Тема 3. Нормативи стратегічного аналізу

3.1. Законодавча база стратегічного аналізу

3.2. Базові (нормативні) методи стратегічного аналізу

3.1. Законодавча база стратегічного аналізу

Законодавча база аналізу включає національні положення (стан­дарти) бухгалтерського обліку України, що стосуються принципів по­будови системи обліку та аудиту на підприємстві, складу та порядку складання фінансової звітності, принципів проведення та змісту ауди­ту діяльності підприємства.

Систему стратегічних цілей фінансового розвитку слід формулю­вати чітко і коротко, відображаючи кожну мету в конкретних показ­никах — цільових стратегічних нормативах. В якості таких цільових стратегічних нормативів по окремих аспектах фінансової діяльності підприємства можуть бути встановлені:

• середньорічний темп зростання власних фінансових ресурсів, які сформовані із власних джерел;

• мінімальна частка власного капіталу в загальному обсязі викорис­таного капіталу підприємства;

• коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства;

• співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства;

• мінімальний рівень грошових активів, який забезпечує поточну платоспроможність підприємства;

• мінімальний рівень самофінансування інвестицій;

• граничний рівень фінансових ризиків в розрізі основних напрямів господарської діяльності підприємства.

Згідно з П(С)БО 3 звичайна діяльність підприємства поділяється на операційну (основну), фінансову та інвестиційну. Події, що не пла­нуються, та не очікується їхнє періодичне повторення, вважаються надзвичайними. Це стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії.

За П(С)БО 3 і 4 звичайною діяльністю визначено будь-яку основну діяльність підприємства, а також операції, що її забезгіечують або ви­никають внаслідок її проведення. Основна діяльність на залізничному транспорті складається із перевезень і підсобно-допоміжної діяльнос­ті, що здійснюється для забезпечення єдиного перевізного процесу.

Надзвичайна подія - подія або операція, що чітко відрізняється від звичайної діяльності підприємства. Характерно, що на залізничному транспорті не вважаються надзвичайними подіями аварії, катастрофи, скоєні в результаті порушень правил технічної експлуатації залізниць або інших технічних норм. Витрати, що виникають внаслідок таких подій, на залізничному транспорті відносять до загальновиробничих.

Операційна діяльність визначена як основна діяльність підпри­ємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фі­нансовою діяльністю. Основна діяльність - це операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу. Прикладами руху коштів від операційної діяль­ності є: надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг); надходження коштів за надання права користування операційними активами (оренда, ліцензії тощо); платежі постачальникам; виплати працівникам тощо.

Інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих фінансо­вих інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. (В свою чергу, еквівалентами грошових коштів вважаються короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно кон­вертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості. Зазвичай, це - високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує 3 місяці, — каз­начейські векселі, сертифікати тощо). Прикладами руху коштів від ін­вестиційної діяльності є: платежі, пов’язані з придбанням основних засобів та нематеріальних активів; надходження коштів від продажу необоротних активів; надання позик іншим підприємствам; надхо­дження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).

Фінансова діяльність - діяльність, що призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства. Прикладом ру­ху коштів є: випуск акцій (зумовлює збільшення власного капіталу); отримання позик та їх погашення; викуп акцій власної емісії; виплата дивідендів.

Доходи та фінансові результати діяльності підприємства визнача­ються у звіті про фінансові результати (форма 2) наростаючим під­сумком.

Створення нормативної бази стратегічного аналізу — це основа ра­ціональної організації і планування діяльності підприємств різних форм власності. Нормативна база стратегічного аналізу складається із системи норм і нормативів.

Нормативний метод планування — це один із методів обґрунтуван­ня планів, що використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у ви­значенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу покладено економічні норми та нормативи — науково-обгрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, мате­ріалів і грошей.

Норми - це максимально припустима величина абсолютної витра­ти сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготов­лення одиниці продукції (чи виконання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.

Нормативи — це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на оди­ницю площі, ваги, обсягу.

Норми і нормативи повинні бути обгрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витрати якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечувати раціональне вико­ристання живої й уречевленої праці.

Система норм і нормативів містить десять основних груп: 1) ефек­тивності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, ма­теріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів;

8. витрат на виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони на­вколишнього середовища.

Усі нормативи можна поділити на два типи. Вони відрізняються за своїм економічним змістом та за сферою впливу на господарську ді­яльність.

Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ре­сурсів.

До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тари­фи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припусти­му величину економічної ефективності використання різних ресур­сів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробни­чого процесу з питань розподілу одержаних результатів між виробни­чими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу прибутку, у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утво­рення засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають за­безпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових ко­лективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей.

Найбільш точним є нормативний метод планування, суть якого по­лягає в тому, що планові показники розраховуються на основі про­гресивних норм використання ресурсів із врахуванням їх змін в ре­зультаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Зрозуміло, що застосування цього методу на підприємстві ви­магає створення відповідної нормативної бази.