Рівні опису цінності здоров’я

Виділяють три рівні опису цінності «здоров’я»:

• біологічний – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму,гармонію фізіологічних процесів, як наслідок максимуму адаптації;

• соціальний – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення людського індивіда до світу;

• особливий психологічний – здоров’я є відсутність хвороби, але швидше заперечення її у значенні подолання (здоров’я – не тільки стан організму, але й стратегія життя людини).

Біологічні ознаки здоров’я передбачають фізіологічно нормальний стан і функціонування організму, тобто такий стан, за яким поточність формоутворюючих фізіологічних і біологічних процесів в організмі підпорядковується доцільним біологічним процесам. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до визначеного ступеня змінюється й її здоров’я. На біологічному рівні здоров’я характеризується нормальною функцією організму на всіх рівнях його організації – організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних структур; нормальною поточністю типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню; здатністю організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація); здатністю підтримувати постійність внутрішнього середовища організму; забезпеченням нормальної і різнобічної життєдіяльності та зберіганням живої основи в організмі. Тому фізичне здоров’я визначають такі чинники: індивідуальні особливості анатомічної будови, фізіологічні функції в різних умовах – спокої, навантаженні, рухах,рівень фізичного розвитку і систем.

Враховуючи, що людина є соціальною істотою, то її здоров’я є соціальною цінністю і передумовою для соціологізації особистості, для її «обростання» суспільними відносинами,включення в ритм та життя суспільної системи. Здоров’я є мірою соціальної активності,діяльності, відношення людини до світу.

Найбільш повно сутність соціальної цінності здоров’я сформулювали В.В. Канеп,Г.І. Цареградцев і Б.І. Ольшанський: «Здоров’я – це не тільки одна з необхідних передумов щастя людини, його всебічного, гармонійного розвитку. Воно є не тільки однією з умов досягнення людиною максимальних успіхів у галузі освіти, професійної підготовки,продуктивності праці, оптимістичного і життєстверджуючого ставлення до усього, що відбувається. Здоров’я – це також важливий показник і чутливий індикатор благополуччя народу».

Здоров’я є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів.

Психологічний рівень здоров’я обумовлений психічними особливостями людини,можливостями забезпечити і подолати хворобу, способом життя і розумінням того, що здоров’я – це не тільки стан організму, але і стратегія життя. До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини (збудливість,емоційність, чутливість). Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів.

Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібності. Все це обумовлює особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів. Суттєво впливають на здоров’я людини її особливі психічні стани, які не є постійними її якостями, але виникають спонтанно або під впливом зовнішніх факторів(розлад свідомості, зміни настрою, апатія, афектні стани, напруженість тощо).

Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, складових духовної культури людства (освіти, науки, релігії, моралі, етики, ставлення до сенсу життя, власних ідеалів, світогляду). Соціальне здоров’я індивіда залежить від економічних чинників, його стосунків структурними одиницями соціуму (сім’єю, організаціями через які відбуваються соціальні зв’язки) – праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування. Враховуються також міжетнічні стосунки, різниця в доходах, рівень матеріального добробуту. Треба зазначити, що в реальному житті всі ці 4 складові діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров’я людини.

Бути здоровим - природне прагнення людини. Здорова й духовно розвинута людина гарна, бо вона себе добре почуває, здатна одержувати задоволення від праці, має змогу вдосконалюватися, досягаючи нев'янучої молодості духу й внутрішньої краси. Свідомими діями хворий здатний захистити себе від "входу" у хворобу й запобігти розвитку патологічного вогнища збудження, що називається домінантою Найбільш широке поширення одержав функціональний підхід - його особливість полягає в здатності індивіда здійснювати властиві йому біологічні й соціальні функції, зокрема, виконувати суспільно корисну трудову, виробничу діяльність. Їхня втрата є найпоширенішим і найбільш значимим для людини, родини, суспільства соціальним наслідком хвороб людини. У зв'язку з функціональним підходом до здоров'я виникло поняття «практично здорова людина», оскільки можливі патологічні зміни, які істотно не позначаються на самопочутті й працездатності людини.

Походження хвороби має два джерела:

1. Стан людського організму, тобто «внутрішні причини»

2. Зовнішні причини,

Отже, для попередження хвороб - підвищення життєстійкості організму є два способи:

• видалення зовнішніх причин

• або оздоровлення, зміцнення організму для того, щоб він міг нейтралізувати зовнішні причини (тому здатність до адаптації - один з найважливіших критеріїв здоров'я).

Стан здоров'я відбивається на всіх сферах життя людей. Здоров'я впливає на якість трудових ресурсів, на продуктивність суспільної праці й тим самим на динаміку економічного розвитку суспільства.

Рівень здоров'я й фізичного розвитку - одне з найважливіших умов якості робочої сили. Залежно від їхніх показників оцінюється можливість участі людини в певних сферах трудової діяльності. Тому вже на етапі вибору спеціальності й виду професійного навчання об'єктивно виникає й вирішується проблема психофізіологічної відповідності особистості конкретним видам професійної діяльності.

Потреба в здоров'ї носить загальної характер, вона властива як окремим індивідам, так і суспільству в цілому. Увага до власного здоров'я, здатність забезпечити індивідуальну профілактику його порушень, свідома орієнтація на здоров'я різних форм життєдіяльності - все це показники загальної культури людини.