Дослідження жанрів дитячого фольклору

З усіх жанрів дитячого фольклору перше привернули увагу збирачів, а пізніше дослідників колискові пісні. Вперше колискова пісня з'явилась на сторінках альманаху «Русалка Дністровая» у 1837 році, і з того часу цей жанр є об'єктом зацікавлення фольклористів. До найдавніших записів належать публікації у виданнях «Сборник украинских песен, издаваемый Михайлом Максимовичем. Часть 1» (1849), у його праці «Дни и месяцы украинского селянина» (1856), збірниках А. Метлинського «Народные южнорусские песни» (1854), П. Чубинського «Труды этнографическо‑статистической экспедиции в Западно‑Русский коай» (1872, Т. 3; 1877, Т. 4), Я. Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1878) та ін.

У 19 ст. вони стали предметом вивчення у статті М. Левицького «Народные колыбельные песни» («Харьковский сборник», 1888), де автор розглядає 15 поданих зразків колискових пісень, звертаючи увагу на зміст, окремі мотиви. Наступним етапом у вивченні жанру стала праця О. Вєтухова (Москва, 1892), в якій аналізується значну кількість українських, російських та білоруських колискових. У ній здійснено першу спробу класифікувати матеріал за основними темами.

Особливо активно колискові публікувалися наприкінці 19 – початку 20 ст. в часописах «Киевская старина» (1893, Т. 42; 1898, Т. 61), «Этнографическое обозрение», «Етнографічний збірник», «Харьковский сборник», «Матеріали до українсько‑руської етнології». У цей час починають досліджуватися й інші жанри дитячого фольклору. «Игры крестьянских детей в Купянском уезде» П. Іванова (1889) і досі залишаються найбагатшим зібранням українських народних ігор, а його добірка дитячого фольклору Харківщини («Этнографическое обозрение», 1897, № 1) – праця, де вперше представлено це явище у всій його багатомірності. Найвизначнішою добіркою колискових пісень були записи В. Милорадовича з Полтавщини «Народные обряды и песни Лубенского уезда, Полтавской губернии, записанные в 1888 – 1895 гг.» (1897). У перші десятиріччя 20 ст. жанри публікують відомі фольклористи‑музикознавці К. Квітка, Ф. Колесса, М. Гайдай.

У радянський період з українських вчених суттєвий внесок у дослідження жанру зробили Н. Заглада («Побут селянської дитини», 1929), І. Пільгук («Народна колискова пісня. Фольклор жінки‑матері», 1936). Дослідником, який серйозно ставився до вивчення жанру, був російський вчений Г.С. Виноградов, який чітко розмежував «дитячий фольклор» і «поезію пестування», обґрунтувавши різницю між ними. В українській фольклористиці помітне місце займають статті В.Г. Бойка «Дитячий фольклор – важливий засіб трудового й естетичного виховання наймолодших» (1962) та передмова до збірника «Український дитячий фольклор» (К., 1962).Із сучасних дослідників найвагоміший внесок належить Г. Довженок та К. Луганській, які є авторами вступних статей до академічних збірників «Дитячий фольклор» (К.: Наук, думка, 1984) та «Дитячий фольклор» (К.: Дніпро, 1986).

65.Жанр билини в українському фольклорі.183 лановик

Першим і найдавнішим жанром героїчного епосу українського народу були билини. Незважаючи на те, що досить довго російські вчені намагалися довести, ніби билини є виключно російським епосом, що билинна традиція не збереглася в Україні, все ж не можна нехтувати рядом історичних і фольклористичних доказів, що свідчать про протилежне. У билинах згадуються лише такі міста, як Київ (найчастіше), Чернігів, Суздаль, Галич, Новгород; в билинах йдеться про політичні зв'язки, торгівлю держави, у якій вони виникли. Русисти пояснюють це випадковими помилками, що виникли в процесі побутування билин, не коментують того, що власні імена, які зустрічаються в билинах, – імена історичних постатей, які неодноразово згадуються в Київських літописах, а події, описані в них, – реальні історичні події Київської держави, центральні персонажі – Ілля Муромець, Альоша Попович, Добриня, Гліб Володієвич та інші є історичними особами, чиї імена зафіксовані у «Повісті минулих літ», інших хроніках та рукописних документах того часу. Ці ж образи продовжують побутування в українському фольклорі інших жанрів (баладах, думах, легендах, казках, піснях).Отже, билини – це героїчний епос Київської Русі, який виник у княжу добу. Це відображено в їх змісті: співіснування у них двох світоглядних систем – міфологічної та християнської, що не протиставляються, а взаємопереплетені у цих текстах. Тільки з розумінням цих двох світоглядних концепцій можна пояснити природу билин, деякі їх складові компоненти, елементи поетики.

Але, незалежно від назви, усі центральні образи билини мають основні риси міфічних героїв. Так, наприклад, Ілля Муромець сам знищує ціле військо ворогів, поборює міфічну істоту – Солов'я‑розбійника, може пройти непрохідним лісом, однією рукою рве дуби з корінням, а другою мостить мости. У билинах є й інші риси праслов'янської міфології: поряд з історичними постатями ворогів, зустрічаються і вигадані чи містичні істоти, такі як змій‑горинич, якого поборов Добриня, зустрічаються елементи фантастики, а подекуди справжні‑таки казкові сюжети. Тому без сумніву можна вважати, що билини на рівні з казками є найдревнішим українським епосом, який повною мірою увібрав у себе міфологічне мислення праслов'ян.

Варто особливо підкреслити, що, незважаючи на наявність міфологічних елементів, билини є історичним епосом, а не художнім вимислом. І навіть у билинах з казковими елементами переважає історична конкретика: точне вказання місця подій (Київ, Новгород, Чернігів), відтворення імен київських князів та їх нащадків, кожному з яких відповідають певні подвиги чи життєві ситуації. Вони в основному збігаються з літописними записами про діяння та особисте життя того чи іншого князя. Отже, для українців билини є справжнім історичним епосом.

Отже, аргументовано можна твердити, що билини – це епічні героїко‑історичні твори, які широко побутували у княжі часи у виконанні співців‑музик та народних скоморохів. У них знайшли своє відображення історичні події і постаті Київської держави 10–14 ст., що підтверджується літописами та іншими історичними рукописними документами цього періоду.

Термін «билина» ввів у фольклористику російський збирач і видавець фольклору П. Сахаров у 1839 р. До того це слово побутувало в народі в іншому значенні – «те, що було».