Синдром емоційного вигорання

Він описується як специфічний вид професійної деформації людей, які працюють в тісному контакті з пацієнтами при наданні професійної допомоги. Вигорання – це не втрата творчого потенціалу, не реакція на скуку, а швидше «емоційне виснаження, яке виникає на фоні стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням». Симптоми вигорання проявляються у професіоналів, які працюють в системі «людина – людина», тобто у тих, хто через професійні обов’язки змушений весь свій робочий день спілкуватися з людьми.

Схильність до вигорання спостерігається у представників певних професій, які наділені владою, що важко контролюється і важко обмежується. Серед професій, в яких синдром емоційного вигорання зустрічається найчастіше (від 30 до 90% працівників), слід відзначити лікарів, учителів, психологів, соціальних працівників, рятівників, працівників правоохоронних органів. Майже 80% лікарів-психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різного ступеня вираження ознаки синдрому емоційного вигорання; Синдром емоційного вигорання спостерігається у третини працівників кримінально-виконавчої системи, які безпосередньо спілкуються із засудженими, і у третини працівників правоохоронних органів.

Синдром емоційного вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у вигляді повного чи часткового виключення емоцій (зниження їх енергетики) у відповідь на певні психотравмуючі впливи. Наприклад медичні працівники - для них . першопочатково притаманний певний ступінь адаптації , тому що сильне сприйняття страждань іншої людини на початку професійної діяльності, з часом, як правило притупляється. Синдром емоційного вигорання – один із видів професійної деформації особистості людей, які працюють у тісному контакті з клієнтами при наданні професійної допомоги. Синдром має декілька аспектів:

· власне емоційний, який було відкрито вперше, від чого синдром і отримав свою назву,

· інтелектуальний (сповільнення мисленнєвої діяльності, несприймання нових ідей),

· соціальний (важкість встановлення нових контактів, відгородження від соціуму),

· психосоматичний – коли людина на фізичному рівні відчуває усі проблеми, швидко втомлюється, частий головний біль, який може стійко з’являтися при приході на роботу і одразу зникати після закінчення робочого дня.

Завдяки тому, що було відкрито психосоматичний аспект, синдром емоційного вигорання відносять до стану хвороби. В Міжнародній класифікації хвороб (МКХ – 10) синдром емоційного вигорання належить до рубрики Z73 – «Стрес, пов’язаний з труднощами підтримки нормального способу життя». Синдром емоційного вигорання проявляється в:

• почутті байдужості, емоційного виснаження (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);

• дегуманізації (розвитку негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);

• негативному самосприйнятті у професійному плані - недостатність почуття професійної майстерності.

Виділяють три основних фактори, які відіграють суттєву роль в синдромі емоційного вигорання - особистісний, рольовий та організаційний.

Особистісний фактор. Такі змінні, як вік, сімейний статус, стаж даної роботи, ніяк не впливають на емоційне вигорання. Але у жінок в більшій мірі розвивається емоційне виснаження, ніж у мужчин, у них відсутній зв’язок мотивації (задоволення оплатою праці) і розвиток синдрому при наявності зв’язку зі значимістю роботи як мотивом діяльності, задоволеності професійним ростом.

Рольовий фактор. Встановлений зв’язок між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю і емоційним вигоранням. Робота в ситуації розподіленої відповідальності обмежує розвиток синдрому емоційного вигорання, а при нечіткій чи нерівномірно розподіленій відповідальності за свої професійні дії цей фактор різко зростає навіть при суттєво низькому трудовому навантаженні.

Організаційний фактор. Розвиток синдрому емоційного вигорання пов’язаний з наявністю напруженої психоемоційної діяльності. Другий фактор розвитку емоційного вигорання - дестабілізуюча організація діяльності і неблагополучна психологічна атмосфера. Це нечітка організація діяльності і планування праці, недостатність необхідних засобів, наявність бюрократичних моментів, багатогодинна робота, яка має важко вимірюваний зміст, наявність конфліктів як в системі «керівник - підлеглий», так і між колегами. Виділяють ще один фактор, що обумовлює синдром емоційного вигорання - наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводиться мати справу професіоналу у сфері спілкування (важкі хворі, конфліктні покупці, «важкі» підлітки і т.д.). Синдром емоційного вигорання рідше уражає тих, хто працює в стилі «компроміс» та «співпраця».

Б. Перлман і Е.А. Хартман виділяє чотири стадії емоційного вигорання.

1) Перша стадія - напруження, пов’язане з додатковими зусиллями для адаптації до ситуаційних робочих потреб. Таке напруження викликають два найбільш імовірних типи ситуацій. Перший: навички і вміння працівника недостатні, щоб відповідати статусно-рольвим і професійним вимогам. Другий: робота може не відповідати його очікуванням, потребам чи цінностям.

2) Друга стадія супроводжується сильними відчуттями і переживаннями стресу. Рух від першої стадії емоційного вигорання до другої залежить від ресурсів особистості і від статусно-рольвих та організаційних змінних.

3) Третя стадія супроводжується реакціями основних трьох класів (фізіологічні, афективно-когнітивні, поведінкові) в індивідуальних варіаціях.

4) Четверта стадія являє собою емоційне вигорання як багатогранне переживання хронічного психологічного стресу. Будучи негативним наслідком психологічного стресу, переживання вигорання проявляється як фізичне, емоційне виснаження, як переживання суб’єктивного неблагополуччя - певного фізичного чи психологічного дискомфорту.

Дж. Грінберг розглядає емоційне вигорання як прогресуючий процес:

1. Перша стадія емоційного вигорання («медовий місяць»). Працівник зазвичай задоволений роботою і завданнями, ставиться до них з ентузіазмом. Однак, в процесі продовження робочих стресів професійна діяльність починає приносити все менше задоволення і працівник стає все менше енергійним.

2. Друга стадія («недостача палива»). З’являється втома, апатія, можуть виникнути проблеми зі сном. За відсутності додаткової мотивації і стимулювання у працівника втрачається інтерес до своєї праці або зникають привабливість роботи в даній організації і продуктивність його діяльності. Можливі порушення трудової дисципліни і віддаленість (дистанціювання) від професійних обов’язків. У випадку високої мотивації працівник може продовжувати горіти, підживлюючись внутрішніми ресурсами, але на шкоду власному здоров’ю.

3. Третя стадія (хронічні симптоми). Надмірна праця без відпочинку, особливо «трудоголіків», призводить до таких фізичних явищ, як виснаження і схильність до захворювань, а також до психологічних переживань - хронічної дражливості, загостреної злоби чи почуття пригніченості, «загнаності в кут». Постійне переживання нестачі часу (синдром менеджера).

4. Четверта стадія (криза). Як правило, розвиваються хронічні захворювання, в результаті чого людина частково чи повністю втрачає працездатність. Посилюються переживання невдоволеності власною ефективністю і якістю життя.

5. П’ята стадія емоційного вигорання («пробивання стіни»). Фізичні і психологічні проблеми переходять в гостру форму і можуть спровокувати розвиток серйозних небезпечних захворювань, які загрожують життю людини. У працівника з’являється стільки проблем, що його кар’єра знаходиться під загрозою.