Структурна будова фінансово-правових норм

Загальновизнана теорією права структура правових норм, яка поширена в юридичній літературі і сформульована С.Д. Голунським та М.С. Строговичем, передбачає тричленну її будову, а саме: гіпотеза, диспозиція і санкція¹. Така ж структура характерна і для фінансово-правових норм, однак як зазначає академік Л.К. Воронова, в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються².

При цьому названі елементи юридичної норми можуть бути в одній або в різних статтях нормативного акта. Інколи трапляється, що в одній статті фінансово-правового акта містяться елементи двох чи декількох правових норм, але факт наявності в нормі трьох її складових є безперечним.

За умови відсутності хоча б однієї з цих складових, норма права стає “небезпечною” у сфері регулювання суспільних відносин, оскільки втрачається зв’язок між нормою і умовами реального життя. Ю.С. Жицинський з цього приводу, зауважував, що “без диспозиції норма немислима, без гіпотези безглузда, без санкції – безсильна”³.

Гіпотеза як структурний елемент фінансово-правової норми вказує на життєві умови та обставини, при наявності яких серед фізичних і юридичних осіб, у тому числі й держави, виникають фінансові правовідносини, а саме передбачені фінансово-правовою нормою суб’єктивні права та юридичні обов’язки у сфері фінансової діяльності. Гіпотеза визначає конкретні сторони цих правовідносин, тобто вказує на обставини, за наявності яких реалізується її диспозиція.

Внутрішній зміст гіпотези фінансово-правової норми має складну форму, тому вона містить у собі систему сформованих умов, за яких на суб’єктів правовідносин покладаються зобов’язання або ж надаються певні повноваження. Наприклад, гіпотеза фінансово-правової норми, що викладена у ст. 6 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, визначає умови, за яких платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у відповідних розмірах.

Таким чином, гіпотеза фінансово-правової норми трансформує через себе факт обов’язкового виникнення правовідносин у сфері оподаткування за наявності конкретних і необхідних умов. Така конкретність та визначеність гіпотези фінансово-правової норми, яка міститься у зазначеному Законі, сприяє удосконаленню фінансових правовідносин та забезпечує дотримання найстрогішої фінансової дисципліни і здійснення постійного фінансового контролю завдяки простій та доступній формі отримання соціальної пільги.

Диспозиція фінансово-правової норми вказує, на бажану для держави позитивну поведінку учасників фінансових відносин, за тих фактичних обставин які передбачені гіпотезою норми. Диспозиція норми пред’являє для сторін відносин вимоги, регламентує їх права і обов’язки і, по суті, зобов’язує учасників фінансових правовідносин до вчинення певних дій чи до утримання (заборони) від таких дій і характеризується конкретністю. Диспозиція – це серцевина, центральна складова юридичної норми – правило поведінки, тому норма інколи представлена лише диспозицією, що в праві є нереальним. Формуючи одне ціле з гіпотезою та санкцією у вигляді правової норми, диспозиція набуває свого правового змісту і здатності регулювати суспільні відносини.

Завершальним структурним елементом кожної правової норми, у тому числі і фінансово-правової, є її санкція, зміст якої поєднується в юридичній науці, як правило, з негативними наслідками для правопорушника, заходами державного примусу, покаранням. Санкція незалежно від того, вчинено порушення закону чи ні, завжди має місце у відповідній нормі, вказуючи при цьому порушнику результат його негативної поведінки.

Відсутність санкції у правовій нормі, як вказівки на заходи державного примусу, які будуть застосовані до порушника цієї норми, свідчить про її неповноцінність, оскільки вона не матиме юридичного характеру.

Санкція правової норми це комплексне поняття, оскільки включає:

• заходи ретроспективної відповідальності, що передбачає додаткові позбавлення, як наслідок неправомірної поведінки суб’єкта відносин;

• заходи попереджувального впливу, що спрямовані на недопущення реальних та потенційно можливих правопорушень, чим забезпечується зразковість функціонування відносин на перспективу;

• заходи захисту призначені в санкції для ліквідації суб’єкту завданої шкоди, а також відновлення його порушених прав. Особливість їх в тому, що розмір відшкодування завжди пропорційний завданій шкоді;

• негативні наслідки, що виникають у результаті дій самого суб’єкта, що передбачає спрямування санкції правової норми проти самого ж себе. Таким чином, своїми діями суб’єкт спрямовує негативні наслідки певних діянь на себе, втрачаючи певні повноваження або ж фінансові пільги.

Серед науковців незавершеними є дискусії щодо єдиного підходу до видової класифікації санкцій фінансово-правових норм. На думку Ю.А. Ровінського, фінансові санкції зводяться до наступних основних видів: а) пеня і штраф; б) закриття бюджетних кредитів; в) припинення фінансування капітального будівництва; г) примусове стягнення не внесених своєчасно податків та неподаткових платежів; д) грошове нарахування¹. Однак незважаючи на те, що дана видова класифікація санкцій фінансово-правових норм пройшла широку і тривалу апробацію, все ж сумніви щодо її досконалості у деяких вчених виникають.

У зв’язку із вдосконаленням фінансових правовідносин та розширенням їх кола суб’єктів все ж одним з найчастіше вживаних видів фінансово-правових санкцій щодо порушників є стягнення недоїмки, пені та штрафу.

Під недоїмкою, згідно з законодавством України та інших країн, розуміють прострочену заборгованість перед державним бюджетом чи позабюджетними централізованими фондами державних грошових коштів.

Дещо інший правовий зміст, як вид санкції, несе у собі пеня. Так, у цивільно-правових відносинах вона розглядається як один із видів неустойки, тоді як у фінансово-правових відносинах слугує способом спонукання щодо своєчасного і в повному обсязі виконання фінансового зобов’язання перед відповідними фінансовими органами. Особливість пені, як санкції у тому, що державний орган, який уповноважений на право її застосування не зобов’язаний здійснювати попереднє встановлення причин неплатежу і причин, що призвели порушника до такого негативного діяння. Розмір нарахованої пені залежить від видів порушених правових норм, а також від тривалості періоду, який розпочався з дати настання фінансових зобов’язань відповідного платника перед державою. У випадку коли порушник не бажає добровільно внести платіж, до нього за судовим рішенням застосовується примусове стягнення.

Наступним видом санкцій фінансово-правових норм є штраф, основне призначення якого законодавець бачить у забезпеченні установами, посадовими особами та іншими учасниками фінансових правовідносин заходів щодо порядку нарахування, своєчасного надходження, і ефективного використання фінансових коштів. Штраф як різновид фінансово-правової норми застосовується у разі неправомірних діянь або утримання від правомірних діянь посадовими особами, відповідальними за надходження доходів і витрачання державних коштів. Розміри штрафів є чітко визначеними, однак знаходяться в певних межах і визначаються кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Їх сума залежить від умов та причин невиконання порушником своїх зобов’язань і встановлюються керівниками уповноважених на це державою компетентних органів.