Термінологічний словник

Власні оборотні кошти – та частина власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів.

Довгострокова платоспроможність – здатність підприємства розрахуватися за своїми довгостроковими зобов’язаннями.

Ліквідність – здатність будь-якого елемента активів перетворю­ватися на грошові кошти.

Ліквідність підприємства – наявність у підприємства оборотних кош­тів, теоретично достатніх для погашення короткострокових зобов’язань, навіть з порушенням строків погашення, які передбачені контрактами.

Операційна (розрахункова) ліквідність – це відповідність груп ак­тивів і пасивів за строками їх оборотності в умовах нормального функціонування підприємства.

Платоспроможність підприємства – це спроможність підпри­ємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Поточна ліквідність – ця ліквідність визначається відповідністю поточних активів короткостроковим пасивам.

Поточна платоспроможність за звітний період – це показник, який визначається за даними балансу шляхом порівняння суми його платіжних коштів із строковими зобов’язаннями.

Строкова ліквідність – здатність до погашення зобов’язань у разі дійсної ліквідації, коли активи реалізуються в строковому порядку за зниженими цінами.

Строкові зобов’язання – поточні пасиви, тобто зобов’язання та борги, що підлягають погашенню: короткострокові кредити банку, кредиторська заборгованість.

Література: 9; 10; 12; 13; 14; 16; 17; 18; 19; 20; 22.

Тема 9. Аналіз кредитоспроможності підприємства

Методичні поради до вивчення теми. Згідно з Положенням Національного банку України «Про кредитування» «кредитоспро­можність – це здатність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями». Відповідно до Положення Національного банку України «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», «кредитоспроможність – наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його».

Кредитоспроможність – це такий фінансовий стан підприємства, який дає змогу отримати кредит і своєчасно його повернути.

Прийняття рішення про кредитування – результат сприятливої чи несприятливої оцінки кредитоспроможності клієнта (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Набір характеристик для аналізу кредитоспроможності  підприємницької структури-позичальника

Думка кредитора щодо ступеня кредитоспроможності позичальника формується під впливом трьох самостійних аналітичних блоків:

   загальне уявлення про клієнта;

   аналіз фінансового стану клієнта;

   аналіз ефективності кредитованої угоди або інвестиційного проекту.

Розширення самостійності в діяльності господарюючих суб’єктів, поява нових форм власності підвищує ризик неповер­нення кредиту і потребує оцінювання кредитоспроможності при вирішенні питання про можливості та умови кредитування.

Таким чином, комплексний характер кредитоспроможності дозволяє виділити два напрямки оцінки – якісний і кількісний. У рамках першого аналізуються умови та мотиви позичальника, що спонукують до своєчасного погашення кредиторської заборгованості. У межах другого оцінюються можливості позичальника щодо обслуговування та погашення кредиту шляхом дослідження стану його прогнозних фінансових показників рис. 9.2).

Рис. 9.2. Основні вимоги до кредитоспроможності з позиції  кредитора і позичальника

Методи та моделі оцінки кредитоспроможності позичальників, які застосовують зарубіжні банківські установи, класифікують таким чином:

    класифікаційні (статистичні методи оцінки), до яких належать бальні системи оцінки (рейтингові методики) і моделі прогнозуваннябанкрутств (що базується на MDA – Multiple Discriminate Analysis – мно­жинному дискримінантному аналізі);

    моделі комплексного аналізу (на основі «напівемпіричних» методологій, які базуються на експертних оцінках аналізу економічної доцільності надання кредиту: «правила шести сі», CAMPARI, PARTS, PARSER та ін.).

Оцінювання фінансового стану позичальника виконується в два етапи:

1-й етап – обчислення значень показників, які характеризують фінансовий стан позичальника;

2-й етап – оцінювання та узагальнення показників і визначення класу надійності позичальника.

На першому етапі розраховуються показники, які характеризують фінансовий стан позичальника. Ці показники розподіляються на такі аналітичні групи:

І група – попередня оцінка позичальника;

ІІ група – показники платоспроможності позичальника;

III група – показники фінансової стійкості позичальника;

IVгрупа – показники надійності позичальника.

На другому етапі визначається інтегральний показник, розрахунок якого ґрунтується на використанні принципу вагомості показників і коефіцієнтів вагомості аналітичних груп. Залежно від величини інтегрального показника визначають клас надійності позичальника (А, Б, В, Г, Д).

У методику оцінки кредитоспроможності можуть вводитись еле­менти, які мають якісну характеристику підприємства-позичальника: кредитна історія, об’єктивні та суб’єктивні фактори діяльності підприємства.