Поняття та зміст загальнообов’язкового державного соціального страхування

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї, смерті громадянина та членів його сім’ї тощо.

Право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням згідно з Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана ВР України.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

• пенсійне державне страхування. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування визначений як загальнодержавний збір Законом України “Про систему оподаткування”, а механізм його справляння – Законами України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Відповідно до цієї системи за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв’язку з втратою годувальника. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України, а його ставка диференційовано залежить від статусу платника й об’єкта оподаткування і встановлюються у таких розмірах:

1) для суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхніх об’єднань, бюджетних, громадських та інших установ й організацій, їхніх філій, відділень, відокремлених підрозділів, об’єднань громадян та інших юридичних осіб, а також фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників – 32,3 % від об’єкта оподаткування;

2) для фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичних осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо – 1 % від сукупного оподаткованого доходу, якщо такий доход не перевищує 150 грн. і 2 % , якщо такий доход перевищує 150 гривень.

3) для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування визначається окремо за ставкою 4 відсотки від об’єкта оподаткування для працюючих інвалідів та за ставкою 32,3 відсотки від об’єкта оподаткування для інших працівників такого підприємства;

4) для суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння – 5 % від вартості реалізованих ювелірних виробів;

5) для юридичних та фізичних осіб при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом – 3 % від вартості автомобіля;

6) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. – 1 % від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна;

• державне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, регламентується на справляється у відповідності із Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”. Цей вид страхування передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов’язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім’ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених вказаним вище Законом. Розмір страхових внесків на даний вид страхування щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках:

1) для роботодавців – до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

2) для найманих працівників – до сум оплати праці, які включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

3) для громадяни України, які працюють за межами території України та особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок) – до сум оподатковуваного доходу (прибутку);

• медичне страхування. Конституційні норми закріплюють право громадян України на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування. Однак законодавче закріплення цього виду страхування відсутнє, не рахуючи змісту п. 3 ст. 6 Закону України, де вказано, що видом добровільного страхування може бути медичне страхування (безперервне страхування здоров’я). Тобто організація медичного страхування в Україні справа часу, адже у всіх соціально розвинутих країнах страхова медицина є важливим засобом гарантування тривалості повноцінного життя.

• державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є самостійним видом соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності та регламентується Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:

1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

3) громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

- для роботодавців – у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати;

- для добровільно застрахованих осіб – у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці). Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується КМ України;

• страхування на випадок безробіття, є системою прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, закріплених Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю. Тоді як не підлягають страхуванню на випадок безробіття: працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію, а також іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні.

Видами забезпечення за цим Законом є:

◦допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

◦допомога по частковому безробіттю;

◦матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

◦допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Розмір страхових внесків щорічно за поданням КМ України встановлюється ВР України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік. У поточному 2005 р. їх розмір складає:

◦для роботодавця – 1,6 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці”, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

◦для найманих працівників – 0,5 % суми оплати праці, які включають основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

◦для підприємств, установ та громадських організацій, де кількість інвалідів становить не менше 50 % загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25% суми витрат на оплату праці, роботодавці звільняються від сплати внесків у частині витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів.

◦для роботодавців підприємств і організацій українських товариств глухих і сліпих звільнено від сплати внесків.

Система загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян України здійснюється за такими принципами:

• законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування;

• обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян-суб’єктів підприємницької діяльності;

• надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

• обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування;

• солідарності та субсидування;

• державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

• забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

• цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

• паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Коло осіб, які можуть бути застрахованими у такий спосіб визначається Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та іншими законами, прийнятими відповідно до них.

Відтак, загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана ВР України. Особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, одержують свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та документом суворої звітності.

Страхувальниками за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Страховиками за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є цільові страхові фонди з:

• пенсійного страхування;

• медичного страхування;

• страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

• страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов’язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

За загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

1) пенсійне страхування:

• пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

• пенсії у зв’язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 даного переліку;

• медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

• допомога на поховання пенсіонерів;

2) медичне страхування:

• діагностика та амбулаторне лікування;

• стаціонарне лікування;

• надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

• профілактичні та освітні заходи;

• забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання.

Обсяг послуг, що надаються за рахунок коштів обов’язкового медичного страхування, визначається базовою та територіальними програмами обов’язкового медичного страхування, які затверджуються в порядку, встановленому законодавством;

3) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

• допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

• допомога по вагітності та пологах;

• допомога при народженні дитини та по догляду за нею;

• допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

• забезпечення оздоровчих заходів;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

• профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

• відновлення здоров’я та працездатності потерпілого;

• допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

• відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним своїх трудових обов’язків;

• пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

• пенсія у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

• допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) страхування від безробіття:

• допомога по безробіттю;

• відшкодування витрат, пов’язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

• матеріальна допомога безробітному та членам його сім’ї;

• дотація роботодавцю для створення робочих місць;

• допомога на поховання безробітного.

У разі прийняття законів з нових видів загальнообов’язкового державного соціального страхування або внесення змін до законів України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування одночасно вносяться зміни до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Доповнення переліку матеріального забезпечення та соціальних послуг, які надаються особам за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, можуть здійснюватись законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Законодавець детально характеризує страхові випадки та умови надання соціальних послуг і матеріального забезпечення особам за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Саме до таких випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги, належать:

• тимчасова непрацездатність;

• вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

• інвалідність;

• хвороба;

• досягнення пенсійного віку;

• смерть годувальника;

• безробіття;

• соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов’язані з певними обставинами;

• нещасний випадок на виробництві;

• професійне захворювання.

Характеристика страхових випадків, умови надання соціальних послуг, їх види та розміри матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Страховики у своїй діяльності співпрацюють у проведенні заходів, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, і вправі спільно у кожному конкретному випадку приймати рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів. Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.