Предмет валеології та її місце в системі навчальних дисциплін

Термін «Валеологія» походить від латинського «вале», що означає «бути здоровим» і грецького слова «логос» – наука, вчення. Отже, Валеологія – це наука про здоров’я.

Батьком сучасної валеології називають російського вченого І. І. Брехмана, який 1980 року вперше запропонував цей термін, а 1982 року науково обґрунтував необхідність охорони здоров’я практично здорових людей. Але, на жаль, наше суспільство і медицина тоді не зрозуміли цього, не надали належного значення цій події, тоді як за кордоном праці професора І. І. Брехмана викликали жвавий інтерес. Редактор англійського видання однієї з монографій І. І. Брехмана в передмові писав: «Валеологія – наука про здоров’я. Чому цього слова немає в нашому словнику? Чому в нас немає віддзеркалення поняття патологія (хвороба)?»

Про те, що ця наука давня, свідчать праці Гіппократа і Авіценни. Саме вони вказували на важливість способу життя, природного середовища і дбайливого ставлення до себе для збереження і зміцнення здоров’я. На принципах валеології ґрунтується багато методів народної медицини. Цікаво, що давні римляни часто вітали одне одного словом: «Вале!» – «Будь здоровим!» Таким чином, можна дати наступне визначення валеології:

Валеологія – наука про закономірності та механізми формування, збереження, зміцнення, відновлення здоров’я людей і передачі його нащадкам.

Великий внесок у розвиток валеології зробили українські вчені. На початку 60-х років нашого століття львівські медики, професори С. М. Павленко і С. Т. Олійник сформулювали теорію саногенезу і санології (від лат. сано – оздоровлювати, зцілювати та грец. генезіс – походження, розвиток і логос – наука, вчення).

У 80-х роках ХХ століття київський учений, доктор медичних наук, професор Г. Л. Апанасенко висунув теорію енергетичного забезпечення здоров’я, яка покладена в основу валеологічного визначення здоров’я та багатьох методів валеологічного моніторингу. Сьогодні професор Г. Л. Апанасенко очолює першу в Україні кафедру санології (медичної валеології) і спортивної медицини у Київській медичній академії післядипломної освіти. Його метод визначення рівня фізичного здоров’я дозволяє кожному дізнатися про свою «кількість здоров’я» на даний момент і спрогнозувати динаміку здоров’я на майбутнє.

Велике значення для розвитку педагогічної валеології мало створення наприкінці 80-х років кафедр валеології у Тернопільському педагогічному інституті (доц. А. В. Царенко, доц. Г. А. Стасюк), у Дніпропетровському інституті післядипломної освіти (проф. В. В. Морозова) і Запорізькому університеті (проф. С. С. Волкова).

Валеологічне та гігієнічне виховання довело свою ефективність і важливість у багатьох країнах світу, де впродовж останніх 30 років уроки валеології (англ. health education – навчання здоров’ю) стали обов’язковими (і часто улюбленими) у школах США, Канади, Австрії та багатьох інших країн.

В Україні в навчальних закладах принципам і навичкам здорового способу життя раніше не надавали відповідної уваги. Єдиним джерелом знань у цій сфері був приклад батьків, авторитетних людей і товаришів, санітарна освіта. Навчити здоров’ю – сьогодні першочергове завдання нашої школи. Виховання загальної культури здоров’я – мета глобальна і віддалена, вирішити яку покликана валеологічна освіта. Шкільний курс «Валеологія», інтегруючись з іншими шкільними предметами, має закласти підвалини здорового способу життя, на яких пізніше сформуються валеологічні звички, поведінка і світогляд, що, врешті-решт, дасть змогу створити здоровий спосіб життя.