Індивідуальна робота Змістовий модуль 1 Вироблення умовного рефлексу у людини

Мета і завдання. Ознайомитися з методикою вироблення умовних рефлексів. Засвоєння нейрофізіологічних механізмів умовного рефлексу.

Матеріали та обладнання: рефлексометр, прилад для вироблення тривалого умовного рефлексу, телеграфний ключ, електросекундомір.

Питання для теоретичної підготовки.

1. Основні принципи рефлекторної теорії.

2. Відмінність умовних рефлексів від безумовних.

3. Механізм утворення тимчасових зв’язків.

4. Значення умовних рефлексів для організму.

5. Сигнальне значення умовних подразників.

6. Класифікація умовних рефлексів.

7. Методи вивчення умовних рефлексів.

Хід роботи.

1. Визначення часу рефлексу на звукові подразники різної частоти. Рефлексометр вмикають у сітку змінного струму. Досліджуваний сідає спиною до досліджувача, обличчям до динаміка. При натисканні на кнопку „пуск” у динаміку лунає звук певної частоти і сили. У цю мить досліджуваний мусить замкнути ключ зупинки електричного секундоміра, який включається при натисканні кнопки „пуск”. Таким чином на секундомірі відмічається час від початку звукового подразнення до реакції на нього у досліджуваного. Час рефлексу визначається на тон 10, 100, 1000 Гц. Кожне визначення повторюють тричі, після чого обчислюють середню величину часу рефлексу. Порівняти величину часу рефлексу у різних студентів.

2. Вироблення умовного рефлексу у людини на базі мовного підкріплення. Досліджуваному пропонують дивитися у певному напрямі (в бік динаміка) і виконувати команди досліджувача. Рука досліджуваного на телеграфному ключі. За командою „натисніть ключ”, яка супроводжується звуковим подразником – тон 500 Гц,, досліджуваний натискає на ключ. При інших командах, які не супроводжуються умовним подразником (наприклад, „підніміть руку”, „зігніть кисть”), на ключ не натискують.

Дія кожного умовного подразника (у даному досліді тон – 500 Гц) супроводжується командою „натисніть ключ”. Команду подають через 1–2 с після дії умовного (звукового) подразника. Якщо досліджуваний вробив; правильні рухи (натиснення на ключ при дії тону 500 Гц), їх підкріплюють схвальною оцінкою: „так”, „правильно”. Словесне підкріплення замінює собою безумовний подразник.

Паузи варіюють у межах від 10 до 100 с. Після кількох поєднань застосовують умовний подразник, для чого-відставляють його на 4–5 с. Якщо у цей проміжок часу досліджуваний робить рухи, не чекаючи наказу, досліджувач у подальшому підкріплює умовний рефлекс тільки за допомогою позитивної оцінки „так”. Умовно-рефлекторне подразнення повторюють 5–10 разів. По шкалі секундоміра щоразу зазначають час рефлексу.

Оформити протокол досліду. Порівняти кількість поєднань, необхідних для вироблення умовного рефлексу у різних студентів.

Контрольні запитання і завдання:

1. Що таке умовний рефлекс?

2. Відмінність умовних рефлексів від безумовних.

3. Які умовні рефлекси називають відставленими?

Змістовий модуль 2 Виявлення деяких особливостей вищої нервової діяльності (внд) людини

Мета і завдання. В асоціативному експерименті виявити деякі особливості ВНД – рухливість, інертність, силу нервових процесів, співвідношення першої та другої сигнальних систем.

Матеріали та обладнання: секундомір, навчальна дошка, крейда.

Питання для теоретичної підготовки.

1. Особливості психологічних функцій людини: увага, сприйняття, пам’ять, емоції, мислення, свідомість, мова, перша і друга сигнальні системи.

2. Типологічні особливості вищої нервової діяльності людини.

Хід роботи.

Безпосередньо в роботі беруть участь три особи: досліджувач, досліджуваний, секретар.

Досліджувач на аркуші паперу складає список з 20 слів (іменників).

Спокійно, не поспішаючи, він вимовляє кожне слово із списку і відмічає по секундоміру час від моменту, коли слово вимовлене, до відповіді досліджуваного – латентний період. Досліджуваний, не роздумуючи, повинен назвати слово, яке виникло у нього за асоціацією з почутим.

Секретар записує на дошці кожну відповідь досліджуваного та його латентний період. За тривалістю латентних періодів визначають рухливість нервових процесів досліджуваного. Прийнято, що середня тривалість латентного періоду менша за 3 с підтверджує добру рухливість нервових процесів.

Постійне подовження латентних періодів наприкінці досліду свідчить про швидку втомлюваність нервових клітин, тобто про слабкість нервових процесів.

Повторення однакових відповідей характеризує інертність нервових процесів. За співвідношенням конкретних чи абстрактних понять у відповідях роблять висновок про перевагу у вищій нервовій діяльності досліджуваного відповідно художнього або абстрактного мислення.

Оформляють протокол досліду. Роблять висновок – характеристику ВНД досліджуваного.

Контрольні запитання:

1. В чому полягає сила, слабкість, рухливість, врівноваженість нервових процесів?

2. Які нервові процеси лежать в основі нервової діяльності?