39 Проблема гріха та спокути в «Думі про Марусю Богуславку».

Ім'я Марусі Богуславки відомо нам з української народної думи. Думи – це оригінальний за формою та виконанням  витвір українського народу, і серед них «Дума про Марусю Богуславку»  вважається найбільш довершеною. Основна тема думи – доля полоненої дівчини-українки Марусі, яка навіть ставши жінкою турецького хана, серцем своїм залишається вірною Батьківщині.

Сюжет думи простий – до козаків, що сидять у турецькій в’язниці, приходить Маруся Богуславка та сповіщає, що наступного дня християнські землі святкують Великдень. І коли козаки впадають у відчай від того, що й не знають, який великий день наближається, й не зможуть його святкувати як годиться, Маруся заспокоює їх. Вона обіцяє, що хан поїде та віддасть їй ключі, тоді Маруся буде «… до кам'яної темниці прибувати, отвирати, вас, бідних невольників, а з кам'яної темниці випускати». Усе, про що просить Маруся, так це щоб козаки заїхали до її рідного місця побачитися з її батьками. Дівчина переказує їм, щоб вони не збирали грошей на її визволення, бо вже вона «потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного». Із цим слів ми розуміємо, що зовсім не солодке її життя в Туреччині, проте чи є в неї вибір?

Чи є Маруся зрадницею рідної землі? Я вважаю, що ні. Тому що зрадник – це той, хто свідомо зраджує когось, а Маруся – лише жертва обставин. Що може зробити дівчина проти воїнів? Вона може лише чинити опір та заплатити за це життям. Чи це розумно? Адже життя людини – це найвища цінність, і кожен має право жити. Маруся приймає рішення не губити себе, а зробити для Батьківщини те, що в її силах – випустити на волю козаків. Це засвідчує її патріотизм. Вона розуміє, що це може дорого їй коштувати, але Богуславка – мужня дівчина. Багато мужності треба й для того, щоб пристосуватися до нового життя. Нелегко бути патріоткою, коли ти сама є бранкою і твоє життя залежить від іншої людини.

Маруся могла би втекти з козаками, проте це вже було б зрадою довір’я «пана турецького», свідомий обман. І на це Маруся не здатна. Також ми бачимо, що в душі вона завжди любитиме рідний край, своїх батьків.  Тож, я вважаю, вчинки Марусі розкривають її чесну, мужню натуру, не здатну на підлі вчинки та зраду.

40Вертепна драма: специфіка жанру, теми, мотиви, персонажна система.

Вертепна драма зародилась у другій половині 17 ст. у середовищі студентів-спудеївКиєво-Могилянськогоколеґіуму (згодом академії)- Зокрема М. Маркевич вважає, що її походження можна відне-й до часів гетьмана Конашевича-Сагайдачного, до 1600—1620 pp.; україно-польський етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп на Україні виник і поширився у 1591—1639 pp. Існує значна кількість документів початку 17 ст. із записами стосовно українського вертепу (як видатків на декорації тощо). Це дає підставу твердити, то вже на початку 17 ст. звичай вертепної драми був загально відомий по всій Україні (хоча найдавніші записи текстів вертепної драли, Щ° дійшли до нас, відносяться лише до другої половини 18 ст.). В народі вона носила назву Вертеп (подекуди — Трон, Райок тощо). Спершу її основними темами, мотивами та образами були виключно християнсько-біблійні; сюжетна основа — повністю запозичена з євангельських оповідей про народження Христа, Його вітання пастухами, які від ангелів почули цю хорошу новину, принесення дарів Святій Дитині трьома царями із далеких земель та переслідування Ісуса жорстоким царем Іродом; знищення Іродом дітей з метою вбити новонародженого Ісуса — Царя світу та плач Рахілі за вбитими немовлятами. Вертепна драма виконувалася студентами, які ходили від оселі до оселі, і мала на меті звеличити народження Спасителя, а також — поширювати християнське вчення та віру серед простого народу, для якого були недоступними або малодоступними книги Святого Письма. Головними образами тут були новонароджений Ісус, його Мати Марія, Йосип, пастухи, ангели, Ірод, його воїни, та інші. Тому І. Франко чітко розмежовує народний язичницько-світський театр скоморохів та вертеп, джерела їх походження, вважаючи, що вони «не мали нічого спільного».

Дія у цих театральних творах супроводжувалась виконанням біблійних колядок чи духовних пісень. Часто біблійна вистава була лише частиною вертепного дійства, другою частиною якого були театральні сценки на світську тематику із відтворенням елементів Життя простих людей. Ці епізоди із народного життя, які, як правило, носили гумористично-сатиричний характер, стали основою виникнення та поширення народної драми, у якій розігрувалися суспільно-побутові теми, імітувалися сценки селянського чи козацького побуту, процеси праці, у жартівливому тоні розповідалось про дотепні випадки з життя. Головними персонажами цих народних комедій були селянин, мірошник, корчмар, циган, козак, дід та баба тощо. Згодом театральна традиція була підхоплена у народному середовищі. Перенісшись на ґрунт народних драматичних дійств, вертепна Драма значно видозмінилась, поєднавши у собі елементи студентської біблійної та простонародної вистав, а подекуди — й вкраплення із Фдницьких містерій (образи кози, смерті, нечистої сили, духів та ін.).Вертепна драма побутувала в різних формах. Поряд із «живим вертепом», де всі ролі виконували перевдягнені люди, існував «ляльковий вертеп», в якому ролі персонажів «виконували» ляльки, у народному середовищі Вертеп мав назву «шопка». Шопкою називали виготовлену малу сцену із замкнутим простором у формі хатинки (вона часто ділилась на менші яруси, що давало змогу одночасно відтворювати дію, яка відбувалась у різних місцях). Цей простір міг ділитись на небо, землю та підземелля, або на Бет леєм, де народився Ісус, та палац царя Ірода. На такій сцені розігрувалось лялькове дійство, а після його завершення ляльки складались у шопку, яка водночас служила зручною скринькою для їх перевезення. Як зазначає І. Франко, «донедавна ще держалася в науці думка, що лялькова драма була наслідуванням, копією, найчастіше пародією дійсної драми з живими акторами. Зібрані і розсліджені в новіших часах факти показали повну незалежність лялькового театру від живого і далеко більшу давність лялькового»109. Нерідко сцени вертепної драми супроводжувались колядками або церковно-християнськими піснями. Значна частина з них (зокрема з мотивами плачів Рахілі за дітьми) перегукується із похоронними голосіннями.