46. Свято Андрія: обряд і текст.

День святого Андрія Первозванного припадає на 13 грудня.

Андрієва ніч допомагає незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи доведеться ще рік дівувати, чи на щасливицю чекає вдале заміжжя. Ворожити слід у ніч перед святом.

Одним із найпоширеніших способів ворожіння є випікання балабушок (маленькі тістечка круглої форми з білого борошна). Для балабушок треба носити воду... ротом. Хлопці теж не гають часу — до їхніх святкових «обов'язків» уходить якомога більше смішити дівчат, щоб вони воду не донесли до місця призначення. Коли дівчата вже знесилені від сміху, вони домовляються з хлопцями, щоб ті не смішили, а натомість обіцяють їм частування. Нарешті, балабушки спеклися й охололи. Тепер кожна дівчина позначає своє тістечко (можна папірцем, ниткою або ще якимось чином — хай фантазія підкаже); на підлогу стелять чистий рушник, на нього розкладають балабушки. Потім до дому пускають голодного собаку та слідкують, чию балабушку та яким чином пес з'їсть першою. Першою вийде заміж та дівчина, чия балабушка буде з'їдена першою. Якщо пес віднесе тістечко з рушника вбік, значить, хазяйці цієї балабушки судилася доля далеко від рідних країв. Дуже погано, якщо собака не з'їсть балабушку, а лише надкусить.

Інший спосіб ворожити — слухати попід вікнами в ніч перед Андрієм. Почуте дівчата тлумачили відповідно до можливостей власної фантазії.

Пізно ввечері дівчина набирає жменю коноплі (або символічно — будь-якого зерна), сіє на снігу та примовляє:

Андрію, Андрію, Коноплі сію, Спідницею волочу, Заміж вийти хочу.

Потім слід набрати жменю снігу в тому місці, де сіяла коноплі, і вже в домі, коли сніг розтане, рахує насіння. Якщо парна кількість виходить — подружнє життя буде щасливе, якщо непарна — не дуже.

Або ж виконується «засівання конопель» (іноді замість конопель використовується льон або мак). Як правило, це відбувалося так: у найбільш глухому кутку двору (біля криниці або дровітні) дівчина в темряві засіває жменю насіння. Потім, зігнувшись так, щоб її спідниця або фартух торкалися землі, дівчина кілька разів обходить засіяне місце, «волочачи коноплі». Ці дії супроводжуються спеціальною магічною формулою — віршами на зразок наведених вище:

Андрію, Андрію!

Я на тебе льон (коноплю) сію

І запаскою волочу,

Бо я заміж хочу!

Дай же, Боже, знати

З ким весілля грати.

Щоб «визначити» ім'я нареченого дівчина виходить на вулицю й запитує першого ж чоловіка, який їй зустрінеться, як його звати. Відповідь — ім'я майбутнього чоловіка.

Уночі проти Андрія дівчина може навіть «побачити» свого судженого. Для цього вона, лягаючи спати, кладе під подушку свій гребінець зі словами: «Суджений, прийди мене розчесати». Якщо їй насниться, що хлопець розчесав їй волосся, значить, це і є майбутній наречений.

Або ж так. Лягаючи спати, дівчина скидає з себе крайку, робить з неї хрест і кладе під голову, шепочучи такі слова:

Живу в Києві на горах,

Кладу хрест в головах;

З ким вінчатись, з ким заручатись,

З тим і за руки держатись.

Якщо вночі їй присниться сон, що до неї підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це буде її суджений.

Щоб дізнатися, чиє в родині буде зверху, півня й курку зв'язують хвостами та накривають друшляком, решетом або чимось іншим. Через кілька хвилин слід випустити птахів із-під решета й подивитися, хто кого перетягне. Якщо півень, то чоловік буде головним у родині, а якщо курка перетягне півня, то саме жінка буде верховодити в родині.

Особливе місце на Андрія займала обрядова гра «Калита» («Калета»), в якій брали участь дівчата і хлопці. Дівчата збиралися разом і пекли Калиту — великий круглий корж із білого борошна.

Кожна дівчина повинна була взяти участь у приготуванні Калити. Тісто місили всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і до наймолодшої дівчинки. Посередині коржа робили дірку.

В деяких етнографічних джерелах збереглися дані, що Калита, як правило, становила 35 см в діаметрі і 1,5 см у товщину. Солодке з медом тісто пекли в печі і запікали так, щоб важко було відкусити. Зверху Калиту намащували медом. Для виготовлення Калити брали «непочату воду» або ж воду, настояну на пахучих травах, зокрема, на любиcтку.

На вечорницях, коли збиралася молодь разом, Калиту за допомогою стрічки підвішували до сволока посередині хати, а потім стрибали, щоб вкусити. Проте, це зробити було складно, адже Калиту стеріг«Пан Калетинський», котрий, смикаючи за мотузку, перешкоджав її вкусити.

В руках у нього був квач, обмазаний в сажу або ж умочений у мед. Поряд із «вартовим Калетинським» на коцюбі верхи скакав «Пан Коцюбинський». «Калетинський» весело кепкував над «Коцюбинським». Якщо після всіх жартів «Коцюбинський» не починав сміятися, то йому дозволялося вкусити калиту, а якщо ж він реготав — то отримував по носі віхтем із сажею або медом. Хоча і вкусити Калиту було також не просто. Дівчата та парубки смикали її за мотузку і вона ніяк не могла потрапити до рота «Пана Коцюбинського».

Після Калити брали горнятко з медом, на дно якого клали перстень. Хлопець мав дістати той перстень губами, але так, щоб не вмочити власного носа. Вважалося, якщо хлопець дістане і носа не вмочить — ожениться і буде щасливим.