Система і джерела фінансового права

Фінансове право – самостійна галузь права, що має внутрішню структурну будову, яка виникає в результаті згрупування правових норм у відповідні правові інститути. Під правовим інститутом розуміють групи взаємопов’язаних правових норм, які регулюють дещо вужчі сфери однорідних суспільних відносин в рамках фінансової діяльності. Структура галузі фінансового права відповідає структурі суспільних відносин у сфері фінансової діяльності держави.

Таким чином, під системою фінансового права розуміють об’єктивно обумовлену внутрішню його побудову, єдність, взаємозв’язок і диференціацію фінансово-правових норм по окремих правових інститутах з урахуванням особливостей змісту регламентованих ними суспільних відносин.

Як самостійна галузь права фінансове право включає в себе загальну і особливу частини. До загальної частини фінансового права традиційно включаються інститути, що містять ті норми, дія яких, як правило, розповсюджується на всі регламентовані даною галуззю відносини.

Загальна частина включає в себе норми, які визначають принципи фінансового права, регулюють його структуру, порядок і принципи функціонування вітчизняної фінансової системи, зміст фінансового законодавства України та встановлюють порядок здійснення фінансового контролю, а також особливості притягнення до відповідальності за порушення фінансового законодавства.

Особлива частина фінансового права включає в себе норми, що регулюють особливості функціонування фінансової системи та її складових елементів:

• бюджетної системи (відносини у цій сфері регулюються підгалуззю фінансового права – бюджетним правом);

• податкової системи (відносини у цій сфері регулюються податковим правом);

• платіжної (розрахунково-грошової) системи (відносини у цій сфері регулюються грошового обігу, а частково і нормами банківського права);

• валютної системи (відносини у цій сфері регулюються валютним правом, а також нормами банківського права).

Норми особливої частини фінансового права містяться в Бюджетному та Митному кодексах, законах про бюджет, систему оподаткування, валютне регулювання і валютний контроль та інших правових актах.

Як бачимо, в системі фінансового права знаходить своє відображення об’єктивно існуюча фінансова система держави. Більше того, норми загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-правових нормах особливої частини, а відтак загальна і особлива частини фінансового права перебувають в нерозривному зв’язку, оскільки в своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів.

Під джерелами права серед науковців-фінансистів розуміють систему зовнішніх форм, в яких містяться норми права, тобто джерелами фінансового права виступають законодавчі та нормативно-правові акти, що містять в собі фінансово-правові норми.

Залежно від того, які органи приймають фінансово-правові акти, вони поділяються на дві групи: акти органів державної влади та ати органів державного управління. За юридичною силою фінансово-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти. У свою чергу всі фінансово-правові акти можна розділити на правові акти органів державної влади й органів місцевого самоврядування.

Основним джерелом фінансового права є Конституція України. Багато з її норм мають пряму фінансово-правову спрямованість, зокрема ст. 67, визначає, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Або ж, за ст. 92, виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу та ін.

Важливе місце в системі джерел фінансового права займають кодекси, закони, укази Президента, Постанови уряду, парламенту та ін. Наприклад, прийнятий Бюджетний кодекс України, регулює відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Велику групу джерел фінансового права складають відомчі нормативно-правові акти, основне місце серед яких займають акти фінансово-кредитних органів – Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, НБ України, ДПА України, ДМС України та ін. Всі відомчі фінансово-правові акти повинні прийматися на основі і на виконання законів, у відповідності з актами Президента України та уряду.

З розвитком інституту місцевого самоврядування розширився перелік фінансово-правових актів, що приймаються радами та їх виконавчими органами.

Розглядаючи систему фінансового права слід розуміти її відмінність від системи фінансового законодавства, як системи усіх належно упорядкованих нормативно-правових актів, норми яких регулюють фінансові відносини. Сучасне фінансове законодавство представлене великою кількість фінансово-правових актів, серед яких лише близько трьохсот законів, а загалом фінансово-правові норми наповнюють зміст близько п’ятнадцяти тисяч нормативно-правових актів.