43 Дослідники українського фольклору та їх розвідки.

Початок українській фольклористиці поклали збірки пісень, видані в 1827 і І834 роках М. О. Максимовичем, першим ректором Київського університету. Ганна Барвінок і Марко Вовчок, М. П. Драго-манов і Г. А Залюбовський, Пантелеймон Куліш і Олекса Сторожен-ко, Павло Чубинський і Леся Українка, І. Я. Рудченко і А. Ю. Кримський - це лише найвідоміші із збирачів фольклору дев'ятнадцятого сторіччя! А їх же були десятки, а може й сотні... Ще у першій половині дев'ятнадцятого сторіччя у Харківському університеті В. Н. Ка-разін, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, І. І. Срезневський, М. І. Костомаров, А. Л. Метлинський заклали традиції всебічного вивчення народної культури. У п'ятдесяті, роки мало хто зі студентів не мав власного зошита з різними етнографічними матеріалами, здебільшого піснями. Щоб допомогти молодим фольклористам, А. Л. Метлинський видав інструкцію «Про збір, приведення до ладу, приготовлення до видання й друку народних пісень й інших творів народної словесності» й «Правила при записуванні народних дум, пісень, казок, переказів тощо». Але найвидатнішим (і одним з перших) дослідників українського фольклору став О. О. Потебня. Він започаткував цілу школу фольклористики - її назвали міфологічною, результатом його досліджень стали роботи «Про долю й споріднених з нею істот», «Про купаль- і ські вогні і споріднені з ними уявлення» (1867 р.), «Малоруська народна пісня за списком XVI ст. Текст і примітки» (1877 р.), а також рецензія-дослідження на чотиритомне видання збірки «Народні пісні Галицької й Угорської Русі, зібрані Я. Ф. Головацьким» (1880 р). Він - автор монографій »Про деякі символи в слов'янській народній поезії» (1860 р.), «Про міфічне значення деяких обрядів і вірувань»-  (1865 р.), «Пояснення малоруських і споріднених народних пісень» (т. 1, 1883 р., іт. 2, 1887 р.).

Більш ґрунтовні дослідження української етнографії виконав Михайло Максимович (1804—1873) — видатний український вчений-природознавець, історик, фольклорист, письменник. Народився на Черкащині в родині збіднілого дворянина. Після закінчення Московського університету працював там викладачем ботаніки, завідуючим ботсадом, потім професором. Почесний член Московського, Петербурзького, Київського та Новоросійського в Одесі університетів, багатьох наукових товариств.

Він автор трьох збірок народних пісень: «Малоросійські пісні» (1827), «Українські народні пісні» (1834), «Збірник українських пісень» (1849). Вже сама передмова до збірки «Малоросійські пісні», зазначав історик Д. Дорошенко, «звучить як літературний маніфест, і справді, для свого покоління вона мала значення маніфесту, вона була прапором, на якому було написано магічне слово для тих часів: «народність».

М. Максимович — автор однієї з перших у Росії «Историидревнейрусскойсловесности» (1839). Випускав альманах «Денница», «Киевлянин», «Украинец», які донесли до нас не лише багатство українського фольклору, а й засвідчили народність української мови, її історичні витоки та глибини історичної минувшини України. Максимович чи не перший вивів українську фольклористику на рівень наукового пізнання.

Український професор Московського університету Йосип Бодянський (1808—1877) присвятив свою кандидатську дисертацію порівнянню російських та українських народних пісень.

Вивчення народного фольклору давало можливість українській інтелігенції зробити ширші висновки щодо розвитку національної свідомості, становлення нації.

44.Конкретні історичні події та їх відображення в історичних піснях і думах.

(тут є силки певних творів)

Історичні пісні — це твори героїчного епосу, які розповідають про конкретні, типові для певної історичної епохи події, про дії відомих в історії осіб, що виступають під власним або вигаданим ім'ям. В історичних піснях нерідко йдеться і про безіменних героїв, які, проте, пов'язані з характерними подіями того чи іншого періоду суспільного життя, з подіями, конкретність яких з бігом часу стерлась і набрала узагальнення.

У думах та історичних піснях, у конкретних образах, подіях, ситуаціях відображено картини минулого нашої землі, уявлення про подвиг, мораль – загалом ментальність українця

Історичні пісні, як і думи, часто виступають своєрідним художнім історичним документом окремої епохи, бо лише з нього можна скласти реальне уявлення про ту чи іншу подію. До кращих належать такі з них: «Зажурилась Україна, що нічим прожити», «Гей, не дивуйтесь, добрії люди»(http://proridne.com/pisni/%D0%93%D0%95%D0%99,%20%D0%9D%D0%95%20%D0%94%D0%98%D0%92%D0%A3%D0%99%D0%A2%D0%95,%20%D0%94%D0%9E%D0%91%D0%A0%D0%86%D0%87%20%D0%9B%D0%AE%D0%94%D0%98.html), «Чи не той то хміль». Так, наприклад, пісні про боротьбу з турками і татарами майже з літописною дбайливістю змальовують перед нами картини лихоліття в Україні XV століття («Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш»(http://tin-tina.livejournal.com/243726.html), «Зарічною вогні горять», «Ой, Морозе, Морозенку»(http://www.ukrlit.vn.ua/short1/d7a53.html) тощо). Не менш майстерно складено пісні про боротьбу з польською шляхтою, знайомлячи нас з уславленими історичними особами, героями: Максимом Кривоносом, Іваном Богуном, Данилом Нечаєм та іншими. Але з особливою любов'ю і повагою створили невідомі автори образ Богдана Хмельницького, що став символом визвольної боротьби українського народу 1648-1654 pp

До історико-героїчних дум належать твори, в яких відображено боротьбу українського народу проти татарської і турецької навали, а також події народно-визвольної війни проти шляхетської Польщі.

В українській пісенній творчості герой – це людина, яка з найбільшою силою втілює у собі типові риси свого народу, риси свого покоління, своєї епохи. Це різні люди, з різними характерами. Проте їх обєднує спільна мета, в ім*я якої вони живуть, борються, перемагають. Ця висока мета – щастя народу, загальнолюдські ідеали.

Думи героїчної тематики можна розділити на періоди:

І-й про боротьбу з турками і татарами та духами, срібляниками. До них належать: "Козак Голота", "Козак нетяга Хвесько Ганжа Андибер"(http://www.pisni.org.ua/songs/972683.html),"ОлексійПопович"(http://www.ebk.net.ua/Book/buunt/dumy/16.htm), "Самійло Кішка", "Івась Удовиченко, Коновченко","Отаман...Матяш...старий"(http://www.ebk.net.ua/Book/buunt/dumy/04.htm), "Три брати самарські та Іван Богуславець" та інші.

ІІ-й період – про боротьбу українського народу з польською шляхтою під час визвольної війни 1648-1654 років. Основними героями цих творів є широкі маси повсталого селянства і козаків, а їх керівником показано Богдана Хмельницького.

До цього циклу відносяться думи: "Хмельницький та Барабаш", "Хмельницький і Василій Молдавський (Похід на Молдавію)"(http://proridne.com/pisni/%D0%A5%D0%9C%D0%95%D0%9B%D0%AC%D0%9D%D0%98%D0%A6%D0%AC%D0%9A%D0%98%D0%99%20%D0%86%20%D0%92%D0%90%D0%A1%D0%98%D0%9B%D0%86%D0%99%20%D0%9C%D0%9E%D0%9B%D0%94%D0%90%D0%92%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%98%D0%99.html) , "Про смерть Богдана Хмельницького"(http://www.ebk.net.ua/Book/buunt/dumy/31.htm), "Утиски польської шляхти і нове повстання проти неї", "Іван Богун", "Повстання...проти...польських...панів",.."Вдова.....Сірчиха..Іваниха"(http://proridne.com/pisni/%D0%92%D0%94%D0%9E%D0%92%D0%90%20%D0%A1%D0%86%D0%A0%D0%A7%D0%98%D0%A5%D0%90-%D0%86%D0%92%D0%90%D0%9D%D0%98%D0%A5%D0%90.html) та інші.

Персонажів цих дум, які боролися за соціальну справедливість та незалежність батьківщини, народ наділяє найвищими героїчними рисами. В народній уяві вони не вмирають після смерті, а живуть і житимуть у памяті нових поколінь. Цей мотив є основним в українському епосі

Полягла козацька молодецька голова,

Як од вітру на степу трава:

Слава не вмре, не поляже,

Лицарство козацьке всякому розкаже!..