1.3. Методи стратегічного аналізу середовища підприємства

Аналіз середовища — це важливий інструмент управління підприємством. Він допомагає менеджерам різних рівнів забезпечувати баланс між підприємством і середовищем шляхом створення продукції та обміну її у зовнішньому середовищі на необхідні для забезпечення життєдіяльності підприємства ресурси.

У зовнішньому середовищі відбуваються динамічні процеси змін. Одні з цих процесів відкривають нові можливості для підприємства, створюють для нього сприятливі умови. Інші, навпаки, створюють додаткові труднощі. Для успішного виживання у довготерміновому періоді менеджери повинні вміти передбачати труднощі, з якими може зіткнутися підприємство у майбутньому, і нові можливості, які можуть відкритися для нього.

Рис. 1.4. Стратегічний аналіз у виробленні завдань стратегічного управління

Тому в процесі стратегічного аналізу необхідно зосередити увагу на майбутніх загрозах і можливостях, пов’я­заних зі станом зовнішнього середовища, а також врахувати сильні та слабкі сторони внутрішнього середовища підприємства. Для стратегічного аналізу середовища використовуються такі методи: SWOT-аналіз; аналіз ланцюжка цінностей; оцінка конкурентоспроможності.

Тема 2. Аналіз досягнутих результатів діяльності підприємства План:

1. Принципи та підходи до проведення стратегічного аналізу

2. Загальна характеристика позиції підприємства (організації)

3. Основні показники фінансово-господарської діяльності підпри­ємства та їхнє значення для стратегічного аналізу

4. Оцінка конкурентної позиції бізнесу. Конкурентоспроможність. Методи визначення конкурентоспроможності

5. Конкурентні стратегії за М. Портером

1. Принципи та підходи до проведення стратегічного аналізу

Методологічними принципами аналізу діяльності підприємства є:

• системний підхід, відповідно до якого підприємство розглядають як складну систему, що діє в середовищі відкритих систем і складаєть­ся, своєю чергою, з ряду систем, підсистем та окремих елементів;

• принцип комплексності аналізу всіх складових підсистем та еле­ментів підприємства;

• динамічний підхід і принцип порівняльного аналізу: аналіз усіх показників здійснюється в динаміці, а також у порівнянні з анало­гічними показниками конкуруючих фірм;

• нормативний підхід: застосування норм та нормативів, ефективна робота підприємства з вдосконалення нормативного господарства (при визначенні ефективності використання ресурсів, плануванні виробничої програми, визначенні відповідності якості випущеної продукції існуючим нормам та нормативам, в тому числі міжна­родним, тощо);

• принцип врахування специфіки діяльності підприємства (галузе­вої та регіональної).

Підходи до проведення стратегічного аналізу різноманітні; різ­ні консалтингові фірми, науковці та дослідники бізнесу пропонують свої підходи до дослідження діяльності підприємства.

Системний підхід означає, що підприємство розглядається як система підсистем та елементів, що взаємодіють один з одним і зазна­ти, взаємного впливу.

Принцип кінцевої цілі: абсолютний пріоритет кінцевої (загаль­ної, глобальної) цілі над проміжними цілями, цілями підсистем тощо. Принцип включає кілька правил:

• для проведення системного аналізу необхідно сформулювати ме­ту дослідження; вона не може бути розпливчастою чи неповно ви­значеною, оскільки в таких випадках висновки не будуть правиль­ними;

• аналіз слід здійснювати на основі першочергового уявлення про кінцеву ціль досліджуваної системи; це дає змогу визначити ос­новні суттєві властивості системи, показники якості та критерії оцінки;

• при синтезі систем будь-яка спроба зміни чи удосконалення має оцінюватися з позиції того, допомагає чи перешкоджає вона досяг­ненню кінцевої цілі;

• ціль функціонування одиничної системи задається, як правило, системою, у якій досліджувана система є складовою частиною.

Принцип масштабу. Якість функціонування системи можна оцінювати лише стосовно системи більш високого рівня ієрархії. Тобто для ин іначення ефективності функціонування системи треба представити її як частину більш загальної системи й проводити оцінювання її властивостей з урахуванням цілей і завдань системи.

Принцип єдності передбачає одночасний розгляд системи як ціло­го та як сукупності частин (елементів). її розподіл на складові части­ни слід здійснювати зі збереженням цілісних уявлень про систему.

Принцип зв’язності. Розгляд будь-якої частини системи потрібно проводити з урахуванням її зв’язків з іншими елементами системи та зовнішнього середовища, а саму систему слід розглядати як частину (підсистему, елемент) більшої системи (надсистеми, мегасистеми).

Принцип модульної побудови. У багатьох випадках систему до­цільно розглядати як сукупність взаємопов’язаних модулів, які можна вважати моделями її компонентів (підсистем та елементів).

Принцип ієрархії. При побудові моделі системи доцільним є вве­дення ієрархії її частин та їх ранжування, що спрощує розробку сис­теми та встановлює порядок розгляду частин.

Принцип функціональності. Доцільно розглядати структуру та функції системи сумісно, віддаючи при цьому перевагу функціям над структурою. Згідно з цим принципом, будь-яка структура тісно пов’язана з функціями системи та її частин. У разі надання системі но­вих функцій слід перевіряти відповідність їм структури та за необхід­ності переглядати цю структуру. Оскільки виконання функцій є проце­сом, то потрібно розглядати процеси, функції, структури окремо.

Принцип розвитку передбачає врахування мінливості системи, її здатності до розвитку, адаптації, розширення, заміни частин, накопи­чування інформації. Зазвичай розширення функцій повинно здійсню­ватися за рахунок введення нових компонентів, які узгоджуються з тими, що вже є в системі. З іншого боку, при аналізі принцип роз­витку орієнтує на необхідність зважання на передісторію системи та тенденції, що існують у даний час, для розкриття закономірностей її функціонування.