5. Патологічні порушення характеру

Особливе значення має діагностика патологічних змін характеру і передусім психопатії.

До психопатій належать такі зміни в характері, які не дають змогу особистості будувати нормальні робочі взаємини в колективі, в сім'ї (сварки, чвари, іноді й бійки) і заважають нормальній трудовій діяльності, тобто ведуть до соціальної дезадаптації. При цьому люди-психопати (передусім істероїдні) не визначають своєї провини, вони перекладають її на оточуючих.

У виникненні патології характеру важливу роль відіграють несприятливі спадкові (вроджені) задатки і особливо умови виховання в дитячих установах, сім'ї, школі. Розрізняють чотири основні форми психопатій: істеричну, циклоїдну, шизоїдну та епілептоїдну.

Для істеричної психопатії характерні егоцентризм, брехливість і вередливість. Ці особи намагаються здобути визнання оточуючих, справити на них враження. Часто в них завищена самооцінка. Негативні якості нерідко є наслідком неправильного ставлення оточуючих і особливо батьків, які схильні задовольняти будь-які, у тому числі й невиправдані, бажання дітей. Саме ця категорія психопатів часто стає ініціатором конфлікту в колективі, сім'ї.

Циклоїдна психопатія характеризується частою зміною полярних емоційних станів. Ці особи або перебувають у зниженому настрої, все їм бачиться в темному світлі, як правило, вони перебільшують свої недоліки, або ж усім задоволені, нерідко метушливі і непосидючі. Зміни настрою проходять за типом фаз, тривалість яких становить від кількох днів до тижнів і місяців.

При шизоїдній психопатії немає необхідної гармонії у співвідношенні розуму, волі та почуттів. Залежно від домінування одного з цих компонентів існують різні варіанти шизоїдного характеру. Шизоїдни психопати звичайно відлюдні, нетовариські і важко вступають у контакт.

Епілептоїдна психопатія відзначається запальністю і дратливістю. Ці особи нерідко жорстокі і мстиві. В колективі їх також не люблять, цураються, хоч зовні епілептоїдні психопати можуть бути коректними, ввічливими людьми.

Тема 4. Здібності у структурі особистості

Питання лекції

1. Проблема визначення поняття "здібності"

2. Структура здібностей. Спеціальні та загальні здібності

3. Інтелектуальні здібності

4. Патологічні порушення інтелекту

1. Проблема визначення поняття "здібності"

Проблема здібностей є складною та багатогранною. Її комплексне дослідження проводиться на психофізіологічному, психологічному і соціально-психологічному рівнях. Однак сьогодні ми ще не можемо сказати, що вона у психології є повністю розв'язаною. У вітчизняних і зарубіжних психологів існують значні розбіжності при тлумаченні самого поняття "здібності", продовжуються дискусії про роль біологічного і соціального в структурі здібностей, залишається нерозв'язаним питання діагностики і вимірювання здібностей, продовжуються наполегливі пошуки ефективних стратегій формування і розвитку здібностей до конкретних видів діяльності.

Кожен з авторів (Б.М. Теплов, К.К. Платонов, О.Г. Ковальов та ін.) дає своє визначення поняття "здібності", яке, в принципі, є вірним і разом з тим неповним.

Так, О.Г. Ковальов розуміє під здібностями синтез властивостей людської особистості, що відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній. Дещо іншої точки зору дотримується Б.М. Теплов , який зазначає, що здібності - це такі індивідуально-психологічні особливості, які мають ставлення до успішності виконання однієї чи декількох діяльностей. Вони не зводяться до наявних навичок, умінь і знань, але можуть пояснити легкість і швидкість набуття цих навичок і знань. Схожу позицію займають Г.С. Костюк і А.В. Петровський . Г.С. Костюк розуміє під здібностями такі істотні психологічні властивості людської особистості, які виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх.

Отже, визначаючи поняття здібності, всі автори сходяться в тому, що здібності - це не одна якась психологічна властивість особистості, а цілий її комплекс, що проявляється в активній діяльності людини.

Найповніше здібності виявляються в тому, як особистість засвоює людські надбання, збагачує їх, виступаючи творцем матеріальних і духовних цінностей, чим значніший і важливіший цей внесок, тим вищими будуть її здібності (Г.С. Костюк). Деякі автори (А.В. Крутецький, К.К. Платонов та ін.) вважають, що істотною особливістю здібностей є їх зв'язок з конкретним видом діяльності: саме завдяки відмінностям у відповідній діяльності особистості та проводячи порівняльний аналіз діяльності людей, яких вважають здібними у відповідній галузі, та людей, котрі явно не здатні до даної діяльності, можна визначити їх здібності.

К.К. Платонов, визнаючи доцільність діяльнісного підходу до проблеми здібностей, наголошує на зв'язку здібностей із структурою особистості, яка включає досвід, функціональні особливості психічних процесів, біологічно обумовлені якості і спрямованість. Він вважає, що властивості особистості в певній системі пов'язані між собою і взаємодіють: одні з них, виходячи на перший план, стають провідними, інші - опорними, а деякі мають допоміжне значення.

Проаналізувавши різні підходи до визначення поняття "здібності", під здібностями розумітимемо таку структуру досить стійких індивідуально-психологічних особливостей особистості, яка, актуалізуючись в конкретній діяльності, визначає якість виконання певної діяльності та її результативність.

Розглядаючи проблему здібностей, більшість авторів вводять поняття "здатність до діяльності" і "задатки".

Так, В.А. Крутецький і С.Л. Рубінштейн вважають, що здатність до діяльності може бути обумовлена лише всім комплексом необхідних властивостей особистості, які стосуються інтелектуальної, емоційної і вольової сфер. Під задатками більшість авторів розуміють певні природні передумови здібностей. Так, С.Л. Рубінштейн, О.Г. Ковальов, Г.С. Костюк, В.М. Мясищев, Н.С. Лейтес, К.К. Платонов стверджують, що не відповідають дійсності як ті теорії, які стверджують про вродженість здібностей і зводять їх до задатків (теорія успадкованих здібностей), так і теорії, які повністю ігнорують природні передумови здібностей, вважаючи їх залежними лише від середовища і виховання (теорія набутих здібностей). У першому випадку детермінація здібностей зводиться лише до внутрішніх, а в другому - лише до зовнішніх умов. Вказані автори наполягають на тому, що при формуванні здібностей зовнішні умови діють опосередковано - через внутрішні природні фактори.

Отже, у питанні про співставлення вродженого і набутого в здібностях вітчизняні психологи дотримуються думки про вирішальну роль у розвитку здібностей соціального досвіду людини, умов її життя і діяльності, не відкидаючи при цьому значення індивідуально-природних передумов психічного розвитку, найбільш вивченими з яких є властивості типу вищої нервової діяльності. Б.М. Теплов, вивчаючи це питання, довів, що вони є природними передумовами здібностей, отже, є так званими задатками. Саме задатки - вроджені, а здібності є наслідком їх розвитку .

Аналізуючи проблему взаємозв'язку вродженого і набутого, О.М. Леонтьєв стверджує про необхідність розрізняти в людині два види здібностей: природні (біологічні) і здібності специфічно людські (суспільно-історичного походження). Розвиток, формування психічних функцій, специфічно людських, відбувається в онтогенезі, у формі процесу активного присвоєння індивідом досвіду попередніх поколінь. Людина наділена від природи лише однією здатністю - здатністю до формування специфічно людських здібностей. Задатки відіграють значнішу роль у процесі формування таких здібностей, як музичні, математичні, лінгвістичні. Не без підстав автор вважає, що чим вищий рівень досягнень, тим більшу роль у цьому процесі відіграють задатки.

Думка про задатки як необхідні внутрішні передумови, від яких залежить розвиток здібностей, висловлена в багатьох роботах провідних психологів (О.Р. Лурія, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн).

До них відносять, крім типологічних властивостей нервової системи, функціональну асиметрію півкуль головного мозку, природні властивості аналізаторів, індивідуальні варіанти будови кори мозку, ступінь функціональної зрілості її окремих ділянок. Г.С. Костюк , О.Г. Ковальов , В.М. Мясищев вважають, що під задатками слід вважати не стільки анатомо-фізіологічні властивості мозку, скільки психофізіологічні, в першу чергу ті, які виявляються на найбільш ранніх стадіях розвитку дитини. Здібності пов'язані також з вродженими анатомічними особливостями структури мозку, в першу чергу з особливостями його мікроструктури. Дослідження Н.С. Преображенської і С.А. Саркісова показали, що існують суттєві індивідуальні відмінності в розміщенні клітинних полів у корі великих півкуль головного мозку людини, що, певне, важливе для функціонування мозку і, зокрема, функціонування здібностей.

Значним є внесок вітчизняних психологів у розвитку іншого напрямку проблеми здібностей, а саме дослідження структури і умов їх формування. Зокрема, Б.М. Теплов вважав, що кожна діяльність вимагає від людини різних якостей: вона не просто шліфує якусь єдину якість, але об'єднує різні психічні якості, які в сукупності й забезпечують успішне виконання даної діяльності.

Здібності були вище охарактеризовані як індивідуально-типологічні особливості, тобто такі якості, якими відрізняється одна людина від іншої. Вони можуть бути якісними і кількісними. Для педагога, зокрема, важливо знати, і до чого виявляють здібності учні, і, значить, які індивідуально-типологічні особливості їх особистостей включаються в процес діяльності як обов'язкова умова її успішності /якісна характеристика здібностей/, і в якій мірі здатен учень виконати вимоги, які пред'являються діяльністю, наскільки швидше, легше і грунтовніше він оволодіє навичками, уміннями і знаннями у порівнянні з іншими / кількісна характеристика здібностей /.

Зі сторони якісних особливостей здібності виступають як складний комплекс психологічних особливостей людини, які забезпечують успіх діяльності, як набір "змінних величин", дозволяючи іти до мети різними шляхами. Наприклад, просуваючись кар'єристськими сходами, одна людина це робить завдяки таким психологічним якостям, як ініціативність, чуйність і увага до людей, що поєднуються з розумною вимогливістю, винахідливістю, велике почуття відповідальності перед колективом. Інша ж досягає високих щаблів за допомогою жорстокості, уміння й бажання грати на слабких сторонах кожного члена колективу, властолюбства, загравання з вищестоящими керівниками і т. п. Проте обидва керівники можуть бути прекрасними професійними знавцями, чудовими організаторами діяльності свого колективу співробітників.

Таким чином, в основі однакових або в чомусь схожих досягнень при виконанні певної діяльності можуть лежати поєднання досить різних здібностей, що відкриває перед нами важливу сторону здібностей особистості - широкі можливості компенсації одних якостей іншими, які людина розвиває в собі, наполегливо і вперто працюючи (приклад Ольги Скороходової).

Загалом, властивість компенсації одних здібностей за допомогою розвитку інших відкриває величезні можливості перед кожною людиною, оскільки дає змогу розширити межі вибору професії та удосконалення в ній. Про це свідчить ряд фактів. Так, вітчизняний психолог Б.М.Теплов показав, що відсутність такої важливої музичної /музикальної/ здібності, як музичний слух, не може виступати перешкодою на шляху розвитку професійних музичних здібностей. Він працював з групою дітей, що не володіли абсолютним музичним слухом. За певною методикою вдалося виробити комплекс якостей, який включав в себе тембровий слух, пам'ять на музичні інтервали і т. д. Цей комплекс якостей брав на себе функції звуковисотного розрізнення, тобто такі, які виконує у інших людей абсолютний слух. Аналогічно можна досягти успіху й у інших галузях діяльності.

Отже, якісна характеристика здібностей дозволяє відповісти на запитання, в якій сфері людської діяльності людині легше знайти себе, виявити великі успіхи і досягнення. Наприклад, встановивши, що учень володіє такими індивідуальними особливостями, як: здатність до формалізованого сприймання матеріалу, до узагальнення, здатність мислити математичними символами, гнучкість мислительних процесів, прагнення до раціональності в розв'язанні задач, математична пам'ять, математична спрямованість розуму, ми можемо вважати, що в нього достатньо здібностей для математичної діяльності.