2. Аналітична психологія. Концепція Карла Юнга

Інше психоаналітичне вчення розробив видатний діяч психоаналітичного руху, психоаналітик і соціолог Карл Юнг, який став засновником аналітичної психології.

Карл Густав Юнг (1875 - 1961) - швейцарський психолог і психіатр. У 1906-1913 р. працював із З.Фрейдом, але надалі відійшов від класичного психоаналізу. Створив власну аналітичну психологію, засновану на використанні для психоаналізу аналогій з міфології - сновидінь, марення, шизофренічних розладів.

У результаті багаторічних клінічних спостережень дійшов висновку, що в психіці людини істотну роль грає не тільки індивідуальне, але також і колективним несвідоме, зміст якого представлено архетипами, успадкованими від предків. Архетипи знайшли відображення в даних антропології, етнографії, історії культури і релігії. Вони були проаналізовані Юнгом в аспекті біологічної еволюції і культурно-історичного розвитку людини. Архетип є вродженим зразком поведінки, що відповідає різним шарам психіки людини: тваринного, загальнолюдського, родового, сімейного й індивідуального. Енергетика архетипу обумовлена тим, що він є проявом лібідо. Центральне місце займає архетип самості (Selbst).

К. Юнг запропонував типологію характерів на основі двох ознак: по орієнтованості установки (екстраверсія як орієнтація переважно на зовнішній світ і інтроверсія як спрямування на внутрішній, суб'єктивний світ ) і по домінуючій функції (мислення, почуття, відчуття чи інтуїція). Розробив методику асоціативного експерименту.

Розглянемо детальніше його концепцію.

Будучи вже відомим вченим, Юнг прийшов до думки про те, що для вивчення психіки особистості може бути використаний метод асоціацій (зокрема, тести на асоціацію слів). Юнг розробив техніку “вільних асоціацій“ і довів її до рівня фундаментального методу психіатричного дослідження.

Юнг, зокрема, ввів у психоаналіз поняття “комплекс“, у тому числі і “комплекс Електри“, під яким розумівся вроджений еротичний потяг дівчинки до батька і пов'язане з ним неприйняття матері.

Відкинувши теорію сексуальності Фрейда, Юнг запропонував розуміти під лібідо психічну енергію людини, що визначає інтенсивність психічних процесів особистості і психоенергетичну основу розвитку культури і цивілізації.

У своїй книзі “Метаморфози і символи лібідо“, він стверджував, що якщо вдасться встановити розходження між об'єктивним знанням і емоційними оцінками, тим самим буде перекинуто міст над прірвою, що розділяє античність і сучасність, і з'ясується тим самим, що Едип ще не вмер. Найпростіші людські конфлікти, за Юнгом, залишаються незмінними в часі й у просторі. Лейтмотивом усіх своїх робіт Юнг вважав прагнення пояснити питання історії і конкретні історичні теми через призму “несвідомої діяльності душі сучасної людини “.

Відповідно до складної концепції Юнга, структура людської психіки складається з чотирьох універсальних елементів

1. Особистої свідомості.

2. Колективної свідомості.

3. Особистого несвідомого.

4. Колективного несвідомого

Під колективним несвідомим Юнг розумів “розум наших найдавніших предків, спосіб, яким вони осягали життя і світ, богів і людські істоти”. “Колективне несвідоме “ являє собою деяке відображення в душі індивіда історичного досвіду всіх попередніх поколінь. Колективне несвідоме містить у собі сімейне, національне, расове, загальнолюдське несвідоме. “Колективне несвідоме“ переходить від покоління до покоління через структури мозку і відіграє найважливішу роль у життєдіяльності суспільства й особистості.

Найбільш давні й універсальні форми мислення, що виявляються у свідомості у вигляді величезної кількості колективних образів і символів (мати, батько дитина і т.д.) - це архетипи, які є своєрідно закодованими, формалізованими зразками і програмами поведінки людини. Вони виявляються у сновидіннях, міфах, релігії, мистецтві, в опосередкованих формах виявляють себе у філософії, соціології, політиці й інших видах діяльності людей.

Основним архетипом особистості є “самість“, навколо якої концентруються всі психічні властивості людини. “Самість“ виступає як суб'єкт цілісної психіки людини, як центр особистості, що визначає всю життєдіяльність людини, спрямовану на досягнення цілісності і єдності складових її частин .

Думаючи, що основою культури є прогрес символоутворення, Юнг тлумачив розвиток культури і людини як хворобливий процес придушення інстинктивної природи людей.

Намагаючись знайти засіб для приборкання невикорінної агресивності людей і їхнього нездоланного потяга до влади, Юнг дійшов висновку, що в їх ролі повинна виступати демократія як форма організації громадського життя і гуманістична зміна позицій індивідів.

Слід зазначити, що, прагнучи типологізувати систему взаємин між особистістю і середовищем, Юнг запропонував класифікацію особистостей на підставі їхніх відносин до соціального середовища. Як вихідну ознаку він прийняв поширення психічної енергії (лібідо).

Юнг виділив два основних протилежних типи особистостей

1. Екстравертований - далекий від самоспоглядання, самоаналізу, що направляє психічну енергію в зовнішнє середовище .

2. Інтровертований - повертає психічну енергію всередину самого себе.

Ця типологізація стимулювала інтерес учених до проблем взаємини особистості і соціального середовища і вплинула на розвиток, як соціології, так і соціальної психології.