41 Обряди та фольклор, пов’язані з будівництвом дому.

У системі родинної обрядовості, у тому вигляді, в якому вона дійшла до нашого часу, чітко простежуються ритуали та обряди, пов´язані з будівництвом нового дому та новосіллям сім´ї. Ці ритуали дуже давні і сягають періоду не пізніше трипільської доби з характерними для неї осілим способом життя та особливим видом житлових помешкань. До них ставились дуже серйозно, оскільки первісна людина, що розглядала переселення як перехід у світ чужих духів, вважала, що саме від успішного виконання всіх приписів залежить її подальше життя у новому середовищі.

Початковим етапом був вибір місця для дому, що, як правило, здійснювався за допомогою ворожіння, жереба (інколи для перевірки придатності вибраного місця, на ньому залишали на ніч хліб чи інші сакральні речі). Існували й табу на окремі території. Так, заборонялося будувати дім на місці, де танцювався ритуальний танець — жертовний чи ініціальний. У далекому минулому при закладенні фундаменту в нього замуровували жертви духам. За свідченням ряду вчених-етнографів (зокрема Е.Б. Тайлора), це нерідко були малі діти чи молоді люди, яких живцем вмуровували в основу під порогом чи стіною: «Слов´янські князі, закладаючи будівлю, за старим язичницьким звичаєм, висилали людей, щоб схопити першого хлопчика, який зустрінеться і закладали його у стіну споруди»180. Згодом їх замінили тварини та птахи. Після цього вони вважалися залежними мерцями, охоронцями дому, їх душі — домовими.

При будівництві у стіни могли закладати різноманітні ритуальні речі — із добрими, і з поганими намірами. Кожен етап будування (закладання фундаменту, завершення рівня вікон, завершення стін, покриття даху) супроводжувався так званим ритуалом «квітки» — споруда прикрашалася зеленню, квітами, і на місці будівництва відбувалось обрядове застілля. Щодо недобудованих домів або покинутих під час будівництва існувала велика кількість повір´їв та табу, значна частина яких збереглася до наших днів. Багато приписів стосувались підбору матеріалу для спорудження житла (вибору деревини, глини, каменів тощо).

42Народні балади про Лимерівну та Бондарівну

Умістечку Богуславку Каньовського пана Там гуляла Бондарівна,якпишнаяпава. У містечку Богуславку сидить дівок купка, Межи ними Бондарівна, як сива голубка. Прийшов до них пан Каньовський та й шапочку ізняв, Обійняв він Бондарівну та й поцілував. «Ой не годен пан Каньовський мене цілувати, Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!» ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо: «Тікай, тікай. Бондарівно, буде тобі лихо!» Ой тікала Бондарівна з високого мосту; Сама ж вона хорошая, хорошого зросту. Ой тікала Бондарівна помежи горами, А за нею два жовніри з голими шаблями. Ой повели Бондарівну помежи крамниці, — Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці: «Ой чи хочеш. Бондарівно, ізо мною жити, А чи волиш. Бондарівно, в сирій землі гнити?» «Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити. Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!» Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала. Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала... Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати: Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!» Ой посунув пан Каньовський по столу таляри: «Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум'яне! Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, — Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!» Ударився старий Бондар в стіну головою: «Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!» Ой поклали Бондарівну на тесову лавку, Поки звелів пан Каньовський викопати ямку. Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину, Поки звелів пан Каньовський зробить домовину. Ударили в усі дзвони, музики заграли, А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!

Балада "Лимерівна” Пила, пила стара мати на меду Та пропила свою дочку молоду. – А хто ми дасть гарнець пива, два вина, Того буде моя дочка молода. Ой пив, ой пив молод козак на меду: – Та пий, та пий, стара мати, а я тото заплачу. – Ой що ж бо ти, моя мамко, зробила, Що-с ня таку молоденьку пропила? Вийди, вийди, чорна хмарко, з-за гори, Приїдь, приїдь, мій миленький, на кони. Та приїдь, мій миленький, в обору, А я вийду та з тобов поговорю. Та потихо, мій миленький, говорім, Нелюбочка в коморочці не збудім. Задудніла сира земля в оборі Та збудила нелюбочка в коморі. – А з ким же ти, моя мила, говорила, Що ти мене в коморочці збудила? – З кухарками, нелюбочку, з кухарками, Посилала-м за водицев з коновками. – Нащо тобі, моя мила, водиці? Ой маєш ти вино й пиво в пивниці. А в неділю дуже рано, до схід сонця, Та скочила миленькая з віконця. Та скочила миленькая три мили, За нев, за нев козаків аж штири. Здогонили вони єї на кедровім мості. – А де ти йдеш, моя мила? – "Йду до мами в гості". – А куда ти, моя мила, гола йдеш? Ци ти в мене дорогих річей не маєш? – Ой є в мене дорогі річки – все твої, Ти сам, молод, не до люби до мої. – А куда ти, моя мила, боса йдеш? Ци ти в мене черевичків не маєш? – Ой є в мене черевички – все твої, Ти сам, молод, не до люби до мої. – А куда ти, моя мила, пішки йдеш? Ци ти в мене брички, коней не маєш? – Твої коні воронії – все твої, Ти сам, молод, не до люби до мої. А є в тебе добра много – мені то все ледащо, Мені з тобовмешканнячко – ні за що.