Соціально-психологічні проблеми осіб похилого віку при виході на пенсію

Однією з найбільш значущих моментів життєвому шляху людини, є вихід на пенсію. Вихід пенсію може сприймається як завершення однієї діяльної фази соціального життя чоловіка й початок іншиої, яка різко відрізняється від попередньої. По значимості це може зрівнятися з такими подіями, як вибір професії, одруження і т.п. Зазвичай, на новій основі перебудовується поведінка людини, переосмислюються цінності, ставлення до дійсності тощо. Сам факт виходу на пенсію для людини є психічної травмою: падає його соціальна значимість, страждає його престиж, його самооцінка і самоповага. Для пенсіонерів «передчасний фізичний і духовний спокій – це виснажливе пекло», під впливом якого старість стає ранньою, патогенною, соціально обтяжливою, самі ж старі стають нудними, неспокійними людьми, і навіть небезпечними як себе, так інших людей.

Специфіка пост трудового етапу життя зумовлена тим, що образ пенсіонера у свідомості людей пов’язаний не так з конкретним колом занять, скільки із звільненням з посади, що значною мірою орієнтує самих пенсіонерів на пасивний бездіяльний спосіб життя . Пенсійний період життя часто сприймається як кризовий період життя. У одних цей процес відбувається довго, болісно, супроводжується переживаннями, пасивністю не умінням знайти нові заняття, знаходити нові контакти по-новому подивитись себе і світ довкола себе. Інша категорія пенсіонерів, навпаки, адаптується швидко, не схильна драматизувати перехід до пенсійному способу життя. Вони цілком використовують вільний час, знаходять нове соціальне середовище. Більшість авторів сходяться в думці що:

• після виходу пенсію кожній людині потрібен час для перебудови стилю життя і свідомості;

• ця діяльність залежить від індивідуальних особливостей і об’єктивних обставин, що представляє собою процес адаптації.

• істотним чинником адаптації є раціональна організація та правильний вибір занять

• сім’я виконує компенсаторну функцію, стає сферою міжособистісних контактів

Отже, із припиненням праці у старіючих людей різко порушується життєвий стереотип, формується пристосовуваність до нових умов і перебудовується весь спосіб життя. Тому вивчення соціально – психологічних проблем похилого віку, і зокрема проблеми адаптації, представляють важливу проблему. Під соціальною адаптацією зазвичай розуміють:

• постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища,

• виділяють два рівня адаптованості: адаптація і дезадаптації. Адаптацію пов’язують із досягненням оптимального взаємодії між особистістю і середовищем за допомогою конструктивної поведінки. Дезадаптацію – із повною відсутністю оптимальних взаємовідносин особи і середовища.

Етнічні особливості старіння

До проблеми старості і її визначення вчені підходять із різних точок зору: біологічної, фізіологічної, психологічної, функціональної, хронологічної, соціологічної й ін. А звідси й специфіка вирішення проблем суспільного й соціального стану, ролі й місця в родині, організації соціального забезпечення й обслуговування, соціальної реабілітації, соціального піклування над людьми похилого віку.

Процес старіння в окремих групах літніх людей відбувається не однаково. Досить цікавий соціально-психологічний портрет довгожителів в Абхазії й Азербайджані. У цьому регіоні збережені традиції етнічної культури, ради старійшин. Люди такого віку користуються на Кавказі повагою. Старих людей запрошують на сімейні торжества, де їм відводять почесне місце. Їх намагаються відгородити від стресів, не кривдять і не забувають, забезпечують кращі побутові умови, харчування та догляд.

Для довгожителів характерне спілкування з родичами, сусідами, гармонічні взаємини з дітьми й онуками. Стрижнем характеру довгожителів є позитивна установка щодо навколишнього середовища, людей і до своєї особистості. Ставлення азербайджанських довгожителів до свого віку характеризує той факт, що 80 % обстежених довгожителів вважали його не дуже великим. З одного боку, у довгожителів спрацьовує психологічний захист від усвідомлення факту старіння й неминучості смерті, що визначається особливостями характеру, низьким рівнем тривоги, контактністю, гнучкістю психічних реакцій. Вони не фіксуються на переживаннях і неприємних ситуаціях. У довгожителів Кавказу високий рівень інтелекту, почуття гумору, а порівняно з довгожителями України менш виражене відчуття «часу, що біжить», і за сприйняттям швидкості його плину вони наближаються до вікової групи 40–50 років.