЕМС, 1 січня 1999 року виконали вимоги критеріїв конвергенції тільки одинадцять. Греція приєдналася до них пізніше, 1 січня 2001 року. Три “старі” держави ЄС поки що залишаються поза межам зони євра: Сполучене Королівство і Данія скористалися правом на неприєднання, що засвідчив протокол до Договору про ЄС, Швеція ж відклала рішення. Десять нових членів, які вступили до ЄС 1 травня 2004 року, автоматично стали членами ЕМС, але з обмеженим статусом – до зони євро вони поки що не приєдналися.

1 січня 2002 року банкноти та монети нової валюти були запроваджені в обіг у дванадцятьох країнах ЄС, поступово замінюючи національні валюти. 28 лютого 2002 року завершився перехідний період подвійного обігу національних валют і євра. Тепер євро – єдина валюта для понад 300 мільйонів європейців. Подальший успіх Економічного та монетарного союзу пов’язаний з дотриманням бюджетної дисципліни та точнішої координації економічних політик країн-членів.

57. Світовий ринок послуг. Тенденції розвитку в 90-х роках.

Міжнародна торгівля послугами є сектором світового господарства, що розвивається швидкими темпами. За даними Світового банку, експорт послуг в 1980-98 рр. збільшився в 3,6 рази, а торгівля товарами – в 2,8. У зв'язку з цим в структурі світової торгівлі доля послуг зросла з 15,8% у 1980 році до 19,6 у 1998.

В класифікатор послуг ООН включено більше 500 позицій і субпозицій, в які в основному включаються дві найбільші групи: персональні послуги, що задовольняють фізичних осіб, і ділові послуги відповідно для юридичних осіб.

В 70-ті – 90-ті роки в структурі торгівлі послугами динамічно розвивався сектор “ділові послуги”. В цю групу входять: управлінські послуги (консультаційні, бухгалтерські і аудиторські), інформаційні (розробка програмного забезпечення, баз даних тощо), кадрові (підбір, підготовка, підвищення кваліфікації), банківські і страхові, комерційні дослідження (аналіз і підготовка прогнозів), торговельно-посередницькі, лізинг, ремонт та технічне обслуговування обладнання, проектування і будівництво тощо.

Точне визначення вартісного об'єму послуг по секторах ускладнено у зв'язку з недосконалістю статистики світової торгівлі діловими послугами. В даний час можуть бути зроблені лише приблизні оцінки.

Так обсяг світової електронної торгівлі у 1996 році оцінювався в 10 млрд. доларів, а в 1999 – в 50 млрд. В 2001-2002 роках він може зрости в декілька разів. Об'єктами електронної торгівлі до останнього часу були в основному товари і послуги, що можуть переводитись в цифровий формат і надсилаються покупцям у вигляді файлу через комп'ютерну мережу (програмне забезпечення, музична і відеопродукція, а також інформаційно-консультаційні послуги, в тому числі в галузі медицини, права, освіти тощо).

За даними експертів ООН діяльність закордонних філіалів в галузі послуг має більш високу рентабельність, ніж філіалів галузей промисловості.

Розширення закордонної комерційної присутності в процесі розвитку міжнародної торгівлі послугами сприяє скасуванню бар'єрів між внутрішньо і зовнішньо орієнованими секторами національної економіки. Однак, в результаті цього збільшується об'єм закордонного інвестування і посилюється вплив ТНК на економіку приймаючих країн. Цей вплив проявляється в зміні структури імпорту товарів і послуг і споживання на внутрішньому ринку.

В більшості країн світу комерційна присутність іноземних постачальників послуг контролюється державою і є менш лібералізованою, ніж в галузях матеріального виробництва. Зобов'язання більшості країн-членів СОТ з полегшення доступу на їх внутрішній ринок містять ряд застережень, пов'язаних з комерційною присутністю у визначених секторах сфери послуг.

Процес глобалізації економіки, на думку спеціалістів, базується на розвитку науково-технічного прогресу, спеціалізації і кооперації виробництва, розширенні транскордонних фінансових операцій. Під впливом цих операцій поступово скасовуються бар'єри між внутрішніми і світовим фінансовими ринками.

Разом з цим, перспективними секторами галузі послуг є НДДКР, комерційні дослідження (аналіз і прогнози), розвиток електронної торгівлі через Інтернет, сфери телекомунікацій, а також комерційна діяльність в космосі в тому числі запуски космічних апаратів в комерційних цілях ( в 90-ті роки запускалось в середньому 120 апаратів щорічно, на початку ХХІ століття прогнозується до 160).

Доля США в світовому експорті товарів складала 12,5%, а послуг – 18,2% в 1998 році. США є найбільшим постачальником і найважливішим нетто-експортером послуг.

В світовій торгівлі послугами лідируючі позиції займають країни з високим рівнем доходів, їх доля в експорті й імпорті в 1998 році сягала 79,6% і 76,8% відповідно. Біля 10% припадає на швидко зростаючі ринки країн Східної Азії і Тихоокеанського басейну.

Географічна структура міжнародної торгівлі послугами є більш сконцентрованою, ніж товарами. Домінують 8 провідних ПРК, на які припадає більше 50% всієї торгівлі послугами, в тому числі на США, Англію, Францію і Німеччину – більше 40%. Для багатьох компаній з цих країн зростаюче значення має виробництво послуг на їх закордонних філіалах.

Найбільшими нетто-експортерами послуг є: США (80 млрд. доларів в 1999 році), Іспанія (23 млрд.), Франція (20 млрд.) і Англія (18 млрд.). серед нетто-імпортерів лідирують Японія (пасив в 55 млрд. доларів), ФРН (52 млрд.) та Ірландія (12 млрд.).

Доля країн, що розвиваються, в світовому експорті послуг зросла в 2000 році за рахунок НІК Східної Азії і Тихоокеанського басейну, і їх доля в об'ємі торгівлі послугами зросла з 3% в 1980 році до більш ніж 8% в кінці 90-х.

Доля експорту послуг в об'ємі експорту в 1998 році в країнах з низьким рівнем доходів складала в середньому 13,3%, в країнах з середнім рівнем доходів – 18%, в країнах з високими доходами і розвиненою національною сферою послуг – 20,5%.

В країнах з середнім рівнем доходів експорт послуг забезпечував в 1998 році 5% ВВП і 8,6% всієї доданої вартості, що створювалася в галузі послуг (в країнах з високими доходами – 4,7% і 7,2% відповідно). В країнах з низьким рівнем доходів показник експортної орієнтації сектору послуг складав 7,4%, в основному за рахунок міжнародного туризму.

Найбільше значення в торгівлі послугами мають транспорт і міжнародний туризм. Доля транспортних послуг в міжнародному обміні знизилася з 39,2% в 1980 році до 25,3% в 1998. Це викликано падінням частки перевезення вантажів у зв'язку із скороченням питомої ваги сировини (в тому числі енергоносії) в світовій торгівлі, а також зниженням фрахтових ставок. У зв'язку з прискореним розвитком міжнародного туризму важливою субпозицією в транспортних послугах стає перевезення пасажирів.

В 80-ті – 90-ті роки зросла доля туризму в світовому експорті послуг (вартісні об'єми в 80-98 рр. зросли в 4,3 рази, а питома вага – з 27% до 30,3%.

З країн з середнім і високим рівнями доходів найбільша залежність від експортних надходжень від міжнародного туризму склалась в Хорватії (31,9%), Греції (25,4%), Іспанії (18,7%), Туреччині (14,3%).

Країни з низьким і середнім рівнями доходів в 1998 році привабили до 40% загальної кількості туристичних потоків (30% всіх доходів від міжнародного туризму) у порівнянні з 27% в 1980 році (23% від всіх доходів).

Найбільші нетто-експортери туристичних послуг: Іспанія, США, Франція, Італія. Найбільші нетто-імпортери: ФРН, Японія, Англія.

Світових експорт туристичних послуг географічно розсіяний у порівнянні з торгівлею послугами. В цілому в 90-ті рр.. позиції країн, що розвиваються, на цьому ринку значно посилились.

Стаття “Інші комерційні послуги” є найбільш великою і динамічною в структурі світової торгівлі послугами. Доля інших послуг, що включає фінансові послуги в галузі страхування міжнародних телекомунікацій, поштового та кур'єрського зв'язку, комп'ютерної інформації і обміну даними, а також будівельницькі послуги, “роялті” і ліцензійні платежі зросли з 33,9% в 1980 р. до 44,7% в 1998. Субпозиція “інші послуги” широко представлена в експорті країн з високим рівнем доходів (до 48%, в тому числі Японія - 60%, Англія – 56%, Німеччина – 53%, а в країнах з низьким і середнім рівнем доходів – біля 34%).