51.Особливості регулювання світової торгівлі сировинними товарами.

У міру розширення міжнародної торгівлі обробленою продукцією падає частка сировинних товарів. Найбільш значущою тенденцією є зростання питомої ваги торгівлі продукцією обробної промисловості, на яку в середині 90х років припадало ¾ вартісного обсягу світового експорту, і скорочення питомої ваги сировини і продовольства, на які припадає ¼.

Ця тенденція характерна як для розвинутих, так і для країн, що розвиваються, внаслідок запровадження ресурсозберігаючих технологій. Щодо регулювання міжн. торгівлі сировинними товарами, то уряди та окремі компанії різних країн можуть вводити торговельні обмеження шляхом узгодження своїх дій.

Істотним фактором, який впливає на формування кон’юктури ринків промислової сировини та палива, є політика асоціацій експортерів сировинних товарів, побудованих на міжурядовій основі, які здійснюють політику контролю над виробництвом, торгівлею і цінами на різноманітні види паливно-сировинних товарів. Історія зафіксувала багато міжнародних картелів (об’єднання, які ведуть до отримання монопольного прибутку внаслідок елімінування цінової конкуренції) та угод, які обмежували конкуренцію продавців. Так у 60-ті роки 19 ст. м/н компанії картелізували тютюнову торгівлю. У 20 ст. З 1929 року Угода з нафти працювала до початку 2 світ. війни. Між війнами діяла Угода з сталі. У 80-90-ті нараховується 26 міжнародних товарних асоціацій.

Ці асоціації переслідують наступні цілі:

• регулювання цін по окремих товарах, а також обсягів виробництва та зовн. торгівлі;

• запобігання падінню експортних цін;

• стабілізація надходжень від експорту;

• обмеження цінової конкуренції.

М/н угоди з приводу сировинних товарів мають декілька особливостей, серед яких слід виділити:

• формуються і підписуються переважно у галузі сировини і с/г продукції;

• підписуються між урядами та фірмами окремих країн-учасниць;

• є по суті міжн. картелями, які ведуть до отримання монопольного прибутку в наслідок елімінування цінової конкуренції.

Серед м. угод з сировинних товарів виділяються:

• М. угода з пшениці (1933), зараз з 1992 – М. рада з пшениці. Ця угода встановлює квоти експорту-імпорту; м. розміри закупівель; min ліміт цін; в свою чергу, це встановлює розмір поставок з кожної країни-учасниці.

• М. організація з кави (1992): встановлення експортних квот; обмеження імпорту кави з країн, які не є членами угоди.

• М. угода з цукру: встановлення експортних квот, річних цін за цукор, запаси цукру не повинні перевищувати 20% його річного виробництва в країнах-учасницях.

• М. угода з оливкового масла (1955): діє без механізму регулювання цін і квот; має переважно інформаційний характер.

• М. організація з олова (1953): встановлює ліміт цін; експортні та імпортні квоти встановлюються лише в разі падіння цін.

• ОПЕК (1960) – організація країн-експортерів нафти. Найбільш успішна асоціація, що об’єднала 12 країн, що розвиваються, встановлює експортні квоти та експортні ціни; надає довідкові ціни з нафти.

• М. угода з фосфатів (1924).

• М. бокситова організація.

За останні роки посилилась тенденція до здійснення міждержавного регулювання ринків сировинних товарів. У цьому напрямі діє така м. організація як Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Під її егідою розробляються м. стабілізаційні угоди, які укладаються між експортерами і імпортерами сировини та передбачають підтримання цін на сировину у погоджених межах головним чином за допомогою встановлення експортних квот та створення так званих буферних запасів, стабілізаційних фондів.

Також важливу роль грає ВТО (ГАТТ), особливо після Уругвайського раунду.

В Європі діє Європейська енергетична хартія (1991), яка створила в Європі єдиний енергетичний ринок.

На торгівлю сировинними товарами значний вплив здійснюють окремі великі країни, як Росія, Канада, США.