34. Вчення Дж. Локка про право і державу

Джон Лок (Locke), 1632–1704, — один з найбільших англійських політичних мислителів. Його основною політичною працею є твір під назвою "Два трактати про правління", написаний в 1679–1681 рр. Важливе значення для розуміння політичних поглядів мислителя має також праця "Дослід про людський розум" (1690). Головна мета, яку ставить Лок перед собою, є обгрунтування державного устрою, який би відповідав природі людини.

Єдиним законним джерелом політичної влади є згода народу, тобто суспільний договір, який складає методологічну базу всієї його політичної системи. Лок чітко розрізняє владу посадової особи над підданим, як державну, або політичну владу, від влади батька над дітьми, господаря над слугою, чоловіка над жінкою, як неполітичну владу. Політичною владою Лок вважає право видавати закони і застосовувати для їхнього виконання силу спільноти.

Розглядаючи походження держави, Лок, як і його попередники, визнавав існування природного стану. Але, на відміну від Гобса, він вважав його доволі впорядкованим і благополучним. Відносини в цей період регулювалися продиктованими розумом законами природи. А, відповідно, розум вимагає узгоджувати свої інтереси з інтересами інших людей. Але недоліком природного стану є те, що відсутній механізм, який би забезпечив справедливе користування людиною своїми природними правами.

Лок сформував політичні принципи, які лягли в основу всіх демократичних правових держав світу. Його можна вважати основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.

34. Політико-правові аспекти філософії Просвітництва

Просвітництво як ідейний рух являло собою закономірний ступінь у розвитку буржуазної ідеології. Воно, успадкувавши ба­гато раціональних моментів гуманістичної думки епохи Відро­дження, які передували йому, було духовною передумовою і тео­ретичним обґрунтуванням майбутніх соціально-політичних ре­волюцій.

Виникнення просвітницьких концепцій свідчить про те, що зміцнілу буржуазію вже не задовольняло її принизливе становище, абсолютистські режими, середньовічний теологічний світогляд. Піднімаючи народ на боротьбу з абсолютистськими режимами, буржуазія виступила на чолі третього стану, до якого входило все непривілейоване населення, а саме: буржуазія, селяни, робітники, міська біднота. Широка участь народних мас у революційному ру­сі забезпечила йому небувалий розмах, підштовхнула буржуазію до проведення радикальних суспільних перетворень, що відпові­дали інтересам й інших прошарків населення.

Просвітництво - рання форма буржуазної ідеології, що висту­пала в багатьох випадках як надкласова, загальнолюдська. Як єди­не мірило всього сущого просвітителі виставили здоровий глузд. «Усі попередні форми суспільства і держави, всі традиційні уяв­лення були визнані нерозумними і відкинуті як старий мотлох...»,-писав Ф. Енгельс. Тепер уперше зійшло сонце, настало царство ро­зуму, віднині забобони, несправедливість, привілеї та гніт мали поступитися місцем вічній істині, вічній справедливості, рівності, яка виникає з самої природи, і є невід'ємним правом людини. Діячі Просвітництва, як бачимо, прагнули утвердити на землі «царство розуму», в якому люди будуть досконалими в усіх аспектах, запа­нує гармонія інтересів вільного індивіда і справедливого суспіль­ства, гуманізм стане вищою нормою соціального життя. Багато просвітителів свої надії на прихід «царства розуму» пов'язували з вилученням із масової свідомості релігійних ідей, з ліквідацією реакційних феодальних установ, традицій, звичаїв завдяки поши­ренню раціоналістичного знання, подоланню темноти і неуцтва мас, втіленню в суспільне життя цінностей, які ґрунтуються на по­вазі до людської гідності. Особливо важливу роль відводили процесові політичного, морального виховання індивіда, прищеплення йому якостей справжньої людини і громадянина.

У рамках Просвітництва XVIII ст. виступали теоретики, які по-різному вирішували гострі проблеми соціального й політичного життя. Але феодальна експлуатація, феодальний становий лад ви­кликали обурення в усіх просвітителів. Для всіх їх характерними були люта ворожнеча до кріпосного права, ідеали свободи і само­управління, захист інтересів народних мас, а також глибоке пере­конання в тім, що ліквідація феодалізму принесе з собою загаль­ний добробут.

Боротьба, яку вели просвітителі проти гультяйства привілейо­ваних верхів, непомірних повинностей, що стягувалися з неприві-лейованих низів, боротьба за рівність людей перед законом, за по­літичну свободу буржуазії була в той же час боротьбою за права та інтереси всього третього непривілейованого стану - за інтереси широких народних мас.

У різних формах, пропорціях, відображаючи національні й су­спільно-історичні особливості відповідних держав, взаємодіючи з іншими ідеологічними факторами, відзначені моменти були влас­тиві Просвітництву Франції, Італії, Німеччини, Англії, Росії та ін­ших країн.