39. Політико-правова теорія й. Фіхте

Відомим представником німецької класичної філософії кінця XVIII - початку XIX ст., який виступив слідом за Кантом, був Йогапп-Готліб Фіхте (1762-1814). Народився майбутній філософ у сім'ї бідного ремісника. Завдяки випадковим обставинам він ді­став можливість учитися. Під впливом праць Канта Фіхте захопив­ся філософією. У 1794 р. він став професором Єнського універси­тету, а згодом Берлінського. Основні твори мислителя: «Про при­значення вченого», «Призначення людини», «Замкнена торгова держава».

Наукові погляди Фіхте були досить оригінальними і не менш суперечливими, зазнали протягом його життя еволюції. Якщо пер­ші його праці відзначалися духом лібералізму, реформізму і кос­мополітизму, то пізніші були пронизані ідеями консерватизму, ра­дикалізму і націоналізму. Пояснити це можна тим, що на перші праці вплинули події та ідеї американської та французької рево­люцій, а на наступні - наполеонівські війни, загарбання французь­кою армією Німеччини, боротьба німецького народу за своє визво­лення та об'єднання тощо. Показово, що, почавши з привітань і підтримки французької революції кінця XVIII ст., Фіхте в 1813 р., будучи вже немолодою людиною, записався до народного опол­чення для боротьби проти французької армії.

Загальнотеоретичні погляди мислителя на державу і право роз­вивалися в руслі природно-правової доктрини. Поняття права у нього випливало із взаємодії вільних істот, які вступали в юридич­ні відносини із взаємним обмеженням свободи. Для Фіхте право -категорія апріорна. Воно виводилося з «чистих» форм розуму. Зов­нішні фактори не мають ніякого стосунку до природи права. І якщо звичаєве чи писане право суперечить розуму, то його не можна визнати правом.

На основі такого розуміння права Фіхте будував своє вчення про державу. Примусовою силою, уособленою в державі, не мо­же бути індивідуальна воля. Нею може бути лише єдина, колек­тивна воля, для утвердження якої потрібна згода всіх, необхідний відповідний договір. І люди укладають такий громадсько-дер­жавний договір, завдяки якому виникає загальна воля і встанов­люється державність. Фіхте, як і Спіноза, Локк, вважав, що ме­тою суспільного договору є чітке визначення меж свободи кож­ного індивіда і встановлення примусової влади. З іншого боку, кожен зобов'язується коритися державі, яка може притягати до відповідальності всякого члена суспільства за порушення пере­браних ним обов'язків.

Однією з найцікавіших є праця Фіхте «Замкнена торгова дер­жава» (1800 р.), написана під враженням теорій французьких соці­алістів. У ній мислитель змалював картину ідеальної держави, в основі якої лежать розум і справжня свобода. Однак для тієї праці характерним є те, що, висуваючи радикальні вимоги, Фіхте висту­пав одночасно за збереження ряду феодальних установ. Він, на­приклад, сміливо виставляв свої відомі тези про права людини на забезпечене існування і працю, зберігаючи при цьому цехову структуру ремесел і роблячи головний наголос на сільське госпо­дарство. Як і в середньовічних цехах, уся діяльність громадян під­дається детальній регламентації. Населення ідеальної держави розбито на три стани: хліборобів, промисловців і купців. Ще є ка­тегорія осіб, зайнятих у сфері культури й політики. Держава повин­на розподіляти професії між громадянами. Свободу промислів і вибору професій заборонено.

Фіхте вважав державу тимчасовим інститутом, вона є зло, до­поки люди морально не розвинуться настільки, що зможуть обій­тися без держави. Але такий стан, на його думку, настане через міріади років. Після зникнення держави встановиться природний стан людини, який відповідатиме її справжній природі та призна­ченню.