30.Жанр анекдоту в українському фольклорі. Дослідники української пареміології.

Анекдоти – це коротенькі, звичайно гумористичні оповідання, приклади й дотепи з побутовим характером. Змістом і тенденціями вони підходять близько до новел, від яких відрізняються головно своєю короткістю: оповідання зосереджується на якомусь одному спостереженні, жарті, грі слів, звороті мови, прізвищі. І між анекдотами є багато мандрівних і запозичених тем. Проте локальний колорит виступає в них сильніше, ніж у новелах. Велика частина анекдотів є оригінальним витвором українського народу. Анекдоти характеризують із гумористичного боку різні верстви , стани, професії (селян, панів, ремісників, попів, школярів, наймитів, жебраків), різні народи та племена (поляків, москалів, жидів, циган, бойків, гуцулів), різні типи (брехунів, дурнів), товариські та родинні відносини і т.п. Назбирається навіть чимало історичних анекдотів, зокрема про Каньовського. В анекдотах виявляються особливо невичерпні засоби українського гумору.(Ф. Колесса ,,Усна народна словесність,,).

Дослідники української пареміології: Перші збірники прислів´їв та приказок, що дійшли до нашого часу, з´явилися в другій половині XVII ст., хоча в науці існує думка, що їм передували інші збірники малих жанрів, що не збереглися. Одним із тогочасних збирачів прислів´їв був відомий український поет Климентій Зиновіїв (рукописний збірник «Приповісті посполиті»), О. Павловський, Котляревський, Г. Сковорода, П. Гулак -Артемовський, П. Білецький - Носенко, Г. Квітка - Основ´яненко, Л. Боровиковський, А. Метлинський, В. Забіла, М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич. Значний внесок у дослідження жанру зробив І. Франко у теоретичних коментарях та передмовах до ,,Галицько-руських народних приповідок,,. Серед фольклористів XX ст. вивченням паремій займались П. Попов, М.О. Рибнікова, В. Адріанова-Перетц, Л. Скрипник, Д. Бондаренко та ін. Відомим дослідником малих жанрів в Україні був М.М. Пазяк (його монографія ,,Українські прислів´я та приказки,,). (Лановики).

31.Тематичні цикли родинно-побутових пісень.

Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, в яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов´язані з її особистим життям, подіями в сім´ї, родинними стосунками.За тематикою вони поділяються на три великі групи: 1) пісні про кохання (дошлюбні взаємини); 2) пісні про сімейне життя (родинні стосунки); 3) пісні про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´ї (вдовині, сирітські); 4) гумористично-сатиричні пісні.

Пісні про кохання — найбільша за кількістю група родинно-побутової лірики, яка відрізняється певними особливостями тематики та поетики.Хоч усі вони об´єднані єдиною темою, — відбивають найінтимніші стосунки між закоханими — їхні змістові рамки набагато ширші, ніж просто взаємини між хлопцем і дівчиною. У них поєднуються усі людські почуття — від ніжної прихильності і любові до ненависті, взаємини між закоханими переплітаються зі ставленням до них членів їхніх сімей (батьків, братів і сестер) та інших людей (сусідів, друзів, ворогів). Тому в цих піснях представлена вся шкала почуттів, першорядним з яких виступає кохання, що, як і в житті, буває різним: вірним чи зрадливим, взаємним чи нерозділеним, щасливим чи нещасним. Але яким би воно не було, — завжди хвилює до глибини душі, тому ці пісні є дуже драматичними.Основними ліричними персонажами виступають закохані.Крім образів молодої пари, найчастіше створюється образ матері, яка виступає або доброю чуйною порадницею (застерігає дочку від необдуманих вчинків, не пускає до хлопця-гультяя; сина застерігає від дівчат, що вміють чаклувати) або ж злою розлучницею, яка не хоче зрозуміти почуття своєї вже дорослої дитини. (Пісні: ,, Дівчина – відданиця,, ,,Батькова єдиниця,, ,, Перемога любові,, ,, Викликування милої,, ,, Відвідини милої,, ,, Без тебе, Олесю,,)

Пісні про сімейне життя дуже різноманітні за змістом, бо охоплюють різні грані буття: родинні стосунки, життєві конфлікти, побут та ін. Ці пісні різко відрізняються від пісень про кохання: у них немає романтичних картин, ідеалізованих почуттів. На першому плані — відтворення реальної дійсності, без прикрас і перебільшень, без поетизації. Елементи казковості поступаються місцем сірій буденщині, нелегкій праці, часто — жорстокій реальності.Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля. Ці пісні, очевидно, складені жінками, що не знайшли щастя у сімейному житті. Іван Франко називав ці твори «жіночими невольничими псалмами».Перша проблема, з якою часто зустрічалась дівчина, виходячи заміж, — недоброзичливе ставлення з боку родичів чоловіка, особливо свекрухи.Крім нелегких родинних стосунків, сімейне життя затьмарювали інші обставини, найгірша з яких — жорстоке ставлення чоловіка до жінки(«Ой там за горою, там за кам´яною») Жінка, насильно видана за нелюбого чоловіка, звертається до сил природи за допомогою. Будучи далеко від дому, вона просить вітер перенести слова про її недолю до рідної неньки, річкою засилає матері зів´ялу квітку, щоб мати зрозуміла, що її дочка зів´яла у нещасливому шлюбі («Ой по горах, по долинах»).Тема нещасливого сімейного життя розширюється мотивом безповоротності молодості, жалем за минулим. (Пісні: ,, Милий розсердився,, ,,Свекор, свекруха та милий,,)

Пісні про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´ї.У першу чергу до них зараховують цикл сирітських пісень, в яких співчутливий український народ оплакував нелегку долю сироти, що з дитинства поневірялась поміж чужих людей, у наймах. Навіть якщо у сироти і були якісь далекі родичі, вони часто відрікались від неї через її убогість. Дівчина-сирота не могла вийти заміж за того, кого кохала, бо не мала приданого. Тому навіть у весільному обряді зустрічаються голосіння за сиротою, яку видають заміж чужі люди. Нелегким було життя вдовиного сина, якому доводилося змолоду важко працювати, щоб забезпечити себе та стару матір. Подібною художньо-образною структурою характеризуються вдовині пісні, в яких змальовуються важка доля жінки, що залишилась без чоловіка і сама виконує всю роботу на полі і вдома, виховує дітей-сиріт, не маючи надії на допомогу інших людей (жонатий чоловік не допомагав, бо боявся ревнощів дружини, парубка не пускала до вдови мати, бо боялась, що вона його приворожить). Подібні пісні про гірке життя вдівця, що залишився з дрібними діточками, мусить сам виконувати всю хатню роботу. Найважче переживається самотність, що нема до кого заговорити, нема кому випрати йому сорочку. Тематично до них примикають холостяцькі (парубоцькі) пісні про невеселу долю самотніх чоловіків, якій протиставляється щасливе життя у сім´ї. (Пісні: ,, Плач удови за мужем,, ,,Мати відраджує синові женитися з удовою,, ,,Самітна,, ,, Удова з дрібними дітьми,, ,, Удовина журба,,)

Групою творів про родинний побут, яка виділяється на основі не тематики, а способу відображення життєвих явищ є сатирично-гумористичні пісні. На них позначилась весела вдача українця, який вміє з гумором сприймати несподівані повороти долі, знаходити розраду у влучному жарті. Ці пісні торкаються різних тем — від комічних життєвих ситуацій і до зовсім невеселих подій, на які люди пробують подивитися з іронією.Найбільше жартівливих пісень присвячено темі кохання. У них з гумором згадується залицяння хлопця до дівчини, висміюється залицяльників-невдах, які не вміють заговорити до дівчини, або бояться її батьків. У таких піснях часто змальовується образ матері, яка то «виховує» дочку, а то поблажливо ставиться до її примхів, чи навіть сама випроводжає «погуляти». У жартівливих піснях висміються речі, які в інших ліричних творах постають причиною сімейних драм. Так, з іронією народ змальовує дідів, які, розраховуючи на свої маєтки, сватаються до молодих дівчат. У них злегка чи дошкульно висміюються й інші шкідливі звички чи вади людей, негативні риси характеру: скупість і бажання розбагатіти («Задумала вража баба та й розбагатіти»). Не менш давньою серед гумористично-жартівливих пісень є група сороміцьких пісень, традиція яких теж сягає часу язичницьких оргій. Це твори відверто еротичного характеру, в яких оспівується тілесна любов, як правило між чужими людьми (тобто не подружжям). Нерідко це любов до кума чи куми, що є відлунням ритуалу кумування.(Пісні: ,, Старий та молода,, ,, Непривітний Явтух,, ,, Мила викупляє милого,,)