Змістовий модуль 3. Теорії особистості Тема 12. Психодинамічна орієнтація в психології особистості

Питання лекції

1. Сторінки життя З. Фрейда.

2. Концепція психоаналізу

3. Захисні психічні механізми (за Фрейдом)

1. Сторінки життя з. Фрейда

Зіґмунд Фрейд народився 6 травня 1856 р. у м. Фрайбурзі (колишня Моравія), що входила до складу Австро-Угорщини. Ріс у буржуазній родині середнього статку. В автобіографії (1925) він писав: "Мої батьки були євреями, і я залишився євреєм". У 1873 році вступає на медичний факультет Віденського університету, де виявляє цікавість до таких наук, як порівняльна анатомія, гістологія, фізіологія. Будучи студентом, під керівництвом Брюкке, виконує ряд цілком самостійних досліджень з цих дисциплін. З 1882 року працює лікарем у відділенні внутрішніх хвороб Віденської клініки, далі - у психіатричній клініці під керівництвом Мейнерта.

1885 року їде на річне стажування до Шарко в клініку "Сальпетрієр" (Париж). Там же опановує метод гіпнотерапії. Після повернення прослухав курс лекцій з психології філософа Франца Брентано, після чого у нього виникає інтерес до психічного життя людини і його законів. У 1895 р. розробив метод гіпнотичного катарсису (з грецької - очищення). У 1886 році одружується з Марті Берней. З 1901 року (рік публікації монографії "Тлумачення сновидінь") цілком відмовляється від методу гіпнозу і розробляє оригінальну методику вільних асоціацій. У 1904-1905 роках публікує "Психопатологію повсякденного життя", "Дотепність і його відношення до несвідомого", "Три нариси з теорії сексуальності" і інші відомі монографії. До моменту I Світової війни 3. Фрейд зосереджується на розробці філософських і історико-соціологічних аспектів життя суспільства.

У 1908 р. проходить I Міжнародний психоаналітичний конгрес у Зальцбурзі. У 1909 р. виходить у світ перший 1 міжнародний психоаналітичний журнал. У 1909 р. разом з К.Юнгом відвідує США, читає курс із 5 лекцій у Масачуському університеті, по закінченні курсу одержує ступінь почесного доктора права. У 1910 році створюється міжнародна психоаналітична асоціація. У 1920 році відкривається перший психоаналітичний інститут у Берліні. У 1930 році 3. Фрейд одержує міжнародну премію імені Ґете. У 1936 році стає почесним іноземним членом Королівської наукової спілки Англії. У 1939 році публікує останню велику працю "Мойсей і єдинобожжя", у якому продовжує розвиток своїх культурно-історичних концепцій.

Після окупації нацистами Австрії піддається гонінням, домашньому арешту. За клопотання ряду коронованих осіб і великому викупу, заплаченому нацистам Міжнародним союзом психоаналітичних спілок, зміг виїхати в Лондон, де і помер 23 вересня 1939 року. Не зумів визволити з Австрії сестер, що загинули в газових камерах. В останні роки життя страждав через болісні болі (рак нижньої щелепи). Смерть основоположника психоаналізу ні в якій мірі не спричинила за собою забуття створеного ним напрямку.

2. Концепція психоаналізу

До створення фрейдівської теорії об'єктом дослідження в психології були лише феномени свідомості, що не давало можливості осягти приховані мотиви поведінки й особистості людини, а отже і більш глибинне вивчення структури особистості. Фрейд постав перед необхідністю дослідження природи психічного, у тому числі і тих шарів психіки, що не вписувалися в уявлення про "свідоме". Виходячи з цих завдань і передумов дослідження, Фрейд і дійшов висновку про те, що людська психіка являє собою деякий складний конгломерат, що складається з різних рівнів і компонентів, що відбивають як свідомі, так і несвідомі процеси.

З. Фрейд, ставлячи перед собою завдання виявлення змістовної сторони несвідомого, піддає цю сферу аналітичному розчленовуванню. Тут Фрейд висловлює важливу думку про існування двох форм несвідомого. Це - по-перше, приховане, "латентне" несвідоме, тобто те, що “пішло” зі свідомості, але може надалі "спливти" у свідомості; по-друге, це витиснуте несвідоме, тобто ті психічні утворення, що не можуть стати свідомими тому, що ним протидіє якась могутня незрима сила.

Перший вид несвідомого в подальших роботах Фрейд називає передсвідомим, а другий - власне несвідомим ("Воно" чи "Id").

Розробляючи психоаналітичні уявлення про несвідоме, Фрейд порушує питання, яким чином людина може судити про те, що приховано від її свідомості. І якщо філософи говорили про неможливість визначати те, що ми не усвідомлюємо, то Фрейд досить рішуче кладе вчення про несвідоме в основу своїх теоретичних постулатів про психічне життя людини.

На відміну від міркувань філософів він користується конкретним матеріалом, отриманим з ретельних клінічних спостережень над пацієнтами, що страждали на невроз. Крім констатації самого факту існування в психіці людини несвідомих уявлень, Фрейд намагається розкрити особливості механізму переключення психічних актів зі сфери несвідомого у свідомість. І тут він намагається йти шляхом переформулювання завдання дослідження: "Яким чином свідомі процеси стають несвідомими?". Можливість усвідомлення несвідомих механізмів здійснюється тоді, коли певне предметне уявлення виділяється у словесну форму. Звідси і те важливе значення, яке Фрейд надавав ролі мови і законів лінгвістики в розкритті хворобливої симптоматики пацієнта.

Виділені Фрейдом психічні рівні власне несвідомого і передсвідомого поєднуються автором в одну систему в тих випадках, коли аналізуються взаємини несвідомого і свідомості в структурі психіки людини. Причому, починаючи з ранніх своїх робіт, Фрейд підкреслює, що несвідоме він вважає центральним компонентом, що складає суть психіки людини, а свідоме - лише певною надбудовою, що базується і виростає зі сфери несвідомого.

Структура особистості в закінченому виді представлена Фрейдом у роботах "По той бік принципу задоволення" (1920); "Масова психологія і аналіз людського "Я" (1921); "Я" і "Воно" (1923).

Запропонована ним модель особистості являє собою взаємодію трьох рівнів, що знаходяться між собою у певних співвідношеннях.

1. Це - "Воно" (Id), тобто глибинний рівень несвідомих потягів, своєрідний резервуар несвідомих ірраціональних психічних реакцій і імпульсів, біологічних за своєю природою. Це основа діяльності особистості, та психічна інстанція, що керується своїми власними законами. "Воно" є єдиним джерелом психічної енергії і керується тільки принципом задоволення. Але, зрозуміло, що безоглядний потяг до насолоди, задоволенню егоїстичних потреб, не враховуючих реальних життєвих умов, привів би людину до загибелі. Тому в процесі еволюції в людини з'являється "Я" (Ego).

2. "Я" (Ego) - свідоме начало, що діє з урахуванням принципу реальності і виконує функції посередника між ірраціональними прагненнями і бажаннями "Воно" і вимогами людського співтовариства. "Я", як сфера свідомого, порівнює вимоги несвідомого "Воно" з конкретною реальністю, доцільністю і необхідністю.

3. Нарешті, "Над-Я (Super-Ego)" - це особистісна совість, тобто інстанція, що уособлює собою цінності й установки суспільства. "Над-Я" втілює в собі "батьківські обрăзи", викликані в дитинстві, моральні заборони і норми, образи перших вчителів і значимих для дитини дорослих. У певному змісті - це результат "дресирування" індивіда суспільством. "Над-Я" є своєрідною моральною цензурою, що покликана приборкати несвідомі пориви, прагнення і бажання людини і підкорити їх вимогам культурної і соціальної реальності конкретного суспільства. У процесі еволюції "Над-Я" стало невід'ємною частиною, внутрішнім елементом особистості.

Для образного опису взаємин між "Я" і "Воно" Фрейд вдається до аналогії відносин між вершником і конем. Рухається вершник тільки завдяки енергії коня, але формально керує нею саме він. Вершник повинний стримувати і направляти коня, інакше є ймовірність загинути. І все-таки інколи кінь не тільки дає енергію пересування, але і сам визначає шлях і напрямок (наприклад, коли вершник заснув чи важко хворий).

Положення вершника ("Я") істотно складніше, ніж положення коня ("Воно").

- По-перше, "Я" повинно враховувати вимоги й умови реального навколишнього світу, тобто дотримуватися принципу реальності.

- По-друге, "Я" відчуває постійний тиск із боку могутнього "Воно", і цей конфлікт між вимогами зовнішнього світу ("Над-Я") і потребами глибинних рівнів особистості ("Воно") породжує в "Я" постійну внутрішню тривогу і занепокоєння.

- По-третє, "Я" піддається окремому натиску "Над-Я" як моральному пресу, совісті. І це викликає в людині глибинне почуття провини. Ці конфліктні взаємини рівнів особистості, на думку Фрейда, є по суті нерозв'язаними, і саме в них знаходиться ключ до всіх психологічних і патологічних проблем як особистості, так і суспільства.

Тверда моральна цензура "Поверх-Я" заважає усвідомленню власних глибинних мотивів і устремлінь, здійснення яких несумісне з вимогами суспільства і моралі. Чому, скажімо, заздрісник далеко не завжди усвідомлює справжні причини своєї ненависті до об'єкта заздрості? Тому, що ним з раннього дитинства засвоєно, що заздрість - почуття неварте, непристойне, низинне. Якщо це усвідомити, то різко понизиться своя самооцінка, самоповага. Істотно легше пояснити собі і навколишнім власні почуття дійсними чи мнимими пороками і недоліками самого об'єкта заздрості. У такий спосіб і негативні почуття збережені і пояснені, і самоповага не страждає. Цей підсумок конфлікту забезпечується дією відкритих Фрейдом, так званих, "захисних механізмів".