4.3. Способи штрихів

З розвитком науки і техніки людство при зображені рельєфу перейшло до шкал штрихів крутизни. Принцип побудови таких шкал простий: чим крутіше схил, тим товстіші штрихи і щільніше штрихування, що відповідає зміні освітлення, при якій круті схили покриті тінню, а пологі - максимально освітлені (рис.4.3).

Вперше шкалу штрихів крутизни створив в 1799 р. саксонський картограф Іоганн Леман.

Штрихи виконувалися способом гравюри, і це надавало зображенню рельєфу особливу тонкість та художність, карти давали наочний образ місцевості і виглядали як витвір мистецтва (рис.4.4).

Для нанесення штрихів на карті спочатку проводили горизонталі, вони були канвою для побудови ліній схилів, далі за ними викреслювали штрихи. З кінцевого малюнка допоміжні горизонталі витирали (рис.4.5).

Рис. 4.3. Шкали штрихів крутості

а - шкала Лемана; б - шкала Головного штабу

Рис. 4.4. Частина знімального топографічного планшета виконаного в штрихах крутизни

Рис. 4.5. Схема побудови штрихового рисунка рельєфу.

а - вихідні горизонталі й лінії схилів; б - розміщення штрихів;

в - штрихи крутизни; г - тіньові штрихи.

Інший принцип використовували при зображенні рельєфу за допомогою тіньових штрихів, які наносили за принципом бічного (косого) освітлення. Передбачалося, що джерело світла розміщене в північно-західному куті карти. Штрихи чорного або коричневого кольорів накладали так, щоб виділити освітлені й затінені схили, підкреслити основні форми рельєфу, перегини схилів, розчленування поверхні.

Способи штрихів добре передають пластику рельєфу, його морфологію, але не дозволяють визначати абсолютні й відносні висоти.

4.4. Горизонталі

Горизонталі (ізогіпси) це - лінії рівних висот. Вони є проекцією на площину слідів перетину рельєфу рівневими поверхнями, проведеними через заданий інтервал, що називається висотою перерізу рельєфу. Горизонталі є основним способом зображення рельєфу на сучасних топографічних, загальногеографічних, фізичних та гіпсометричних картах. Одне з важливих досягнень способу є його висока метричність. У будь-якому місці карти за горизонталями можна визначити абсолютну й відносну висоти точок, форму і крутизну схилів, розрахувати морфометричні показники вертикального й горизонтального розчленування. Завдяки горизонталям карти рельєфу стали цінним джерелом інформації при морфометричних визначеннях, статистичних розрахунках, математичному моделюванні, зокрема при створенні цифрових моделей рельєфу.

Ключова проблема зображення рельєфу горизонталями є вибір висоти перерізу. Для топографічних карт установлені стандартні перерізи залежно від масштабу карти та характеру зображуваної території (табл.4.1).

Таблиця 4.1

Висота перерізу рельєфу (у метрах) на старих топографічних картах

Території	Висота перерізу рельєфу (м) для масштабів:
	1:10000	1:25000	1:50000	1:100000	1:200000
Плоскорівнинні відкриті	2,5	2,5	10	20	20
Плоскорівнинні залісені, відкриті, пересічені, горбисті а також піщані пустелі	5	5	10	20	20
Передгірські і гірські	5	5	10	20	40
Високогірні	-	10	20	40	40

У тих випадках, коли за допомогою горизонталей основного перерізу не вдається показати які-небудь істотні деталі рельєфу, то застосовують додаткові напівгоризонталі. Їх проводять через половину висоти прийнятого перерізу рельєфу. Наприклад, на плоскій поверхні Кримських схилів напівгоризонталями показують численні невисокі соляні куполи. Іноді буває недостатньо і напівгоризонталей, тоді вводять допоміжні горизонталі з довільно обраною висотою перерізу.

На дрібномасштабних фізичних і гіпсометричних картах, що охоплюють великі території, переріз рельєфу може бути змінним для різних районів: низовин, височин і високогір'їв. Наприклад, на одній із кращих гіпсометричній карті СРСР масштабу 1:2500000 для суші прийняті такі інтервали перетину рельєфу: від 0 до 300 м через 50 м, від 300 до 600 м через 100 м, від 600 до 750 м через 150 м, далі до висоти 4500 м через 250 м, до 6000 м через 500 м і вище через 1000 м. При виборі шкал перерізу завжди враховують, що горизонталь 200 м служить межею низовин і височин, горизонталь 1000 м (іноді 750 м) - межею середньовисоких гір, а горизонталь 2000 м - границею високих гір і нагір'їв. Приклади найбільш уживаних шкал перерізу рельєфу, застосовуваних на дрібномасштабних картах, представлені на рис. 4.6. Всі вони мають змінний переріз, але деякі з них зберігаються в будь-яких варіантах, це, наприклад, горизонталі 200, 1000, 2000, 3000 й 5000 м.

Рис. 4.6. Варіанти шкал перерізу рельєфу з різними інтервалами

Для зображення рельєфу морського дна використовують ізобати, які є лініями рівних глибин. На дрібномасштабних гіпсометричних картах вони також мають різні перерізи, наприклад на шельфі (до глибин 200 м) - 50 м, на континентальному схилі (до глибин 2500 м) - 100 та 250, а в межах глибоководних рівнин і западин - 500, а потім 1000 м.