Поняття, види та форми державного боргу

Існування державного боргу на сьогодні є об’єктивно обумовленим явищем для країн з ринковою економікою. В період трансформації економіки питання державного боргу є актуальним і для нашою країни. Кожна держава, бажаючи найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність, намагається залучити додатковий капітал, що є передумовою виникнення державного боргу. Невміння держави жити на власні кошти є основною причиною виникнення, а невміння використовувати залучені фінансові ресурси – зростання державного боргу.¹

У відповідності зі ст. 2 БК України державний борг (борг АРК чи борг місцевого самоврядування) – це загальна сума заборгованості держави (АРК чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (АРК чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов’язання держави (АРК чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору. Виходячи зі змісту визначення державного боргу мова йде про внутрішній та зовнішній державний борг, однак законодавче закріплення стосується лише внутрішнього державного боргу.

У відповідності із Законом України “Про державний внутрішній борг України” державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов’язання Уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов’язаннях Уряду України.

До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити. До складу боргових зобов’язань Уряду України включається також частина боргових зобов’язань Уряду колишнього Союзу РСР, прийнята на себе Україною.

Боргові зобов’язання Уряду України можуть мати такий термін:

• короткостроковий – до 1 року;

• середньостроковий – від 1 до 5 років;

• довгостроковий – 5 і більше років.

Боргові зобов’язання Уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов’язань України. В окремих випадках можуть бути й інші форми урядових боргових зобов’язань. Характер і умови таких зобов’язань у кожному конкретному випадку визначаються Урядом України за погодженням з Національним банком України.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України. Розміщення боргових зобов’язань Уряду України та надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством фінансів України. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашенню і виплаті доходу по них у вигляді процентів та в іншій формі.

Для фінансування витрат по розміщенню, рефінансуванню, виплаті доходу та погашенню боргових зобов’язань Уряду України у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До цього фонду зараховуються кошти у розмірі 50 процентів, одержані від приватизації майна державних підприємств. Міністерство фінансів України щорічно публікує в загальнодоступному виданні відомості про стан державного внутрішнього боргу України.

Зовнішній державний борг – це строкові боргові зобов’язання Уряду України у грошовій формі іноземним державам, міжнародними фінансовими організаціям й особам. У сучасних умовах кредиторами України можуть бути міжнародні фінансові інститути. До їх числа належить Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо. Позики міжнародних фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного капіталу, і для держави-позичальника заборгованість перед ними становить державний борг.

Для кожної країни питання як зовнішньої, так і внутрішньої заборгованості завжди актуальні. На обслуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшується навантаження на бюджет країни, посилюються інфляційні процеси.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки; скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат; вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності виборців та збереження влади¹.

Серед заходів щодо управління й обслуговування державного боргу найбільш розповсюдженими в світовій практиці є:

• рефінансування – випуск нових позик з метою покриття раніше випущених боргових зобов’язань;

• конверсія – зміна первинних умов позики стосовно прибутковості, при цьому вона може зумовити як зниження, так і підвищення процентної ставки доходу, який виплачує позичальник – держава своїм кредиторам. Використовують кілька методів проведення конверсії, основними з яких є примусові, добровільні й факультативні;

• консолідація – зміна термінів дії раніше випущених позик;

• уніфікація позики – об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики;

• новація – угода між позичальником і позивачем із заміни зобов’язання за зазначеною фінансовою позикою іншим зобов’язанням;

• відстрочення погашення позики чи всіх раніше випущених позик проводять за умови, якщо подальший активний розвиток операцій із випуску нових позик не має фінансової ефективності для держави. Це відбувається в момент, коли уряд уже випустив занадто багато позик і умови їхньої емісії не були досить вигідні для держави;

• анулювання – повна відмова держави від своїх боргових зобов’язань (внутрішніх, зовнішніх, за всім державним боргом в цілому). Анулювання може здійснюватись з двох причин: у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутства, а також у випадку приходу до влади нових політичних сил, що за визначеними причинами відмовляються визнавати фінансові зобов’язання попередньої влади (відмова Радянської влади визнати борги царської Росії).