Термінологічний словник Авторське право — сукупність національних і міжнародних норм, що регулюють відносини щодо створення і використання інтелектуального продукту, нових ідей.

Академічне підприємництво – форма інтеграції науки та бізнесу з метою отримання прибутку, що дає змогу формувати серед студентів та працівників ініціативних, самостійних, економічно грамотних підприємців, сприяє розвитку знань для прийняття управлінських, технологічних, організаційних рішень на вимогу ринкового середовища, попиту і пропозиції, реального малого та середнього бізнесу, виступає фактором інтеграції та партнерства між наукою, освітою та реальним бізнесом, що надає ряд переваг, кожному із цих суб’єктів.

Академічний бізнес-інкубатор - це організаційна структура, метою якої є формування сприятливих умов для стартового розвитку малих підприємств (старт-апів) через надання їм певного комплексу послуг і ресурсів:

• надання консультацій з бізнес-планування, юридичних, податкових та інших питань;

• надання офісних, виробничих, лабораторних та інших площ в оренду;

• технічно-адміністративне обслуговування, пов’язане з поштовими послугами, підключенням Інтернету, телефону, факсу;

• допомога в пошуку інвесторів, залучення кредитів, стартове фінансування (старт-ап);

• послуги бухгалтера, фінансиста, економіста, маркетолога, менеджера та інші економічні послуги;

• проведення презентацій, виставок, конкурсів, конференцій;

• допомога у впровадженні нових технологій, ноу-хау, інноваційних продуктів;

• проведення тренінгів, курсів перепідготовки, навчання за програмою різних економічних дисциплін, необхідних для ведення бізнесу;

• створення баз даних, передавання нових інформаційних технологій, Інтернет-центрів і мереж;

• допомога в пошуку роботи, внесення до бази даних професій і вакансій, підготовка резюме, підготовка до співбесіди з роботодавцями;

• видання буклетів, рекламних проспектів, листівок, методичних розробок.

Активи - усе чим володіє підприємство (готівка, дебіторська заборгованість, обладнання та майно підприємства). Існує три види активів: 1) оборотні фонди - готівка та кошти, які можуть бути досить швидко трансформовані в готівку (як правило, протягом року); 2) основні фонди з довгим терміном служби, що використовуються підприємством при виробництві товарів і послуг (наприклад, будівлі, споруди, земля, обладнання); 3) інші активи, які включають такі нематеріальні активи, як патенти і торгові знаки (що не мають натурально-речової форми, але цінні для підприємства), капіталовкладення в інші компанії або довготермінові цінні папери, "витрати майбутніх періодів" і різні інші активи (залежно від профілю діяльності підприємства).

Активи (згідно П(С)БО 1) - ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

Активи матеріальні - активи, які можна побачити або доторкнутися до них, мають матеріальну форму. До довготермінових матеріальних активів часто відносять нерухоме майно та основні виробничі засоби.

Активи нематеріальні - активи фірми, що не мають предметної, матеріально-речовинної форми. До нематеріальних активів відносяться: 1) права користування земельними ділянками, природними ресурсами; 2) патенти, ліцензії, "НОУ-ХАУ"; 3) авторські права; 4) монопольні права і привілеї на визначені види діяльності. Нематеріальні активи так само, як і основний капітал, використовуються протягом тривалого терміну і переносять свою вартість у витрати на виробництво товарів і послуг. Вартість нематеріальних активів визначається особисто: а) якщо вони вносяться засновниками в Статутний капітал, то вартість їх установлюється за згодою з тим, хто вносить ці нематеріальні активи; б) якщо нематеріальні активи придбаються, то в їхню ціну входить покупна ціна плюс витрати по приведенню в стан готовності цих активів до використання.

Нематеріальний актив відображають у балансі, якщо існує ймовірність отримання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням, і його вартість може бути достовірно визначено. У балансі суму нематеріальних активів відображають у складі необоротних активів за залишковою вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю і сумою накопиченої амортизації.

Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат звітного періоду, в якому їх здійснено: витрати на дослідження, витрати на підготовку і перепідготовку кадрів, витрати на рекламу і просування продукції на ринку, витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини, витрати на підвищення ділової репутації підприємства, вартість видань і витрати на створення торгових марок (товарних знаків).

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання, мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням і доведенням до стану, придатного для використання.

Первісну вартість нематеріальних активів збільшують на суму витрат, пов'язаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їхніх можливостей і терміну використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод.

До нематеріальних активів відносяться наступні групи:

* право користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища);

* право користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею);

* право на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки);

* право на об'єкти промислової власності (право на винаходи, промислові зразки, ноу–хау);

* авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програмне забезпечення);

* гудвіл;

* незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;

* інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв).

Безперервне удосконалення процесу – політика керівництва, яка спонукає, зобов'язує працівників підприємства і/або наділяє їх повноваженнями щодо пошуку способів покращення показників ефективності бізнес-процесу та продукту на безперервній основі.

Бенчмаркінг - це процес пошуку стандартного чи еталонного економічно більш ефективного підприємства-конкурента з метою порівняння з власним та переймання їх найкращих методів роботи. Є дієвим інструментом для визначення становища даної компанії порівняно з іншими, подібними за розмірами та/або сферою діяльності, організаціями. Суть сьогоднішнього трактування бенчмаркінгу – „безупинний систематичний пошук і впровадження найкращих практик, що приведуть організацію до більш досконалої форми”.

Бізнес-процес – система послідовних, цілеспрямованих і регламентованих видів діяльності, в якій за допомогою дії, що управляє, і за допомогою ресурсів входи процесу перетворюються у виходи (результати процесу), що представляють цінність для споживачів. Ключовими властивостями бізнес-процесу є те, що це кінцева і взаємопов'язана сукупність дій, що визначається відносинами, мотивами, обмеженнями і ресурсами всередині кінцевої безлічі суб'єктів і об'єктів, що об'єднуються в систему заради загальних інтересів з метою досягнення конкретного результату, відчужуваного або споживаного самою системою.

Венчурна фірма — являє собою фірму, яка створюється для реалізації проекту, пов’язаного з великим ризиком з погляду ймовірності його успішного завершення. Створення венчурних фірм передбачає наявність таких компонентів: інноваційної ідеї - нової технології, нового виробу; суспільної потреби і підприємця, готового на основі ідеї організувати фірму; ризикового капіталу для фінансування.

Вдосконалення бізнес-процесу - покращення організації бізнесу компанії через аналіз процесів з метою: зменшення витрат чи вилучення робіт, що не приносять доданої вартості, а також збереження на тому ж рівні або покращення якості, рівню продуктивності, своєчасності або інших стратегічних цілей чи цілей бізнесу, закріплених оціночними індикаторами.

Винахід — вирішення технічної проблеми на основі використання систематичних знань. Об’єктом винаходу можуть бути: пристрій, спосіб, речовина, механізми, штам мікроорганізму, культури клітин рослин тощо. Це нове технічне рішення задачі у будь-якій сфері (економіка, соціальний розвиток, культура, наука, техніка, оборона), що володіє істотними відмінностями і дає позитивний ефект. Автор винаходу має право на винагороду та ін. права і пільги, а також на правовий захист порушених прав.

Винахідницьке право - інститут цивільного права, утворений правовими нормами, що регулюють відносини з приводу винаходів і раціоналізаторських пропозицій (винахідницьких пропозицій). До в.п. належать норми про правовий захист відкриттів і промислових зразків.

Високі технології — 1) технології, які розроблені на основі новітніх наукових знань, за своїм технічним рівнем перевищують кращі вітчизняні та іноземні аналоги і спроможні забезпечити передові позиції на світовому ринку наукомісткої продукції; 2) технології, які стануть визначальними в постіндустріальному суспільстві, наприклад, біотехнології, робототехніка, штучний інтелект.

Витрати на інновації - витрати на наукові дослідження і розробку нових продуктів і технологічних процесів, на придбання ліцензій на використання винаходів, промислових зразків, прав на патенти, безпатентних ліцензій на ноу-хау, угод на передачу технологій, результати науково-технічних розробок.

Відкриття — виявлення раніше невідомих властивостей, законів, явищ об’єктивно існуючого світу, що вносять корінні зміни в рівень нашого пізнання. Відкриття є базою для винаходів.

Генератор ідей – концептолог, спеціаліст, що здатний створити концепцію, об’єднавши множину ідей, а отже, і видів дослідницької діяльності.

Гудвіл – нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість Г. не підлягає амортизації та не враховується у визначенні валових витрат платника податку.

Диверсифікація – термін виник у 50-х роках ХХ ст. Поєднання в рамках фірми широкого кола галузей промисловості, транспорту, торгівлі. Спирається на розвиток НТП.

Диверсифікація продукту – введення нових продуктів, варіації продукту — змінювання однієї чи кількох властивостей продукту, вже пропонованого на ринку. Мета диверсифікації — пристосування продукту до різних потреб клієнта.

Документація - зафіксована на матеріальному носії інформація про технології та її складові (нормативна, науково-технічна, конструкторська документація, звіти про результати патентно-кон'юнктурних, наукових і науково-прикладних досліджень, конструкторських і проектних робіт, державних випробувань складових технологій), наявність якої забезпечує їх використання.

Дослідно-конструкторські розробки - діяльність спеціальних організацій, самостійних чи великих промислових груп. Дослідно-конструкторські роботи поєднують у єдине ціле: технічні, інженерні, лабораторні розробки для того, щоб довести науково-дослідні роботи до їхнього практичного впровадження у виробництво. У результаті ДКР створюється дослідний зразок і робоча документація.

Економічний аналіз – формальний метод порівняння двох чи більше альтернативних методів досягнення встановленої цілі, з урахуванням припущень і обмежень, затрат і прибутків кожної альтернативи, таким чином, щоб аналіз забезпечив прийняття оптимального рішення.

Ефект масштабу – зниження витрат виробництва на одиницю продукції в результаті збільшення обсягів виробництва. Розглядається у довгостроковому періоді.

Ефективність нововведень – оцінюється економічним та соціальним ефектом. Економічний ефект полягає в тому, що можна випускати принципово нову, якіснішу продукцію, яка задовольняє нові потреби. Соціальний ефект полягає в якісному змінюванні умов праці, рівня життя.

ЗУ «Про інноваційну діяльність» - Закон, що визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Згідно із цим Законом державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних (підприємства (об'єднання підприємств), що розробляють, виробляють і реалізують інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 % його загального обсягу продукції і (або) послуг).

ЗУ «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» - Закон, що визначає правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, технологічності виробництва продукції, охорони майнових прав на вітчизняні технології на території держав, де планується або здійснюється їх використання, розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері.

Інвестиції - довгострокове вкладення капіталу у власній країні або за кордоном у підприємства різних галузей, соціально-економічні програми, підприємницькі та інноваційні проекти. Дають віддачу через значний строк після вкладення. Розрізняють І.: 1) за джерелами походження - державні (із коштів державного бюджету та державних фінансових джерел), іноземні (кошти закордонних інвесторів, інших держав, іноземних банків, компаній), приватні (кошти приватних, корпоративних підприємств і організацій, громадян, включаючи як власні. так і залучені кошти); 2) за напрямом використання - виробничі (нове виробництво, реконструкція, розширення і технічне переоснащення діючих підприємств) та інтелектуальні (створення інтелектуального власності); 3) за контролем - контролюючі (прямі І., що забезпечують володіння більш ніж 50 відсотків голосуючих акцій інших компаній) і неконтролюючі (менше ніж 50 відсотків голосуючих акцій іншої компанії).

Інвестор - суб'єкт інвестиційної діяльності (приватний підприємець, організація чи держава), що здійснює довготермінове вкладення капіталу в якусь справу, підприємство (зокрема інвестиційно-інноваційні проекти) з метою отримання прибутку.

Інвестиції реальні - довгострокові вкладення коштів у матеріальне виробництво, матеріально-речові види діяльності.

Інвестиції інтелектуальні - вкладення коштів на підготовку фахівців на курсах підвищення кваліфікації, в програмах обміну досвідом, в ліцензії і ноу-хау, спільні наукові розробки і т.д.

Інвестиційна політика - частина економічної політики держави (підприємства), що визначає обсяг, структуру, напрямок капітальних вкладень, ріст основного капіталу (основних фондів) і їхнє відновлення на основі найважливіших досягнень науки і техніки.

Інвестиційні товари - товари, які виготовлені за рахунок інвестиційного капіталу і слугують цілям заміни, оновлення, якісного поліпшення основних засобів. Це в основному продукція машинобудування і будівельної галузі.

Інвестиційна політика - загальнодержавні принципові рішення та заходи, що визначають напрямки використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки з метою забезпечення ефективності та пропорційності її розвитку, усунення міжгалузевих і внутрішньогалузевих диспропорцій, досягнення оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва і невиробничої сфери тощо.

Інвестиційна діяльність - сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. І.д. охоплює: 1) інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, товариствами і спілками, а також громадськими та релігійними організаціями, іншими юридичними особами; 2) державне інвестування, що здійснюється органами влади й управління держави, областей та інших адміністративно-територіальних утворень за рахунок коштів бюджету, позабюджетних фондів і позичкових капіталів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних позикових коштів; 3) іноземне інвестування, що здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами і державами; 4) спільне інвестування, що здійснюється українськими та іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

Інвестиційне співробітництво - вид міжнародних економічних відносин, метою яких є раціональний розподіл ресурсів, досягнення державами більш високих результатів в економіці за рахунок використання переваг участі у міжнародному поділі праці, оновленні технологічної структури виробництва та ін.

Інвестиційний бум - різка активізація інвесторів, зростаюча пропозиція інвестицій, значне збільшення капіталовкладень в економіку. Виникає при стабілізації економічних процесів у країні, встановленні однозначних довготермінових і оформлених згідно законодавства умов для інвесторів (у першу чергу іноземних), що виявляють впевненість у надійності вкладень капіталів.

Інвестиційний менеджмент - управління інвестиціями у конкретній галузі економіки або у системі розвитку підприємства.

Інвестиційний податковий кредит - знижка з податку на прибуток корпорації, що надається в разі придбання нових засобів виробництва.

Інвестиційні стимули - політика і дії приймаючого уряду, спрямовані на збільшення доходів іноземних інвесторів понад ті, які б вони отримали за відсутності такої політики та практичної діяльності. Найбільш поширеними стимулами є податкові пільги, тарифні поступки та субсидії. Найважливішим стимулом для залучення іноземних інвестицій є політика поліпшення загального інвестиційного клімату.

Інвестування - довгострокове вкладення засобів (грошових коштів) у розвиток виробництва і невиробничої сфери, здійснення різних комерційних проектів, пов'язаних з будівництвом нових, модернізацією і реконструкцією діючих об'єктів, придбання акцій та інших цінних паперів і т.д.

Інженерні центри – нові організаційні утворення, що виникають на базі університетів США за фінансової підтримки уряду для стимулювання розробки нових технологій. Створено 6 інженерних центрів: центр робототехніки при Каліфорнійському університеті; центр зв’язку при Колумбійському; центр системних досліджень при Мерілендському і Гарвардському університетах; центр композитних матеріалів при Деливерського й Даткерському університетах; біотехнічний центр при Массачусетському технологічному інституті; центр проблем штучного інтелекту при університеті Пердью. Інженерні центри виконують дві основні функції: дослідження фундаментальних закономірностей, що лежать в основі принципово нових, таких, які не існують у природі, штучних систем (наприклад, концепція штучного зору, дотику, самоконтроль); підготовка нового покоління інженерів, які володіють необхідним рівнем кваліфікації і широким науково-технічним світоглядом.

Інжиніринг – інженерно-консультаційні послуги зі створення підприємств і об'єктів. Інжиніринг охоплює: проведення попередніх досліджень, підготовку техніко-економічного обґрунтування, комплект проектних документів, а також розробку рекомендацій з організації виробництва та управління, експлуатації устаткування і реалізації готової продукції. На придбання інжинірингових послуг укладається спеціальний контракт.

Інжиніринг інновацій – це комплекс робіт зі створення інноваційного проекту, що охоплює створення, реалізацію, просування і поширення (дифузію) визначеної інновації. У цілому, інжиніринг інновацій має за мету отримання найкращого економічного ефекту від вкладення інвестицій у новий продукт і визначення перспективних напрямків інноваційної діяльності. Інжиніринг містить у собі два принципово різні підходи:

- удосконалення (поліпшення показників на 10-50%);

- реінжиніринг (зростання показників на 100% і вище).

Інжинірингові фірми - це сполучна ланка між науковими дослідженнями і розробками, з однієї сторони, і між нововведеннями та виробництвом - з іншої. Інжинірингова діяльність пов'язана з створенням об'єктів промислової промисловості, діяльністю по проектуванню, виробництву і експлуатації машин, обладнання,, організації виробничих процесів з врахуванням їх функціонального призначення, безпеки і економічності.

Інкубатор-центр – структура, яка спеціалізується на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних (венчурних) фірм, що розробляють оригінальні науково-технічні ідеї. Інкубатор надає малим фірмам приміщення, устаткування, інформаційні, консалтингові послуги. Інкубатор не потребує бюджетних асигнувань, самоокупність забезпечується за рахунок його участі в майбутніх прибутках цих інноваційних фірм.

Інновації – а) новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що є результатом досягнень науково-технічного прогресу та істотно покращують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери; б) інвестиції, що забезпечують зміну поколінь техніки і технологій; в) ідея, новий продукт чи послуга, або ж комбінація цих двох факторів, впроваджені у виробництво і представлені на ринку, що сприймаються споживачем як абсолютно нові або такі, що містять деякі унікальні властивості

Інновації - розробка і впровадження нових (удосконалених) продуктів, технологій і процесів. Під технологічними інноваціями розуміють діяльність підприємства, пов'язану з розробкою і впровадженням нових чи удосконалених продуктів і технологічних процесів (продукт-інновація і процес-інновація). Продукт-інновація включає розробку і впровадження нових чи удосконалених продуктів. Розробка і впровадження нової продукції спрямовані на виробництво і реалізацію принципово нової продукції, для якої передбачувана сфера застосування (використання), а функціональні характеристики, ознаки, конструктивне виконання, додаткові послуги, а також склад застосовуваних матеріалів і компонентів – нові чи такі, які в значній мірі відрізняються від тієї продукції, що випускалася раніше. Такі інновації можуть базуватися на принципово нових технологіях або на поєднанні існуючих технологій. Процес-інновація включає розробку і впровадження нових чи значно поліпшених виробничих методів, що передбачають застосування нового виробничого обладнання, нових методів організації виробничого процесу чи їхньої сукупності. Такі інновації націлені, як правило, на підвищення ефективності виробництва вже існуючої на підприємстві продукції. У процес-інновацію включаються також: нові чи удосконалені виробничі методи, процеси, які вже реалізовані у виробничій практиці інших підприємств і розповсюджувані через технологічний обмін (безпатентні ліцензії, ноу-хау, консультації і т.п.).

Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Інноваційна дифузія – рівень сприйняття та поширення новації; створення умов для тиражування нововведень.

Інноваційний продукт - результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим Законом України „Про інноваційну діяльність”.

Інноваційна продукція - нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим Законом України „Про інноваційну діяльність”.

Інноваційний проект - комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.

Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) - підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг.

Інноваційна інфраструктура - сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Інноваційний маркетинг - концепція маркетингу, відповідно до якої організація повинна безупинно удосконалювати продукти і методи маркетингу.

Інноваційна здатність – структурна характеристика організації, суспільного і господарського життя в країні ч и окремій корпорації щодо швидкого сприйняття виробництва і дифузії інновацій (нової продукції і послуг) в інші сфери життя.

Інноваційна політика держави — вплив держави на інноваційну діяльність за допомогою відповідного правового та економічного механізму. Держава здійснює заходи щодо захисту національного ринку, створення інноваційного потенціалу. Серед моделей державної інноваційної політики розрізняють дві — американську та японську. Стратегії інших країн є їх різновидами. Основні розбіжності — у рівні державного регулювання інноваційної діяльності. Основні напрями інноваційної державної політики для всіх країн такі: державні прямі та побічні стимулювання розвитку науки та техніки; освоєння їх результатів; стратегія підготовки та перепідготовки кадрів; формування інфраструктури суспіль­ного клімату, котрий забезпечує розвиток інноваційних процесів.

Інноваційна сфера – система взаємодії інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції та послуг і розвиненої інфраструктури.

Інноваційний лаг — проміжок часу між виникненням новинки і втіленням її у нововведення.

Інноваційний менеджмент — сукупність організаційно-економічних, психологічно-соціальних методів, форм та способів управління всіма стадіями інноваційного процесу. Інноваційний менеджмент — це такий спосіб дій, який забезпечує сприятливі умови для розвитку інноваційного процесу. Інноваційний менеджмент — це управління змінами.

Інноваційний потенціал держави — сукупність засобів і можливостей у галузі освіти та виробництва, які втілюють найновіші досягнення НТП. Показники інноваційного потенціалу: обсяг нагромаджених теоретичних та практичних знань у різних галузях суспільної діяльності; здатність використовувати та поширювати ці знання; наявність підготовлених кадрів високої кваліфікації в галузі науково-технічної та практичної діяльності; матеріально-технічної і фінансової бази науки для проведення дослідів, експериментів з упровадження ідей нової техніки, продуктів, технологій, організаційно-управлінських форм та методів з підготовки кадрів, розробки та поширення інновацій. Інноваційний потенціал визначає можливості розвитку науки в майбутньому; забезпечує лідерство держави на світовій арені.

Інноваційний процес — це процес створення, поширення та втілення новації, яка задовольняє нові суспільні потреби. Складається з окремих стадій, що відрізняються організацією праці, управління, фінансуванням.

Інноваційний розвиток — розвиток науки, техніки, досвіду, знань. Це процес, під час якого наукова ідея доводиться до практичного використання.

Інноваційні стратегії — стратегії промислових компаній (підприємств), орієнтованих на цінності, що є головними в роботі підрозділів НДДКР.

Інновація управління — процедури управління, заходи, інформаційні системи, оргструктури, які вперше застосовуються на підприємстві.

Інтелектуальна власність — авторське право на використання патентів, ліцензій, товарних знаків, програмного забезпечення.

Інтелектуальний продукт — продукт інтелектуальної діяльності, який є товаром в умовах ринку. Інтелектуальний продукт — знання, теорії, відкриття, винаходи, ноу-хау.

Інфраструктура - сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують економіку, виробництво (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна і професійна освіта, охорона здоров'я та ін.). Охоплює основні споруди і послуги, зокрема, системи каналізації, водопостачання, електропостачання, від яких залежить розвиток як окремих населених пунктів, так і економіки в цілому. Включає також будівництво доріг, каналів, портів, мостів, летовищ, складів, енергетичного господарства, систем зв’язку, водопостачання, каналізації тощо. Розрізняють І.

• виробничу

• невиробничу.

Конкуренція - суперництво між товаровиробниками за найбільш вигідні сфери вкладення капіталу, ринки збуту, джерела сировини. К. дуже ефективний механізм стихійного регулювання пропорцій суспільного виробництва. Розрізняють цінову конкуренцію, засновану, головним чином, на зниженні цін, і нецінову конкуренцію, засновану на удосконаленні якості продукції та умов її реалізації.

Конкурентоздатність інновації — це техніко-експлуатаційні параметри інновації в оцінці для споживача на даному сегменті ринку.

Конкурентна стратегія інноваційних фірм – план досягнення поставлених цілей організацій в інноваційному бізнесі, зорієнтованих на різні умови середовища та різні ресурси, що перебувають у їхньому розпорядженні. Розрізняють: віолентну (силову), патієнтну (нішову), комутантну (стратегію пристосування) і експлерентну (піонерську).

Ліцензія — 1) дозвіл на використання технологій або їх об'єктів, наданий у договорі про трансфер технологій особою (особами), якій (яким) належать майнові права на зазначені технології та/або їх об'єкти; 2) дозвіл патентовласника використовувати його винахід на певний термін за певну оплату іншими ліцензіатами. Як правило, такі дозволи видаються на комерційне або виробниче використання винаходу.

Ліцензійна торгівля — основна форма міжнародної торгівлі технологіями. Її предметом є патентні та безпатентні ліцензії на передавання винаходів, технологічного досвіду, промислових секретів і комерційних знань, на використання товарних знаків і т. д. Найбільшого поширення в міжнародній практиці набули ліцензійні угоди, які передбачають комплексний обмін з наданням ноу-хау та інженерних послуг з промислової реалізації технології, що передається.

Маркетинг - комплексна система управління діяльністю підприємства в контексті розробки, виробництва і збуту продукції на основі дослідження ринку та активного впливу на формування попиту. Маркетинг охоплює взаємозалежну систему заходів для дослідження ринку, просування товару на ринок, адаптації виробництва до вимог ринку. Орієнтуючи виробництво на найкраще задоволення потреб ринку (існуючих і потенційних покупців продукції), маркетинг сприяє стабільній роботі підприємства й одержанню прибутків. У широкому змісті, маркетинг - це філософія управління, згідно якої вирішення проблем споживачів шляхом ефективного задоволення їхніх потреб, призводить до успіху організації і приносить користь суспільству.

Маркетинг інновації – процес створення і просування (комерціалізація) наукомістких і високотехнологічних продуктів на вітчизняний і міжнародний ринки ефективнішими у порівнянні з конкурентами способами, а також процесних інновацій (напр. в управлінні) як в межах підприємства, так і на продаж. Основними мотивами впровадження на підприємстві концепції маркетингу інновацій є: підвищення конкурентоздатності своїх нових продуктів; підвищення свого іміджу на ринку; захоплення нових ринків; збільшення величини чистого грошового потоку; зниження ресурсомісткості продукту; оптимізація бізнес-процесів.

Маркетинг ідей – це маркетинг тих чи інших (соціальних) ідей:

- зниження рівня паління;

- зниження рівня споживання спиртного;

- припинення споживання наркотиків;

- захист навколишнього середовища (екологічний маркетинг) і т.п.

Методи організації інноваційного процесу — способи організації робіт від формулювання ідеї до досягнення комерційного результату. Застосовуються три основні способи: послідовна, паралельна, інтеграційна організація робіт.

Наука — процес створення системи нових знань. Сутність науки полягає в пошуках істини, в експериментально-дослідній діяльності, що спрямована на вивчення законів природи та суспільства. Коли дослідні проблеми вирішені, тоді продукт наукової діяльності набуває форми знання. Наука збільшує творчі можливості людини та здатна визначати темпи розвитку виробництва, характер його змін. Наука впливає на людину через систему освіти та бере участь у розвитку всіх компонентів системи виробничих сил.

Наукова організація – організація (установа, підприємство, фірма), для якого наукові дослідження і розробки є основним видом діяльності. Наукові дослідження і розробки можуть бути основною діяльністю для підрозділів, що знаходяться в складі організації (установи, підприємства, фірми). Наявність таких підрозділів не залежить від приналежності організації в тій чи іншій галузі економіки, організаційно-правової форми власності.

Наукова політика — визначення загальних принципів і вибір генеральних напрямів розвитку науки.

Наукові фонди — акумулювання коштів компаній та приватних осіб, які використовуються для розвитку НДДКР.

Наукомісткість (наукоємність) продукції — важливий показник, що характеризує науково-технічний потенціал підприємства, визначається як відношення витрат на НДДКР до обсягу продажу. Іншим показ­ником наукомісткості є відношення зайнятих у НДДКР до загальної кількості зайнятих.

Науково-дослідні роботи - діяльність науково-дослідних організацій чи самого підприємства, пов'язана з пошуком, проведенням експериментів з метою перевірки наукових гіпотез, наукових узагальнень, наукового обґрунтування проектів. НДР є основою розширення наявних і одержання нових знань.

Наукомісткі галузі - галузі промислового виробництва, які стали пріоритетними в умовах сучасної науково-технічної і технологічної революції у високорозвинених в індустріальному відношенні країн висунулися наукомісткі. Ці галузі характеризуються передовим у науково-технічному плані виробничим апаратом; значним кадровим потенціалом дослідників і розробників, високими витратами на наукові дослідження. Продукція цих галузей створюється на основі останніх досягнень науково-технічного прогресу.