Самотність як соціальний феномен та її вплив на здоров’я індивіда

Одним із серйозних наслідків постаріння населення є поява в суспільстві когорти соціально незатребуваних людей похилого віку, недостатньо матеріально забезпечених, непрацездатних, які страждають від комплексної хронічної патології, соціально ізольованих. До цієї категорії людей похилого віку належить майже 3 млн осіб старше працездатного віку, тобто кожен 5 пенсіонер самотній, усі вони відчувають потребу в різних видах сторонньої повсякденної турботи. Значну більшість самотніх у всіх вікових групах становлять жінки. Відповідно до прогнозів, до середини даного сторіччя втричі збільшиться кількість непрацездатних людей похилого віку, які проживають самотньо. Серед причин зростання числа самотніх людей похилого віку можна назвати такі:

• розпад багатопоколінних родин,

• різна тривалість життя чоловіків і жінок,

• традиційна перевага в суспільстві малодітних родин,

• міграція молоді з сіл та інші.

Самотність як соціальний феномен сама по собі впливає на стан здоров’я індивіда, а отже, і на величину його потреби в медико-соціальній допомозі. Почуття соціальної незахищеності, ізоляції від навколишніх самотніх громадян підвищує ризик розвитку в них ряду захворювань, і в першу чергу захворювань серцево-судинної й нервової систем, тією ж мірою, як і інші фактори ризику. Самотні люди похилого віку в 1,5 рази частіше, ніж ті, хто має родину, викликають медичного працівника для надання медичної допомоги вдома. Швидку медичну допомогу самотні люди викликають у 2,2 рази (у віковій групі 60–74 року) і в 3,7 раза (у віковій групі 75 років і вище) частіше, чим ті, які мають родину. Рівень госпіталізації самотніх на 20 % вище, ніж інших категорій пенсіонерів, а тривалість їхнього перебування на госпітальному ліжку на 30–70 % довше, ніж осіб, які живуть у родині. Госпіталізація самотніх старих людей досить часто обумовлена не медичними, а соціальними показаннями. Самотні пенсіонери в першу чергу мають потребу в наданні довгострокової допомоги вдома. Вибіркові дослідження фахівців України й інших країн показали, що практично всі самотні люди віком 70 років і більше потребують тимчасово чи постійно сторонньої допомоги. Так, соціологічні дослідження самотніх пенсіонерів віком 70 років і більше, які проживають у м. Києві, дозволили їх розподілити на 4 групи залежно від стану здоров’я і рівня потреби в різних видах допомоги:

• прикуті до ліжка — 5,2 %;

• пересуваються в межах квартири — 24,2 %;

• вимагають часткової допомоги — 43,5 %;

• вимагають тимчасової допомоги — 28,1 %.

Психічні відхилення, пов’язані зі старінням

Старіння не може розглядатися як проста інволюція, згасання й регрес, швидше це триваюча трансформація людини, що включає багато пристосувальних і компенсаторних механізмів. Період старості має ряд відмітних рис, серед яких важливу роль відіграє припинення трудової діяльності або зміна її характеристик (зниження інтенсивності та обсягу). Внаслідок зміни соціального статусу відзначається надлишок вільного часу, звуження звичного кола спілкування, втрата провідної ролі в родині, ослаблення або зміна виховних функцій тощо. Комплекс перерахованих факторів неминуче викликає порушення життєвого стереотипу, веде до необхідності його зміни, адаптації до нових зовнішніх умов. Таким чином, люди старшого віку повинні пристосовуватися не тільки до нової ситуації зовні, але й адекватно реагувати на зміни в самих собі.

Люди похилого віку страждають від психічних захворювань значно частіше, ніж молоді й люди середнього віку, але звертаються до психіатрів і психотерапевтів у два рази рідше, ніж населення в цілому. Люди старше 60 років часто не звертають уваги на розлади пам’яті, настрою та поведінки, розглядаючи їх як неминучий результат старіння. На жаль, така неправильна точка зору характерна й для родичів, які все пояснюють літнім віком і думають, що однаково нічого не можна зробити.

Характерною рисою психопатологічних розладів у літньому й старечому віці є феномен соматизації, тобто тілесного вираження психічних розладів. Такі хворі звертаються по допомогу до лікарів загального профілю, які не завжди можуть розпізнати психічні порушення у літніх пацієнтів, особливо якщо це стосується депресивних порушень і легких розладів пам’яті й мислення.

У пацієнтів літнього віку широко представлені різні прояви неврозо-подібного синдрому, в основі якого — насамперед церебральний атеросклероз. Хворі стають дратівливими, нетерплячими, погано переносять шум, легко з’являються сльози на очах, відзначається зниження пам’яті, порушується сон. Найпоширеніше психічне порушення літнього віку — депресія. Настрій знижений, характерне постійне відчуття туги або тривоги, з’являється почуття непотрібності, безнадійності, безпорадності, необгрунтованої винності, втрата інтересу до колишніх улюблених занять, родини, друзів та роботи.