3. Спосіб життя особистості

Під способом життя розуміється стійка типова форма життєдіяльності особистості і спільнот, міра їх входження в соціум, типові взаємодії індивіда з суспільством, і групових стосунків групами, іншими людьми. Йдеться про звички, традиції, стереотипи поведінки, які визначають взаємозалежність між індивідом та його оточенням.

Виокремлюють різні види способу життя. При цьому основою можуть слугувати певні системи соціально-культурних цінностей, пріоритетів: картини світу, розуміння норм, коло спілкування, інтереси, потреби і способи їх задоволення та ін. Приміром, здоровий спосіб життя передбачає правильне харчування, дотримання правил і норм гігієни, наявність умов на роботі й удома, заняття спортом, мінімальне вживання алкоголю тощо. Стосовно профілактичних заходів щодо здоров'я, то вони є основою гігієни й полягають у забезпеченні науково обгрунтованих вимог, дотримання яких сприяє нормальному функціюванню організму. Гігієна особистості, за В. Шепелем, може мати триєдине спрямування: гігієна праці (не допускати перевтоми, забезпечувати нормальне екологічне середовище на виробництві тощо), гігієна спілкування (дотримання норм спілкування, правил хорошого тону, уважне ставлення до думок інших, стримування власних емоцій під час спілкування, врахування етнопсихологічних особливостей спілкування тощо), особиста гігієна. Сказане дає змогу виокремити моральний аспект у здоровому способі життя, який відповідає змісту основних цінностей життя й культури. Саме з морального погляду цікавим у способі життя є передусім його уклад.

Можна також вести мову про спосіб життя «золотої молоді», номенклатури, інвалідів, про аскетичний (турбота про спасіння власної душі, спартанська скромність), студентський (асоціюється з безтурботністю й легким ставленням до життя), армійський, курортний, міський, сільський, злочинний та Ін. З погляду соціально-психологічного підходу має значення нормативний бік способу життя й очікування, що утворюються у зв'язку з цим; статусно-рольова реалізація особистості у структурі групових стосунків. Водночас спосіб життя — це не лише характеристика окремого індивіда, а й соціальних груп і цілих поколінь, тобто — це й часова, конкретно-історична ознака. Важливими соціально-психологічними характеристиками способу життя є також якість і стиль життя, де перша передбачає не лише якість продуктів харчування, житлових умов, а й засоби задоволення духовних потреб тощо, а друга — враховує певну комунікативну лінію поведінки, відповідний до статусу стиль спілкування, утворюється із таких учинків і предметів власності, які тлумачаться як символи статусно-рольового становища особистості в суспільстві. Отже, індивідуалізація способу життя індивіда відтворюється в його стилі життя, тобто в сукупності взірців поведінки, які фіксують стійкі риси, манери, смаки, схильності людини.

Підсумовуючи, виокремимо структурні компоненти способу життя індивіда, які роблять вплив на характер міжособистісних і групових стосунків: моральний (курс на дотримання певних моральних норм і правил поведінки); ціннісний (орієнтація на певні цінності та принципи); поведінковий (виражається у звичках, стійких способах реагування на різні соціальні ситуації та стосунки в групах); когнітивний (пов'язаний із змістом картин світу, пізнавальних процесів і стереотипів); комунікативний (дотримання певної комунікативної програми поведінки; конкретна комунікативна дія, вчинок).