16. Стоїцизм

Стоїци́зм — вчення однієї з найбільш впливових філософских шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє ім'я школа отримала по назві портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка – садова огорожа, етика – фруктове(фруктові) дерево(а), а фізика – плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (обумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.

Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього елінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи.

• Стародавня Стоя: III—II століття до н.е. Засновником школи вважають Зенона з Кітіона (бл. 336 - 264 рр. до н. е.). Найвідомішими його учнями були Клеанф (пом. бл. 232 р. до н. е.) та Хрісіпп (бл. 281 - 208 рр. до н. е.).

• Середня Стоя: II—I століття до н.е. Основні представники цього періоду - Панетій (бл. 180 - 110 рр. до н. е.) і Посідоній (бл. 135 - 51 рр. до н. е.). Завдяки їм стоїчні ідеї було перенесено до Риму, первинний етичний ригоризм суттєво пом'якшено.

• Пізня Стоя: I—II століття н.е. Основні представники періоду - Сенека (4 р. н. е. - 65 р. н. е.), Епіктет (50 - 138), Марк Аврелій (121 - 180). Це період римського розвитку філософії стоїцизму. Головними питаннями, які розглядали філософи Пізньої Стої, є проблеми етики, зокрема питання незалежності від умов життя. На цей час до стоїцизму починають ставитися як до свого роду популярної філософії.

17. Осмислення інститутів держави і права в християнстві

Від середини І тис. н. е. теоретичні концепції про державу і право набули нового забарвлення; з'явилися нові підходи до з'ясування проблем сутності держави і права, їхньої ролі в суспільстві, своєрідно вирішувалися проблеми співвідношення людини й держави, свободи і справедливості. Цьому значною мірою сприяли економічні відносини. В той час набув розвитку феодальний устрій, який привів до суттєвих змін у відносинах власності, сприяв подальшому поділові суспільства на стани, викликав до життя нові державно-правові інститути, здатні реалізувати функції держави, що значно розширилися. Постала проблема приведення чинного законодавства у відповідність до нових соціально-економічних відносин.

Окрім цього, важливим чинником, що вплинув на зміст політико-правових поглядів середньовічного суспільства, стала поява християнства (друга половина І ст.) і надання йому з 325 р. статусу державної релігії Римської імперії.

Християнство стрімко поширювалося серед народів і вже до падіння Римської імперії 476 р. мало сильний вплив на суспільно-політичну думку. Відтоді система християнських поглядів застосовувалася для з'ясування проблем всесвітнього та земного порядку, справедливості й права.

Ранні християнські ідеї пронизані месіанськими поглядами. Згідно з ними, краще впорядкування на землі можливе в майбутньому після другого пришестя Ісуса Христа. Зло, насилля та беззаконня буде виключено з життя, а наявний суспільний устрій заступить "царство Боже", себто ідеальна держава, де пануватимуть мир, порядок і справедливість.

Ранні християнські пам'ятки, зокрема Апокаліпсис Іоанна Богослова, засуджували земні порядки, несправедливість і політичну владу, в них викладено думки про новий суспільний устрій.

Але перегодом почали пропагуватися ідеї про божественне походження влади та беззаперечне їй підкорення. У Новому Заповіті зазначено: "Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога"[7].

В основі права християнство того періоду вбачало правду, справедливість, які йдуть від Бога. Правда відкривається людині у вигляді досконалого закону, закону свободи. Воля людини обмежується Божим Законом і має служити йому.

Але не досить знати закон, необхідно виконувати всі його приписи. "Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть". Причому підкорення законові повинно базуватися на його усвідомленні, а не на страхові покарання.