Тема 13. Неопсихоаналітичні концепції

План лекції

1. Індивідуальна психологія. Концепція Альфреда Адлера

2. Аналітична психологія. Концепція Карла Юнга

3. Соціокультурна психологія Карен Хорні

4. Концепція Еріха Фромма

Неофрейдизм – напрямок у психології, що виник в 20-30-і рр., у якому ключові поняття психоаналізу З.Фрейда були перероблені, на основі постулату про соціальну детермінованість психіки людини. Але в основі всіх нових теоретичних побудов психоаналізу лежать поняття несвідомого і принципової конфліктності відносин особистості і суспільства, про які писав Фрейд. Найбільш впливовими представниками неофрейдизму є К. Хорні, Г.С.Саллівен, А. Адлер, К.Юнг, Е. Фромм.

1. Індивідуальна психологія. Концепція Альфреда Адлера

Індивідуальна психологія - напрямок глибинної психології. У назві цього напрямку, похідного від латинського individuum, що означає неподільний, виражається його кредо - досліджувати цілісність особистості без членування її на свідоме і несвідоме. В усіх проявах особистості провідною є така якість, як реалізація життєвої мети чи смислу життя, що починається в дитини вже в перші 3 - 5 років і в якій формується особливий життєвий стиль. Як ціль, так і стиль життя особистості тісно пов'язані з умовами сімейного виховання. На ранніх етапах формування цього психологічного напрямку в якості рушійних сил розвитку особистості розглядалося прагнення до компенсації вродженого почуття неповноцінності за рахунок досягнення атрибутів влади і могутності. Надалі рушійною силою розвитку став розглядатися соціальний інтерес як прагнення співпрацювати з іншими людьми для досягнення загальних цілей. При недорозвиненості розвитку можливі прояви злочинності, наркоманії, психопатологічних відхилень.

Засновником “індивідуального” напрямку став один із видатних учасників психоаналітичного руху Альфред Адлер.

Альфред Адлер (1870-1937) - австрійський психолог, один з провідних діячів психоаналітичного напрямку. Спробував створити свій варіант психоаналізу, що послужило підставою розриву з З.Фрейдом. Розглянемо основні погляди А. Адлера детальніше.

Адлер, на противагу Фрейду, відкидав ідею розчленовування особистості на три інстанції (“Воно”, “Я”, ”Над-Я”) і орієнтувався на принцип єдності особистості і важливість соціальних факторів у людській поведінці. Адлер розглядав соціальні спонукання, соціальні почуття як основу людського існування, а індивіда - як соціальну істоту. Він підкреслював, що індивід не може розглядатися незалежно від суспільства, оскільки ті чи інші його якості виявляються в процесі взаємодії з соціальним середовищем. З цього Адлер зробив висновок про те, що особистість соціальна по своєму формуванню і що вона існує тільки в контексті суспільних відносин. Основним ефективним індикатором “феноменів психічного життя”, виступає “соціальне почуття”, що виражає стосунки між людьми. Саме соціальність, колективність являють собою сенс життя. Найважливішими категоріями індивідуальної психології Адлера є “комплекс неповноцінності”, який може сформуватися в дитинстві, і “принцип компенсації і зверхкомпенсації”. Почуття неповноцінності викликає в індивіда неусвідомлене прагнення до його подолання. Це прагнення породжується “соціальним почуттям”. Від “соціального почуття” залежить і почуття переваги, і єдність особистості, і її здоров'я. В усіх людських невдачах, у неслухняності дітей, у злочинності, самогубстві, алкоголізмі, кокаїнізмі, у статевих збоченнях, - фактично у всіх нервових проявах - Адлер знаходив недостатність необхідного рівня соціального почуття.

На думку Адлера, прагнучи самоствердитися серед інших, індивід намагається перебороти свою реальну чи мниму “неповноцінність” шляхом стимуляції власних здібностей.

Механізми компенсації і зверхкомпенсації Адлер проголосив рушійними силами психічного розвитку і домінуючими мотивами людської діяльності і поведінки. З цього випливало, що прагнення до особистої переваги над іншими визначає всю психіку індивіда, хоча сам індивід, як правило, не усвідомлює наявність даного прагнення.

Переоцінка Адлером місця і ролі “комплексу неповноцінності“ у структурі людини і її поведінки нині визнається не тільки супротивниками, але і прихильниками його вчення, хоча і констатується реальність існування комплексу неповноцінності.