36. Стаття Івана Франка «Пісня про Байду»: загальна характеристика.

Пісня дійшла до нас у досить численних варіантах і живе в устах нашого народу ще й досі, про що свідчать нові записи Осипа Роздольського та Філарета Колесси.Найдавнішим щодо часу запису цієї пісні можна вважати запис З. Ходаковського, який вперше було надруковано у збірці українських пісень М. Максимовича на поч. ХІХ ст. У   пісні   висловлюється   ідея   благородства   і  високого  почуття патріотизму, моральної  вищості  людини  над  смертю.  Загибель Байди виступає символом безсилля поганського світу.  

Велику увагу дослідник приділив аналізу самого тексту, а саме реконструкції, яка

може вирішити питання історичної вартості пісні. На це вчений вказував у розвідці “Пісня про Байду”. Сам фольклорний текст він зараховував до пісень турецького циклу, що були зложені у XV–XVI ст. При цьому зазначив, що ця пісня ставить перед дослідником два ряди запитань: щодо її тексту та щодо її історичної основи. Але пріоритетним для нього залишається перше питання. “Для мене спеціально перше питання важніше від другого, раз, тому, що реконструкція тексту на основі публікованих досі варіантів рішає, на мою думку, також питання про історичну вартість пісні”. Стаття “Пісня про Байду” яскраво ілюструє методологію І. Франка. Уснопоетичний текст він розглядав як своєрідний документ, де зберігаються дійсні відомості про героя. З твору науковець вивів його соціальне походження. “Хто такий Байда, пісня не означує ближче. Саме те слово треба брати в значенні бурлака, авантурника, але з того, що своїх веселих товаришів він називає “мужичим коліном”, можна догадуватися, що сам він був членом високого та можного роду, на подобу того староукраїнського авантурника XII віку Івана Ростиславича Берладника”. З другого боку, І.Франко вказував на деякі прогалини, що має пісня, оскільки, подіям описаним у творі мала б передувати інформація про похід Байди зі своїми козаками у Туреччину .Розвідка про Байду розкриває ще одну його рису як дослідника історичних пісень. Незважаючи на те, що велику історичну вартість того чи іншого тексту він вбачав у його відповідності з дійсністю, значну увагу приділяв народній поетичній традиції. Це особливо видно із того моменту, де І. Франко намагався визначити умови в яких виник конфлікт між Байдою та султаном. І зазначив, що сцена, де змальовано безпосередню розмову українського козака із султаном, не могла відбутися у реальній дійсності. “Історично се мало правдоподібно, але поетична творчість має свою логіку, по якій політичні, релігійні чи суспільні антагонізми представляють як суперечки свари або боротьба двох осіб”.

37. Свято Івана Купала: обряд і текст.

Найбільшим розгаром у проведенні ритуалів та ігрищ літнього періоду було свято Купала. У давнину воно відбувалося із виконанням багатьох ритуалів та магічних дій, ворожінь, гульбищ, що супро воджувались купальськими піснями. Уривки деяких із тих, що дійшли до нас, є сакральними і виявляють тісний зв´язок із давніми віруваннями, за якими цей день вважався шлюбом води і сонця (Лади з Купалом). Серед міфічних персонажів у купальських піснях поширений образ Марени, що уособлює хмару, родючу вологу.

Значну групу купальських пісень складають твори закликального характеру, якими молодь скликалась на свято. У них нерідко звучали заклинання та прокляття тих людей, які не прийшли величати Купала (ці твори, очевидно, виникали у період двовір´я і стосуються християн, які не підтримували поганських звичаїв)

Серед купальських пісень є велика група творів, якими супроводжувалося збирання квітів та наряджання Купайлиці, обряд вінко-плетення.

Заплету віночок,

Ой пущу віночок

Ой полинь, віночку,

Заплету шовковий,     

На биструю воду,

Прудко за водою.

На щастя, на долю,    

На щастя, на долю,    

На щастя, на долю,

На чорнії брови,

На милого вроду.        

Милому зо мною.

Вінок у купальських піснях є давнім язичницьким архетипом як символ річного коловороту, сонячного світила, безконечності; а також — дівочості, долі. Він є обов´язковим атрибутом весняно-літніх ігор та ворожінь. Одним із поширених ритуалів був обряд ворожіння на вінках, за яким під «дерево щастя» садили прибрану дівчину із зав´язаними очима, «роль якої полягала в тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя (спалення антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення)». Біля неї клали сплетені заздалегідь вінки зі свіжих та зів´ялих квітів. Вона давала кожній дівчині вінок, що був символом її майбутньої долі. Цей обряд супроводжувався такими піснями-замовляннями.

Іншим видом ворожіння на вінках був обряд пускання їх за водою, і за тим, як вони плили (швидко, обертаючись, тонучи, зв´язавшись з іншим вінком тощо), загадували майбутню долю.

Потім дівчата розбігаються врізнобіч, а хлопці намагаються їх зловити.

Удень купальські ігри відбувались навколо рядженого деревця (Купайлиці), а ввечері — навколо ритуального вогнища, що має «горіти високо», символізуючи з´єднання землі з небом. Залишки давніх ритуалів є свідченням того, що це полум´я вважалося жертовним, його наділяли магічною силою: «У давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп — солярних тварин». Купальське вогнище та обряд, що відбувався навколо нього, називали собіткою, відповідно пісні, якими він супроводжувався — собітковими. Ці твори зафіксували елементи замовлянь, опису цього дійства.

На думку багатьох дослідників, обряд перестрибування через полум´я є видозміною архаїчної жертви «переведення через вогонь»:

Ой на Купала вогонь горить,       

їй віночка не загубіте,

Ой там Ганнусю перевозять.       

її віночок рутв´яненький,

Ой помаленьку її везіте,       

їі Іванко молоденький...

Згодом обряд перестибування через вогонь став символічним очищенням перед жнивами. Подекуди купальське багаття розкладали над водою, і хлопці з дівчатами, що перестрибували через собітку, падали у воду. Потім молодь ішла у гущавину «шукати цвіт папороті».

У купальських піснях дуже часто зустрічається мотив потопання дівчини, яка просить порятунку у своїх рідних — батька, матері, сестри, брата, але ті відмовляються її рятувати. Подекуди він може сприйматись як покарання дівчини за непослух.

У купальських піснях ряд мотивів та образів перегукуються з русальними. Таким, зокрема, є мотив загадування дівчині загадок парубком або його посланцем:

Молодий Марку, чи спиш, чи лежиш?

Пливіть, стрілочки, до моєї дівочки,

Не сплю, не лежу, стрілочки стружу,

Загадайте їй три загадочки,

Котрі луччі — в пучечки в´яжу,    

Як одгадає, так моя буде,

В пучечки в´яжу, на Дунай пускаю:

 Не одгадає, не моя буде...

Із приходом християнства та принесенням на слов´янські землі нової моралі церква вела боротьбу проти язичницьких оргій як складового елементу ритуально-магічних дій, вважаючи їх розпустою та ідолопоклонством. Зокрема М. Грушевський цитує слова псковського монаха Памфіла (16 ст.) про це свято: «Коли прийде празник Рождества Предтечевого, то в святу ту ніч трохи не все місто схвилюється, і по селах показяться — з бубнами, з сопілями, з гудінням струнним і всякими неподобними граннями сатанинськими, з плесканням і плясанням: жінки і дівчата головами махають, устами видають недобрі кличі, препогані бісовські пісні, хребтами вихиляють, ногами скачуть і топчуть»; та описи зі «Стоглава»: «Против празника і вночі на самий празник, весь день і до ночі чоловіки, жінки, діти по домах і на вулиці, і над воду ходячи, забавляються всякими грами, скоморошеством, піснями і плясами сатанинськими, гуслями й іншими способами і паскудними образами; тут хлопці і дівчата безчестяться; коли минає ніч, ідуть на ріку з великим криком, як біснуваті; миються водою і, вернувшися додому, падають як мертві від великого «клопотання». Тому в багатьох купальських піснях, що належать до пізнішого періоду, звучать мотиви заборони батьками йти дівчині на гульбища, покарання братом сестри, що не послухала цієї поради, потопання дівчини під час купання і марне намагання отримати допомогу від інших дівчат та хлопців. Згодом церква у цей день встановила свято святого Івана. Не маючи біблійного підґрунтя, воно стало продовженням язичницького звичаю, який у видо зміненій формі був закріплений тогочасною церквою. Синкретизмом елементів язичництва та християнства позначена більшість купальських та собіткових пісень пізнішого періоду творення, на зразок:

Свята Пречиста собітку палила — Дай же нам, Господоньку,

І всіх святих просила.  Першеє поломіненько — озимое

Всі святиї на собітці били,  житцо,

Господа просили. Господа хвалили: Другое поломіненько — пшеничка,

Третєє поломіненько — горошок...

У наш час залишки цього свята зберігаються в народі за традицією.