9. Політико-правові погляди Сократа

У 30-х роках V ст. до н. е. в умовах розвитку рабовласницької демократії в Греції поруч із софістами в Афінах виступив і своєю діяльністю набув великої популярності відомий політичний мис­литель Греції Сократ. Середовище, з якого він походив, повинно було б скоріше прищепити йому симпатію до демократичної фор­ми держави, але цей син акушерки і скульптора став прихильни­ком аристократичної форми правління.

Сократ нічого не писав, свої погляди викладав усно. Про них ми можемо судити з творів інших мислителів, зокрема Ксенофонта і Платона.

Сократ гадав, що чуттєве сприйняття не дає справжнього знання, що відчуття породжують не знання, а лише думку. Відкидаючи мо­ральний і гносеологічний релятивізм і суб'єктивізм софістів, він шу­кав раціонального, логічно понятійного обґрунтування об'єктивного характеру етичних оцінок, моральної природи держави і права. Обго­ворення морально-політичної проблематики Сократ підніс на рівень загальних понять і дефініцій і вважав, що справжнє знання можливе лише через засвоєння цих понять. Своїм понятійним підходом мис­литель прагнув відобразити і сформулювати розумну природу мо­ральних, політичних і правових явищ.

Ідеалом Сократа була аристократія, яку він зображав як держа­ву, якою управляють небагато людей, але ці люди - компетентні, підготовлені до справи державного управління і дотичні до справж­нього знання. Управління державою, на думку Сократа,- царське мистецтво, до якого повинні бути допущені лише ті, хто оволодів справжнім знанням, мудрістю, кращі люди, призначені до цього

своїм народженням, а надто - вихованням і навчанням. Царі та правителі, казав Сократ, не ті, які носять скіпетр або вибрані хто-зна-ким, або захопили владу насильством чи обманом, а ті, які вміють управляти.

Саме це вчення Сократа було підставою для звинувачення його V виправданні панування рабовласницької аристократії в Греції. Для спростування такого звинувачення розгляньмо Сократове ро­зуміння політики.

Політика, на думку Сократа, - це наука, і, як таку, її необхідно представити найбільш освіченим людям, навіть якщо вони - в мен­шості. Ось принцип, із якого виходив Сократ, і висновок його, на перший погляд, видається сприятливим для аристократії. Як і софісти, Сократ розрізняв природниче право і закон. Але софісти протиставляли природничим законам позитивне право. Нони вважали, що стосунки між людьми, визначені моральними і правовими нормами, змінюються, бо держава сама судить про те, що є для неї справедливим або несправедливим.

На відміну від софістів, Сократ вважав, що й природниче пра-во, і позитивний закон беруть початок від розумного божественно-го начала, а тому вони є абсолютними, загальними і тривалими, не залежними ні від часу, ні від волі того чи іншого законодавця.

Послідовно дотримуючись своїх уявлень про справедливість, законність і розумне правління, Сократ неодноразово стикався з властями, які прагнули стлумити його впливову опозицію та до­волі популярну критику. За гостру критику афінської демократії Сократа було звинувачено в безбожності, в політичному розбе­щенні молоді та засуджено до страти.

70-річний філософ прийняв смерть, захищаючи свої погляди, відкинувши всяку можливість порятунку, пов'язаного з відступом від своїх принципів, відмовившись від втечі, підготовленої його учнями.

Вчення Сократа, його життя і смерть не тільки справили велике враження на його сучасників і учнів, але й великою мірою вплину­ли на подальшу історію філософської та політичної думки.